Тальнівським депутатам Закон «по барабану»?

Тальнівська районна газета «Колос» однією з перших не тільки на Черкащині, а й в Україні пішла, так би мовити, у «вільне плавання». Було це ще за вісім років до прийняття Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації».

Про це із посиланням на Альтернативу повідомляють Новини Черкас.

А почалося все зі спроб тодішніх співзасновників газети вплинути, м’яко кажучи на редакційну політику видання. Оскільки ж колектив «Колоса» не сприйняв їхніх претензій, співзасновники вирішили вдатися до радикальних заходів. Райдержадміністрацією було видане розпорядження від 26 січня 2007 року про її вихід із співзасновників газети. При цьому в дещо пізніше укладеній угоді було заявлено що РДА «відмовляється від спів засновництва газети «Колос» на користь трудового колективу редакції і … майнових претензій до редакції не має». Так би було б зробити й районній раді. Проте її очільники виявилися менш галантними. Питання вони поставили руба: райрада виходить зі співзасновників, залишивши за собою назву газети та припинивши її діяльність. Журналісти зуміли відстояти свої права, проте в кінцевому результаті залишилися в досить скрутній ситуації, оскільки питання про виділення дотації на випуск газети, як це було раніше, районною радою, котра все ще формально залишалася у співзасновниках, було повністю «закрите». Тим більше, що скоро в інформаційному просторі району з’явилася ще одна, нова газета – «Колос Тальнівщини», яка і мала стати офіційним рупором райради. І хоч «рупор», перейменований з часом у «Тальнівщину» не набирав і дещиці того тиражу, що його мав «Колос», засновник, а ним, як уже здогадався читач, стала районна рада, знаходив кошти на його утримання. Проте надії районних можновладців на те, що колектив непокірної районки досить скоро «загнеться», не виправдалися.

– Перших декілька років нам було надзвичайно важко, – розповідає редактор «Колоса» Ірина Рогова. – Проте здаватися ніхто не збирався, працювали всі з подвоєною, а, може й потроєною енергією. Майже тим же колективом. До того ж заручилися підтримкою читачів, які, побачивши, що звільнившись від диктату властьімущих, газета стала незалежною і на її сторінках не тільки журналісти, а й кожен читач може висловити свою думку навіть щодо посадових осіб районного масштабу.

І це справді так. Популярність «Колоса» зростала і досить скоро його тираж став одним з найвищих серед районних газет області. І це при умові, що в Тальному було на той час ще три газети. Та навіть тоді, як їх число подвоїлося, «Колос» залишався найбільш читабельним. Але й за такої умовної стабільності колектив постійно перебуває в режимі економії, прораховуючи наперед всі видатки. Завдяки цьому вдалося і приміщення, якому більше ста років, в належному стані утримувати , і навіть два роки тому піролізний котел встановити, оскільки від центрального опалення редакцію «відрізали».

– На котел ми збирали гроші буквально по копійці, обмежуючи себе і в преміях, і в допомогах, – продовжує свою розповідь Ірина Михайлівна. – Бо нікому не було діла до того, що ми працювали взимку в страшному холоді, одягаючи в кабінетах валянки і теплі рукавиці, хворіли, заміняли один одного, бо простуджувалися. І ось через два роки про це нам нагадали. І знаєте, яким чином? 7 квітня посильна із РДА принесла нам «дуже серйозний» папір за підписом голови райдержадміністрації Василя Клименка, згідно якого редакція повинна була в триденний термін відзвітуватися, чи має вона відповідні документи на встановлення котла і чи погодили ми його встановлення з відповідними службами. Перепитали ми ті відповідні служби і знову почули у відповідь, що ніяких дозволів на це не треба… 

Але чому так зацікавився тим котлом особисто очільник РДА? Як вважають в редакції, то була своєрідна «відповідь» властьімущих на вміщену в газеті замітку про щомісячні зарплати голови райдержадміністрації і його заступників. На цей факт можна було б і не зважати, аби в скорому часі журналісти «Колоса» знову не відчули упередженого ставлення. Тепер уже з боку тих, хто все ще формально вважався їх партнерами. 

Згідно з Законом України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» районку, з подання її колективу, занесли до відповідного проекту постанови Кабінету міністрів до роздержавлення. Залишалося зробити останній крок – запоручитися рішенням районної ради про її вихід зі складу засновників. Оскільки райрада вже десять років не виконувала своїх, прописаних відповідною угодою обов’язків щодо колишнього партнера, то прийняття подібного рішення можна було вважати звичайною формальністю. Проте на сесії районної ради, що відбулася на початку травня, це питання викликало цілу бурю емоцій. Виявилося, що досі доля районної ради у статутному майні видання становить 12 відсотків. Мова про те, як і звідки взялася ця частка, чиїм самоправством вона була породжена, на сесії не велася, оскільки, як сказав поет, одних нема, а інші вже далеко. Та й закон про роздержавлення ЗМІ передбачає подібні ситуації. Тож, згідно пунктів 1,2 статті 9 , що регулюють порядок надання редакціям майна, приміщень та земельних ділянок у процесі реформування, на розгляд сесії було винесено проект рішення, в якому йшлося, що цю свою частку районна рада передає редакції за умови забезпечення функціонування газети, збереження її назви, цільового призначення, мови, і тематичної спрямованості. При цьому обумовлювалося, що редакція, як і вимагає закон, протягом 15 років орендуватиме за 1 гривню приміщення, в якому перебуває.

Проте виявилося, що таке рішення не до шмиги окремим «слугам народу». Першим проти нього виступив один з депутатів обласної ради: мовляв, якщо в редакції дозволяють собі такі публікації, які нам не подобаються, то як це так передати їй майно безкоштовно? А за приміщення нехай платять не гривню, а так, я к бізнесмени!

Обласного депутата, котрому, як бачимо, чхати на закони, підтримали і деякі його районні колеги. Цілком зрозуміло, що у єдиному пориві ніхто з них й не поцікавився, як виживала і виживає без будь-якої допомоги владних структур газета. Натомість відпрацьовувалася закулісна схема, яка безвідмовно діяла ще у пріснопам’ятні компартійні часи: навішати всіх собак на неугодних журналюг.

В даному разі схема спрацювала повністю. Рішення, яке заблокували п’ять з двадцяти одного присутніх на сесії депутатів, не «пройшло»..

Що далі? Побачимо…