На Черкащині знайшли найдовше і найкоротше прізвище

Українські прізвища по-своєму неповторні та унікальні, вони є найціннішим джерелом сімейної історії, знання якої — вияв поваги до пам’яті предків. Кожному рано чи пізно хочеться розкрити таємницю походження власного прізвища, долучитися до рідного коріння і з гордістю усвідомлювати себе продовжувачем роду.

Викладач іноземних мов Черкаського державного технологічного університету Ольга Цехмистренко ось уже кілька років вивчає таїну прізвищ жителів черкаського краю як українську мовознавчу скарбницю.

— Ольго Вікторівно, звідки така несподівана тема дослідження? Адже за фахом ви — знавець іноземних мов.

— Таємниця людського імені мене цікавила з дитинства. Ще школяркою розуміла, що ім’я безпосереднім чином впливає на долю людини. Коли на світ з’являвся малюк, батьки починали замислюватися, як його назвати, щоб був розумним, здоровим і щасливим у житті.

Важливо, що прізвище також дароване нам від народження. Це те, що ми отримуємо ледве з’явившись на світ, і те, що супроводжує нас протягом усього життєвого шляху аж до надгробного каменя. І кожне з них містить свою таємницю, бо прізвище — це спадщина роду, його дар, а інколи… тягар.

Уже пізніше я дізналася, що існують цілі напрямки наук, що вивчають власні особові назви українців. У мовознавстві це ономастика, тісно пов’язана з історією, географією, етнографією, бо насправді ймена є невичерпною скарбницею історико-культурної спадщини, у них знаходять відображення побут, вірування, сподівання, духовність народу.

А достойним прикладом для мене стала відомий російський лінгвіст Олександра Суперанська, знавець дванадцяти мов, проте досліджувала і популяризувала Олександра Василівна прізвища рідної мови.

Прізвища, прізвиська Черкащини досі не були предметом спеціального ономастичного дослідження, хоча тисячолітня історія Шевченкового краю має унікальні особливості. Цікавим для мене видалося й те, що у нашому краї проживають представники різних національностей, тож часто актуальним постає питання передачі прізвищ неукраїнського походження українською мовою. Такий практичний орфографічний підхід.

— Чи завжди наші земляки мали прізвища у сучасному розумінні?

— Я дослідила дев’ять тисяч черкаських прізвищ. Джерельною базою стали реєстри жителів населених пунктів області, створені за сприяння сільських та селищних рад, зібрані студентами списки людей рідного села, а також телефонні довідники. Із загального масиву виокремила прізвища корінних жителів.

Виявилося, що кожне з них має багату історію, виникло не спонтанно, а внаслідок якихось життєвих ситуацій. Адже як складова мови вони утворювалися в живому, народному мовленні, передавались від покоління до покоління, часто без лексико-морфологічних змін.

До XVII століття українці не мали прізвищ, а обходилися лише іменами та прізвиськами. З розвитком суспільства, зі збільшенням чисельності населення виникла потреба розрізняти людей, які мають однакові імена. Так виникли прізвиська, які влучно давалися людям на ознаку домінуючої риси характеру, виду діяльності, зовнішності, манери поведінки. В часи Київської Русі та й набагато пізніше, коли ще не було прізвищ, київські князі, крім імен, мали прізвиська. Київського князя Володимира, приміром, у народі прозвали Великим за великі діла на благо Вітчизни. Його син, київський князь Ярослав, був прозваний у народі Мудрим за великий розум, освіченість та любов до книжок.

Початок закріплення прізвищ як спадкових родових назв, твердить Іван Франко, належить духовенству. Петро Могила першим у 1642 році доручив священикам вести метрики народжених, залюблених та померлих. Але більша частина тогочасних метрик не має для нас вартості, бо в них записувалися самі ймена, нехтувалися родові та всякі інші прізвища. На думку деяких мовознавців, процес закріплення прізвищ широких мас відбувся у другій половині XVII ст., чому сприяли укладання реєстрових списків козаків та загальний перепис населення з метою обкладання податками. З 1772 року датується правильне ведення реєстрів усієї людності.

— У той час гарне прізвище треба було заслужити…

— Так, кожна верства населення була достойна відповідного найменування. Це значною мірою залежало, приміром, від характеру документа, до якого вписаний чи котрий підписував власник прізвища. Найточнішої ідентифікації особи вимагали різного роду юридичні акти — про наслідування майна, дарчі, купчі, розмежувальні грамоти, тому в цих документах формула найменування людей нерідко була розгорнутою і включала крім імені назви за батьком або прізвиська, ще ряд уточнюючих відомостей — про стан, професію, місце проживання, стосунок до інших родичів тощо. Тобто такі особові назви виконували функцію прізвищ у сучасному розумінні.

Додаткові до індивідуального імені особові назви, зафіксовані в пам’ятках, ще не можна вважати прізвищами в сучасному значенні цього слова. Вони не мали головної ознаки нашого прізвища: не були спадковими найменуваннями, які в єдиній незмінній формі переходили від батька до сина.

— Чим же особливий характер черкаських прізвищ?

— Як і прізвища українців у цілому, наші назви мають лише форму чоловічого та жіночого роду, здебільшого вживаються у формі однини. Відіменні прізвища у своїх основах мають слов’янські церковно-християнські імена, поміж якими багато латинських, грецьких, давньоєврейських, запозичених із різних мов.

Основами для утворення прізвищ Черкащини стали переважно імена чоловічого предка роду. Рідше прізвища виникали від жіночих імен. Серед усіх імен, покладених в основу прізвищ, жіночих усього 12%.

Найпродуктивнішою основою виявилось ім’я Іван. Це свідчить про те, що воно було найпоширенішим не тільки в Україні, а й на Черкащині.

Більшість прізвищ регіону утворено від імен грецького та латинського походження (Андрієнко, Василенко, Демиденко). В основах значної частини досліджуваних прізвищ фіксуються імена тюркського походження (Гасанов, Мусатов, Хасанов).

Імена християнського календаря, запозичені разом із уведенням християнства на Русі, на українському мовному ґрунті набули специфічного звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені. Більшість цих прізвищ утворювались з імен рідкісних та запозичених, маловживаних серед українського народу. Такі поширені імена як Марія, Тетяна у функції прізвищ не зустрічаються. Найпоширенішими є прізвища, утворені від чоловічих імен Савченко, Василенко, Іванов, Карпенко, Сидоренко, Петров; або жіночих — Ганненко, Маринкевич, Катеринич, Настасенко, Параскевич, Хименко.

— Найбільш колоритними, очевидно, є прізвища з життя і побуту предків.

— Так, їх більшість, і кожне з них містить національні риси. Загальні назви, які стали основою для творення спершу прізвиськ, а потім прізвищ, різні за часом виникнення: праслов’янські, давньоруські, власне українські або ж запозичені з інших мов. Таким чином можна говорити й про різні періоди виникнення тих чи інших прізвищ. Зокрема такі як Слива, Калина, Гусак можна вважати давнішими, ніж, скажімо, Тюлькін, Судаков, Ізюменко.

Оскільки наші предки використовували рослинну та тваринну їжу, то передусім виникли мотивовані назвами овочів та фруктів (Буряк, Бульба, Гарбуз, Кабак, Редька, Капустянський, Цибулько, Гречаний, Диня), та які походять від назв тварин (Курка, Гусак, Качур, Риба, Оселедько, Щука, Сомов, Карась).

Чимало прізвищ пішли й від назв окремих страв чи продуктів, а також процесів приготування їжі, якостей. Очевидно спочатку вони виступали в ролі наймень чи прізвиськ, які надавалися за різними ознаками: зовнішність (Булка, Пампуха), риси характеру (Солодкий, Прісний), рід занять (Муковоз, Круподеров).

Цікавий факт: Котлетиних, Компотових на Черкащині немає. Картопля, яка отримала широке визнання при Миколі II, так і не утворила масове прізвище. Спостерігаються тільки прізвища Бульба. Від таких овочів як помідор, морква прізвищ на Черкащині немає.

Досліджуючи свої прізвища, мусимо брати до уваги те, що перша фіксація прізвищевої назви в пам’ятках писемності й давність відповідного роду не тотожні, не обов’язково збігаються в часі. Тобто не всі нинішні носії однакового прізвища вийшли з одного роду: одне й те ж прізвище упродовж століть могло виникати в різних куточках України по кілька разів, спонтанно.

Загалом кожна з назв нас, черкащан, — це живе слово, пам’ять роду. І якщо одне прізвище несе в собі історію роду, то всі разом вони становлять історію народу.

Черкаський край