Вічна пам'ять герою!

До війни на Сході його знали у Звенигородці в першу чергу завдяки спортивним легкоатлетичним досягненням, встановленим ще років з тридцять тому та неперевершеним і по сей час. Срібний призер чемпіонату України серед юнаків з бігу на спринтерські дистанції, наполегливий і цілеспрямований Анатолій Зозуля повернувся через тривалий час до рідного міста героєм, але, на превеликий жаль, вже посмертно.

Доля послала чоловікові непросту життєву стежину. Довелося спізнати всякого. Та закладене ще з дитинства  загострене відчуття справедливості і стало визначальними для нього  після перших же заграв війни на Донбасі. Не вагаючись вступив до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», пишуть Черкаські новини. 

Разом з побратимами боронив Україну в перші найскладніші місяці війни. А 12 серпня 2014 року автобус з бійцями "Правого cектору"  розстріляли сепаратисти. Серед десяти загиблих був і Анатолій. Того чорного дня одинадцятеро діток залишилися сиротами.  Жахливі кадри, на яких зафіксовано цинічне звернення вбивць, дзвінки родинам та тіла в калюжах крові, бачила вся Україна. 

Але цього злочинцям виявилося замало. Майже десять днів вони не повертали тіла українській стороні. А коли нарешті віддали, з’ясувалося, що в Анатолія Зозулі, у місті, де він виріс, не залишилося рідних, щоби поховати героя. Єдиною близькою людиною для нього виявився товариш, з котрим працював останній час у столиці Ігор Резніченко. Він же і забрав тіло загиблого та поховав у себе на Київщині у селі Небрат Бородянського району, на сільському цвинтарі, поряд з  могилою своєї мами.

Похорон відбувся з військовими почестями. Однак, за словами місцевих мешканців, тамтешній священник, нині вже покійний, відмовився супроводжувати обряд, як того вимагає християнська традиція, закидаючи Анатолієвим побратимам, що, мовляв, той убивав на Сході братів-християн…

Існує думка,  що  війна не закінчена, доки не упокоїться душа останнього солдата. Тож після встановлення минулого року меморіальної дошки герою на його рідній Звенигородській школі №3, зібравшись разом та порадившись місцеві учасники АТО, громадські активісти, волонтери разом з головою районної ради вирішили, при нагоді, відвідати могилу земляка та вклонитися його світлій пам’яті. І час обрали слушний – в період Великодніх свят та слідуючих за ними поминальних днів, коли сам Спаситель своєю смертю та  воскресінням відкрив віруючим ворота раю і подарував надію. 

Як порішили, так і зробили.  4 травня  голова районної ради Володимир Кучер, міський голова Олександр Саєнко, голова районної Спілки ветеранів та учасників АТО Юрій Литвин та настоятель Храму Вознесіння Господнього  Української Автокефальної Православної церкви,  що у місті Звенигородці, Василь Карпюк  побували в Київській області на могилі  Анатолія Михайловича Зозулі.

Як і годиться, за всіма православними канонами  отець Василь провів урочисту службу та усі разом, запаливши свічки, помолилися за упокій душі захисника Вітчизни, що знайшов свій вічний спокій в рідній українській землі. Він зробив для України все, що міг, пожертвувавши найціннішим, що мав – власним життям.  Доземний йому уклін та вічна пам'ять. Герої не вмирають!