Музи садівника (кохання Льва Симиренка)

Родина Симиренків – неміліюче джерело для науковців, краєзнавців і просто небайдужих городищан. Як і в кожного, у них були свої злети і падіння, радощі і трагедії, розчарування в коханні й нестримні пристрасті… Проте сьогодні мова піде про представника славного роду, який підніс садівництво до висот мистецтва, – Льва Симиренка. Історії його любові – окрема сторінка в життєписі чоловіка, приклад того, як жінка надихає на звершення та відкриття. Три музи Льва Платоновича подарували йому не лише дітей, а й змогу займатися наукою.

Історія перша: Альдона

Лев Симиренко, зростаючи в сім’ї широких поглядів, під час навчання в університетах (спочатку у Києві, а потім в Одесі) стає народовольцем. За свої переконання і несхитну позицію молодий чоловік потрапляє в заслання в Сибір – у м. Красноярск. Там, не полишаючи улюблених занять квітникарством та садівництвом, наш земляк долучається до громадської діяльності. За це вкотре потрапляє за грати. У в’язниці тяжко захворів на тиф, від смерті його тоді врятувала польська революціонерка Альдона Гружевська, яка теж відбувала заслання. Вдячний і благородний Лев Платонович одружується з жінкою, близькою за духом. Згодом молодята вирушають у «медовий місяць» до м. Балаганська (це нове місце заслання, призначене Симиренку). Альдона, вірна дружина, їде за чоловіком у глухий край, незважаючи на те, що термін її заслання закінчився. У холодному бараку вони разом долали випробування долі, плече до плеча протистояли її жорстоким ударам. Чого тільки коштувало їм пережити смерть свого первістка…

Сім років поневірянь у засланнях закінчився. Лев із дружиною повертаються до рідного Млієва. Позбавлений права жити в містах, він не складає руки, а захоплено займається виведенням та розмноженням плодово-ягідних та декоративних сортів кущів та дерев.

Гонорова полька, народивши двох синів і доньку, не могла терпіти спокійного розміреного життя. Кров нуртувала в неї в жилах, зриваючи з місця. Спочатку вона вирушає до Черкас, потім – у столицю, поринає в громадське життя. Що залишається робити Симиренку? Тільки змиритися та продовжувати жити. Колишнє подружжя, яке про¬йшло всі кола пекла Сибіру, знаходить цивілізований вихід із ситуації: узимку діти живуть із матір’ю в Києві, а влітку приїжджають до батька у Мліїв, у царство садів і парків…

Історія друга: Олена

Олена Уварова – подруга дитинства й перше кохання Лева Симиренка – не розділила з ним випробування за¬сланням. Хтозна, чи побрався б наш земляк із полькою, якби українка поїхала тоді до Сибіру. Але, як кажуть, у житті не буває випадковостей.

Любов Лева Платоновича та Олени Олександрівни спалахнуло з новою силою. Жінка, ніби загладжуючи провину, стає не просто дружиною, а помічницею вченого. Вона розуміла, що чоловіка потрібно звільнити від щоденних турбот, тому стає і ключницею, і бухгалтером, і касиром, і вчителькою, часто-густо фельдшером та акушеркою. Здавалося, для Олени немає нічого неможливого.

Саме тоді мліївчанин описує та займається розмноженням унікального сорту, який називає на честь батька «Ренет Платона Симиренка». У той час життя Лева обертається навколо великої зірки – Науки. Проте не полишає він піклуватися про своїх робітників. Садівничий активно шукає хорошу вчительку початкових класів. Так до Млієва потрапляє випускниця Харківської гімназії Софія Хорішман, яка швидко стає близькою подругою Олени Олександрівни.

Біда ніколи не буває очікуваною, зненацька вона вривається в розмірене буття і розколює його на частини, які ні за яких обставин не возз’єднаються «до» та «після»… Як грім серед ясного неба, Мліїв облітає звістка: завжди енергійна й невгамовна дружина Симиренка прикута до ліжка. Раптова важка хвороба перетворює оптимістку в заручницю долі й невблаганного часу. Відчуваючи близьку неминучу смерть, вона заповідає своїй подрузі Софії не залишати Лева Платоновича, допомагати йому в усьому.

На сорок сьомому році життя згасла перша кохана садівничого, якій він присвятить свою книгу «Кримське промислове садівництво». На її могилі вдівець викарбував: «Олена Уварова-Симиренко. 1859 – 1906. Одною квіткою земля збідніла, одною зіркою збагатилося небо».

Історія третя: Софія

Виконуючи останню волю подруги, 28-річна вчителька стає спочатку помічницею, а потім – коханою дружиною 50-річного Симиренка. Вона народила чоловікові двох синів та доньку. Завдяки жінці з часом зарубцювалася глибока рана втрати через смерть Олени. Ніби все повернулося на круги своя: сім’я – повна чаша, створення одного з перших у світі «генетичного банку» плодово-ягідних та декоративних культур. Аж раптом зойкнула земля – війна… Голод, сувора зима завдали непоправних збитків Симиренкам: у селянських хатах топили колекційними деревами з парку садівників. Революція покличе в їхню домівку безжальну смерть. Уночі 6 січня у власному будинку Лев Платонович буде смертельно порений. Фатальний постріл обірве йому життя, будь-які спроби врятувати науковця, чоловіка та батька будуть марними. Не доживши трохи до свого 65-річчя, він помер…

Здається, та куля відібрала не лише життя голови сім’ї, а й перекреслила майбутнє. За загадкових обставин спіткала смерть двох молодших братів Лева – Миколу та Олексія, які мешкали в Києві. Син Володимир, засновник першого Українського інституту плодівництва, став жертвою сталін¬ських репресій і був розстріляний. Дружина Софія була змушена перебратися з дітьми до батька в Харків.

Остання муза Симиренка померла в 1963 році і була похована на Слобожанщині.

Письменниця з Данії Карен Бліксен є автором влучного афоризму: «Чоловік і жінка – дві скриньки, в яких зберігаються ключі один від одного». Таку ж характеристику можна дати романтичним історіям Лева Симиренка. Кожній із дружин він дарував частину свого серця, народжувався і вмирав разом із почуттями, знаходив натхнення у кожних стосунках. І його музи платили йому взаємністю. Кохання справді творить дива, навіть якщо воно не було єдиним і на все життя…

Ольга Дяглюк, Городище

Нова Доба

На фото: Л.П. Симиренко з дітьми Платоном, Володимиром і Тетяною. Світлина 1915 р.