Український Нострадамус з Корсуня

Свої вражаючі передбачення Мусій Вернигора робив у облюбованому ним Корсуні на Черкащині…

«Господь Бог тримає Україну під своєю опікою… Україна зазнає ще щастя, ще настануть для неї часи, коли стануться великі речі. Сказав би я про них, але боюся, щоб Дніпро не повиходив з берегів своїх…»

Слова ці, сказані старим козаком-лірником Мусієм Вернигорою, записав  наприкінці 1760-х років староста містечка Корсунь, яке нині відноситься до Черкащини – Нікодем Суходольський. Він же зафіксував і решту пророцтв колишнього запорожця, який мав дар передбачати майбутнє і був названий сучасниками «українським Нострадамусом»…

Провидцем козак-лірник став після страшної трагедії…

Згідно переказів, народився Мусій Вернигора 1673 року в селі Македони (сучасного Миронівського району) на Київщині. Молодим хлопцем подався на Запорозьку Січ. Бився проти турків, татар і московитів, певний час був у турецькому полоні в Константинополі.  Серед козаків здобув великий авторитет – слава про нього докотилася навіть до російського Петербурга.

Народні легенди розповідають, що коли Вернигора відправлявся з підросійського Путивля на українське Правобережжя, де розпочинався антипольський гайдамацький рух, цариця Катерина сподівалася на те, що Мусій стане агентом інтересів Московії у різанині, яка от-от мала розпочатися.

Натомість, Вернигора розгледів у братовбивчій війні програш як для поляків, так і для українців – від Коліївщини мали виграти лише московити… Він підтримав Барську конфедерацію – рух польської шляхти проти вмішання Москви у внутрішній устрій державного об’єднання українців, поляків і литовців – Речі Посполитої. Вернигора намагався переконати гайдамаків припинити кровопролиття, їздив на переговори з кошовим Запорозької Січі і з кримським ханом  – щоб ті підтримали конфедератів у протистоянні з Москвою.

Ніхто не знає, як сталася найстрашніша драма у його житті – але, кажуть, Вернигора вбив своїх матір і брата. Жахливий випадок відкрив у ньому дар провидця: у стані афекту Вернигора розповідав про завтрашній день Польщі, України, Росії і Європи, потім впадав в апатію і подовгу спав…

Він перебрався до Корсуня, де на березі річки Росі подовгу грав на лірі, з сумом і болем багато говорив про минуле України й Польщі, а ще більше і вже з оптимізмом – про їхнє майбутнє у новій Європі. Після снів, глибоких і спокійних або ж коротких і тривожних, знову із запалом говорив про те, що очікує цілі держави, їхні армії й народи. Корсунський староста Нікодем Суходольський намагався постійно бути поруч зі старим козаком – записував, намагаючись не пропустити жодне зі слів, у які вірив, як у пророцтво. Бо ще за життя Вернигори ряд його видінь збулися.

Зокрема, відомий випадок, коли корсуньський мірошник хотів поставити новий млин на скелях Росі, але передумав, бо Вернигора не радив. «Навіщо ставити млин там, де буде чудовий палац, куди чужі царі і королі приїздитимуть, щоб помилуватися нашим краєм?» – запитав провидець у мірошника і той відмовився від свого задуму. Пройшло ледь більше 10 років і на місці, де мірошник хотів ставити млин, племінник останнього польського короля князь Станіслав Понятовський справді звів надзвичайно красивий палац.  Збудував його саме в Корсуні, де зовсім недавно відгула Коліївщина, щоб показати – він довіряє українцям. До палацу в Корсунь, як і передбачав Вернигора, дійсно приїздили монарші персони з Польщі, Московії, Австрії…

В часі між 1769-1770 роками Мусія Вернигори, якому виповнилося 96 років, не стало. Поховали козака-лірника, як він і заповідав, на березі Росі у Корсуні. Ховаючи старого, корсунці дивувалися – мовляв, як той, хто передбачав долі цілих держав, не зміг передбачити власну долю, адже казав, що у нього могили не буде… Певний час до могили їздили паломники з усіх куточків України – особливо багато під час російсько-турецької війни 1806-1812 р.р., яку Вернигора передбачив і детально описав. Та однієї весни повінь переповнила Рось талою водою, яка забрала з собою і козацьке поховання – справдилось і це пророцтво Вернигори…

Вернигора – про Україну: «Нація здобуде роль у Європі…»

Серед головних пророцтв Лірника – загибель Польщі як держави,  а потім її відродження, Велика французька революція і війни Наполеона та пророцтво про кращий день для вільної України.

У тих пророцтвах – безліч деталей, які вражають точністю передбачень. Провидець казав, що навіть напередодні втрати волі поляки, об’єднуючись, зможуть завдати поразок своєму головному ворогові – Росії. Назвав навіть місця, де це станеться – Батіг, Старокостянтинів і яр Гончариха. Так і сталося – ополченці Казимира Пулавського розбили там удвічі більше регулярне російське військо. Єдина відмінність від пророцтва – Гончарихою не яр, а село називалося біля Старокостянтинова. Ще Вернигора казав, що Польщу тричі поспіль «розберуть на три частини» – і спочатку у 1772, а потім у 1792 та 1795 роках Польщу тричі розірвали між собою згідно таємної угоди три держави: Росія, Австрія та Прусія». До останнього договору про поділ, підписаного в Санкт-Петербурзі, було  додано таємний протокол: « З огляду на необхідність усунути геть усе, що може оживити память про існування Польського королівства… високі договірні сторони погодились… ніколи не вводити до своїх титулів назву або навіть вказівку на назву Польського королівства, що має залишитися придушеним віднині на віки вічні». Королі Австрії і Прусії домовленостей дотрималися, а московському царю зробити це завадила традиційна азіатська хвалькуватість. Тому перед тим, як злетіти з трону, останній цар Росії мав бундючний титул з переліком усіх окупованих Москвою земель, включно з Польщею і Україною.

«Самодєржец» у жовтні 1917 року позбувся свого титулу. Натомість Юзефа Пілсудського, лідера молодої Польщі, яка зуміла вистояти проти більшовицької навали, поляки прозвали «Вернигорою Бельведерським»… Це звільнення Польщі з-під московського іга Вернигора теж передбачив. У його пророцтві було сказано: «Прилучиться до Польщі турок і англієць, підуть через Київ, завалюючи Дніпро московським трупом… Польський край постане у давніх кордонах завдяки туркам і англійцям». Дослідники кажуть: перемогу Пілсудського завдяки допомозі Антанти, а головно – Франції і Англії, Вернигора передбачив точно, але це пророцтво, опубліковане у 1830-х роках у Лейпцизі, було відредаговане видавцем, якому видавалося дивним, що Франція після нищівної поразки 1814 року ще зможе колись впливати на майбутнє Європи – тож і замінив у пророцтві слово «французи» на «турки»… До речі, і Французьку революцію, і війни Наполеона, і його поразку та заслання Вернигора передбачив надзвичайно точно: «У великій частині світу буде війна, потому посунеться силач Заходу й на чолі народів піде на Схід і Смоленськ здобуде, але в кінці буде скинений із вершка могутності й буде вигнаний на острів…» З пророцтв на більш пізній час –встановлення комуністичного правління у багатьох країнах: «У значній частині світу відміниться Богослужіння, настануть нові уряди, старі зміняться або впадуть…»

Найголовніше ж для нас пророцтво Вернигори про Україну починається словами: «Нація здобуде роль у Європі…». Віщун каже про спільне духовне відродження поляків та українців в об’єднанні народів Європи. Далі пояснюється, коли це трапиться: «”Wiosna roku nieparzystego, ktory w liczbi piec sie sumuje…” – «Навесні непарного року, сума цифр якого рівна п’яти». Таким роком може стати 2021-й…

Місток до дружби поляків з українцями

Минуть століття, а полум’яні слова Мусія Вернигори надихатимуть однаково сильно двох геніїв поезії – поляка Адама Міцкевича і українця Тараса Шевченка. Першим же  літературно оформив народні думи про Вернигору письменник, етнограф і священик Еразм Ізопольський, який походив з давнього уманського козацького роду. У рідній Ізопольському Умані певний час жив і навчався й автор твору «Вернигора» Северин Гощинський, літератор, який прославився завдяки поетичній повісті «Канівський замок». Великий польський поет і драматург Юліуш Словацький (теж закоханий в Умань, принаймні у її «Софіївку»!) змалював Вернигору у трьох своїх різних творах. Станіслав Виспянський вивів образ славетного козака-провидця у своїй легендарній метафоричній драмі «Весілля». Що цікаво – кожен з цих польських класиків навіть описуючи Коліївщину, змальовував козацтво й український народ з повагою і шанобою – як братів.

Просто благоговійно ставився до Вернигори і Міхал Чайковський. У жилах польського шляхтича текла й козацька кров. Після участі у польському повстанні 1831 року Чайковський емігрував до Франції, де став письменником і журналістом, зокрема пише історичну повість «Вернигора, український пророк».

У жовтні 1853 року Міхал Чайковський завершує формування «Полку козаків оттоманських», організованого за взірцем запорожців (і навіть зі справжніми старовинними запорозькими знаменами) – і виступає з ним проти Московії. Вважається, що перу Чайковського належить відозва до українських козаків Кубані, у якій, зокрема, були слова: «В ім’я Святого Бога, Волі і Слави Козацької! Чорноморці, славні козаки, кров з крові, кістка з кістки Старого Запорожжя, рідні брати! Чи ж ви забули наш Дніпро, стару Січ, православний Київ… чи ж вам як собакам московському царю довіку служити? Весь світ – французи, італійці, німці, слов’яни, всі народи Заходу стали вільними… Бусурман Царгородський – і той дав волю народам царства свого. Єдиний  цар московський хоче над рабами панувати і християнські народи в Сибір гнати… Нумо, панове молодці, коней сідлати та до шаблі й списа братися! Старшину, котра з вами піде – пошануйте, як батьків. А ту, котра запродалася московським царям – женіть як собак поганих! І біжіть в поміч Польщі, в поміч Україні. Нехай цим справдяться слова Вернигори: козаки і ляхи побратаються, як рідні браття… і Святий Бог дасть нам славу, волю і щастя по вік віків!»

Андрій Кравець

Козацький край