Реструктуризація валютних кредитів: вирішуємо чи затягуємо?

Вже доволі довго позичальники чекають закону про реструктуризацію валютних кредитів для остаточного завершення афери масового валютного кредитування населення. За два останніх роки до Парламенту було подано 19 відповідних законопроектів. Нарешті у лютому цього року Уряд подав на розгляд до Парламенту власний законопроект (реєстраційний № 4004), розроблений за підтримки Незалежної асоціації банків України та який покликаний зменшити борговий тягар для громадян, котрі брали валютні кредити на придбання житла.

Самі валютні позичальники та громадські організації, що представляють їхні інтереси, негативно оцінили законопроект від Кабміну, зазначаючи, що документ зможе вирішити проблеми дуже обмеженого кола позичальників. А для більшості з них такий закон стане швидше удавкою через передбачене документом зняття мораторію на стягнення майна, яке є забезпеченням за валютними кредитами.

Такі занепокоєння є небезпідставними з наступних причин.

По-перше, не зрозумілим та ризикованим є застосований у документі принцип ранжування позичальників за площею заставного житла при реструктуризації без врахування їхньої платоспроможності. Приміром, якщо площа житла перевищує 60 кв. м, то законопроектом передбачається списання лише 25% валютного боргу (за умови відсутності заборгованості на 1 січня 2014 р.). При цьому до уваги зовсім не беруться доходи громадян та кількість проживаючих у помешканні. Без сумніву, така реструктуризація не зменшить проблемну заборгованість за валютними іпотечними кредитами. Адже питома вага гривневого платежу за кредит в іноземній валюті у середній заробітній платі позичальника за останні 9 років зросла у 4 рази - із 35%  до 172%, тому обслуговування кредиту є неможливим при такому незначному списанні боргових зобов’язань більшості позичальників.               

Слід відзначити, що питання оцінки платоспроможності позичальника є найважливішим  при реструктуризації  кредитів в  розвинених країнах. Однак, автори законопроекту не врахували цей досвід. Також відсутній навіть загальний аналіз платоспроможності громадян після кількаразової девальвації національної валюти  для аргументації прийняття положень документу.

До речі, у сусідній Польщі зараз також широко обговорюється законопроект «Про справедливий валютний курс» щодо конвертації валютних кредитів, підготовлений Президеном. Важливо врахувати їхні напрацювання: документ не передбачає поділ позичальників за «соціальною» ознакою та розповсюджується в однаковій мірі на всіх позичальників-споживачів. Також законопроект пропонує відновити рівність умов кредитування позичальників за кредитами в іноземній та місцевій валюті – привести стан валютного позичальника до умов позичальника у місцевій валюті на час укладення договору валютного кредиту із відповідним перерахуванням сплачених боргових зобов’язань.

По- друге, насторожує положення законопроекту про те, що фінансова установа має право відмовити позичальнику у прощенні частини боргу в односторонньому порядку вже після «проведення реструктуризації» у випадку затримання позичальником оплати за кредитом на 30 днів, що є невиправдано малим строком в умовах економічної кризи. У такому випадку до позичальника застосовується і додаткова санкція - процентна ставка з фіксованої (10-12%) змінюється на змінювальну на рівні українського індексу ставок за депозитами фізичних осіб  у гривні + 3 відсотки, розрахованої на день проведення реструктуризації (24%).

Крім того, ніхто не скасовув і неустойку (штраф, пеня) у разі прострочення оплати за кредитом, що передбачена діючим законодавством. Таким чином, у випадку 30-денної прострочки фінансове навантаження на позичальника після реструктуризації не зменшиться, а навпаки, у рази збільшиться.

Слід наголосити і на тому, що це положення законопроекту суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого банк має право застосовувати санкції до позичальника за договором споживчого кредиту забезпеченим іпотекою після  90-денної прострочки за кредитом. Крім того, положення законопроекту суперечить вимогам ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян.

По-третє, у документі регулювання відносин між громадянином-позичальником і фінансовою установою виносяться за межі дії Закону України «Про захист прав споживачів». Це здійснюється шляхом свідомої заміни поняття «споживчий кредит», якими за своєю природою є валютні кредити на придбання житла, на  поняття «іпотечний кредит», що ускладнює правозастосовчу практику. Зважаючи на те, що переважну більшість договорів в іноземній валюті було укладено з істотними порушеннями Закону України «Про захист прав споживачів», а також враховуючи деякі останні судові рішення на користь споживачів-позичальників, цей хід авторів законопроекту, можливо, не є випадковим. Позбавлення валютного позичальника права на захист як споживача серйозно послабить позиції громадян у відносинах із фінансовими установами.

По-четверте,  згідно із документом, при реструктуризації договору кредиту процентна ставка за кредитом залишається на рівні, який зазначений у договорі валютного кредиту, лише протягом трьох років. Після трирічного терміну встановлюється змінювальна (ринкова) процентна ставка. Очевидно, автори документу передбачають, що трирічний період є достатнім для повної сплати боргу за кредитом. Однак без здійснення оцінки доходів громадян неможливо оцінити їх  здатність повернути кредит за три роки.

По-п’яте, в умовах масової неплатоспроможності боржників законопроект не передбачає альтернативи для позичальника, якщо у нього немає коштів обслуговувати кредит, передати у власність банку іпотеку в обмін на повне припинення боргового зобов’язання («ключи на стіл»). Ця альтернатива широко обговорювалася між представниками позичальників та банківськими установами упродовж тривалого часу та навіть досягалися певні компроміси: така можливість передбачалася Меморандумом щодо врегулювання питання реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті у 2015 р. Слід згадати, що в Україні відсутній інститут іпотеки у класичному вигляді, коли вимоги кредитора обмежуються предметом іпотеки, відсутній і інститут банкрутства фізичних осіб. Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про іпотеку», навіть якщо у позичальника буде відчужено іпотечну квартиру на користь кредитора, боргові зобов’язання позичальника не припиняються, якщо сума, отримана після реалізації предмету, буде меншою ніж сума залишку за кредитом. При цьому, у всіх країнах зі значною історією іпотеки вимоги кредитора в будь-якому випадку обмежується лише предметом іпотеки. Іпотека ж в українському варіанті спонукає кредитодавця до безвідповідального кредитування, у нього відсутні стимули розраховувати свої ризики. Усі ризики, як валютні, так і знецінення предмету застави, несе фізична особа – споживач.

Знову згадаємо напрацювання сусідньої Польщі: там нині пропонується варіант для позичальника в рахунок припинення усіх його боргових зобов’язань передати у власність фінансової установи предмет іпотеки у випадках, коли позичальник не отримує доходи в іноземній валюті, щомісячна оплата кредиту перевищує 20% доходу позичальника, сума кредиту у місцевій валюті збільшилась на 30% від суми на момент отримання кредиту.

По- шосте, фактично не вирішуючи проблему надмірного боргового навантаження більшості позичальників, законопроект передбачає скасування мораторію на стягнення  житла, що є забезпеченням за кредитами в іноземній валюті. Таким чином документ демонструє безумовний пріоритет відстоювання інтересів фінансових установ і дискримінацію прав та інтересів громадян.

До речі, у 80-х роках в Австралії чи не вперше в історії споживчого кредитування низка банків практикувала валютне кредитування населення, що, звичайно, призвело до страждань громадян, протистоянь та пізніше засудження безвідповідального кредитування. До сьогоднішнього дня в Австралії валютне кредитування населення вважають ганебним епізодом в історії банківської системи цієї країни. Вкрай важливим є якнайшвидше вирішення соціальної проблеми заборгованості за валютними кредитами населення на придбання житла в Україні. Однак, підготовлений Кабміном законопроект цю місію не виконає, запронована реструктуризаціє не вирішить проблему масової неплатоспроможності боржників-громадян, які опинилися у складній ситуації через безвідповідальні дії держави та банківських установ.

Мирослава Муляр,

юрист, член Громадської ради при НБУ