Під виглядом декомунізації в Каневі ліквідували експозицію військової техніки часів СРСР

Нещодавно у Каневі ліквідували експозицію військової техніки часів СРСР. Просто взяли її — бронетанкову, артилерійську, ракетну — й вивезли. Причина цього не уточнюється, тому канівчани висловлюють різні версії події. Одні вбачають такою закінчення терміну оренди земельної ділянки, адже зброя тут не з радянських часів, а усього лише з жовтня 2012 року, інші називають це добровільною декомунізацією, ще хтось пояснює просто: на брухт, а гроші чиновникам у кишені.

Об’єктивно, увічнення військової техніки на постаментах є суто радянським винаходом. На думку архітектора Василя Дмитренка, на створення оригінальних пам’ятників для кожного населеного пункту необхідно було розробляти індивідуальну концепцію, а це додаткові витрати й час. А так і дешевше, і швидше. В Європі ви нічого подібного не зустрінете: було б вкрай дивно побачити десь у Німеччині „Тигра“ дулом на Схід за аналогією з черкаською „Гарматою“ неподалік вокзалу у протилежному напрямку. Прибрали подібні раритети й прибалтійці, наслідувати досвід яких із 25-річним запізненням ми намагаємося в усьому. Значить, рано чи пізно ситуація потребуватиме крапок над „і“, пише Акцент.

Видавалося б доречним збереження на своїх місцях експонатів, справді причетних до великої війни та перемоги у ній. Однак, у самих лише Черкасах натрапимо на відповідні „фальсифікати“. Так, наш „Літак“ у Південно-Західному районі, встановлений 1980 року на честь 8-ї Гвардійської бомбардувальної авіадивізії, яка відіграла велику роль у звільненні міста в 1943 році — це винищувач „Су-7“, а не бомбардувальник „Іл-2“. І звісно ж, „сушка“ до часів війни — ніяким боком, адже „сьома“ взята на озброєння СРСР лише в 1958 році (між іншим, це найаварійніша машина ВПС СРСР усіх часів: 114 катастроф у мирному небі). Хтось скаже, що це не принципово, але уявіть, що за відсутності „матеріалу по Сковороді відкрито пам’ятник Горькому“ на тій підставі, що він теж письменник. Ще парадоксальнішим видається встановлення танку „Т-64“ у травні 2010-го „на честь 65-річчя Перемоги“. Машина посилила військову міць Союзу у 1970-х, а єдиною її військовою операцією стала битва росіян за молдавське місто Бендери влітку 1992 року, коли там створювалася маріонеткова Придністровська республіка. До речі, три „Т-64“ в бою згоріли, а танкістами в них виявилися „гвардійці-придністровці“ з типовим рязанським акцентом.

За великим, тобто в реаліях — малим рахунком, на Черкащині лише один пам’ятник „відповідає дійсності“ періоду Другої світової. Це гармата у смт Цибулів на Монастирищині. Відступаючи, радянські солдати втопили 45-ку в річці, а вже в роки незалежності її витягли і перетворили на пам’ятник. Навіть дві черкаські гармати, згадана та у парку „Перемога“, не брали участі в бойових діях. Їх списали зі складів, привели в небоєздатний стан та присвятили визволителям з нагоди чергових відповідних дат.

Історична звитяга радянського народу — факт, який не підлягає переосмисленню. Однак, чи доречна така кількість „новотворів“ у наших містах і селах — ще питання. Особливо з позицій сьогодення, коли Путін „приватизував“ Перемогу, заявивши на увесь світ, що Росія й без України впоралась би з нацистською навалою.

Зрештою, це ще й питання пріоритетів. Як де, а в нашому обласному центрі немає жодного пам’ятника творцям конкретно його історії і слави.