14 книгарень було свого часу в Черкасах

До 700-річчя Черкас у 1986-му році в місті відкрили «Будинок книги». Розповів історію про книгарні міста краєзнавець Борис Юхно.

Загалом, й без нього книгарень у місті не бракувало. У відомстві Облкниготоргу за телефонним довідником 1982 року нарахував аж 14. В центрі, як окремі спеціальні, вони взагалі могли конкурувати з гастрономами. Вціліла одна, «Світоч». Тоді – просто №9 на Свердлова, 38. Їй щось під 50 і вона найстаріша в місті. Цікаво, що власну назву мала лише «Дружба» на Лазарєва, 2: магазин іноземної літератури, який переїхав туди з книгарні на розі Шевченка – Комсомольської, де був просто відділом. Оцей книжковий, де давно «Золотий Вік», у 1970 – 1980-ті неофіційно й вважався головним.

Я любив книжкові магазини, частенько туди забігав, але майже завжди виходив з порожніми руками. Літератури – до стелі, а купити нічого. Мюнхгаузен, Карлсон, Буратіно, Незнайко – де ви? Не було, нема, не буде. Лише двічі розжився на збірки повістей-казок Віктора Близнеця «Земля Світлячків» та Анатолія Костецького «Все – як насправді», і то було щастя. Не певен, аби й дорослим велося краще. Десятки метрів творінь «сучасних українських» та аналогічних «современных» усіх братніх республік з автономними удмуртами включно, назви яких нікому ні про що не говорили. Ті «члены Союза» натхненно строчкогонили на вдячні теми революції, соціалістичного будівництва, нового села… Ще чимало місця в магазині займали всякі матеріали з’їздів і пленумів, програми, портрети мертвих і сущих керівників держави та інша відповідна нетлєнка.

Втім, для дорослих тоді почали практикувати таку фішку, як талони. Здаєш 20 кіло макулатури – і можеш дозволити собі Гоголя, Тургенєва чи Лондона. Називаю саме цих авторів, тому що їхні книги з’явилися в домашній бібліотеці якраз у такий спосіб. Тепер зустрів їх на книжкових розвалах в ящиках «по 3 грн»…

Власне, для мене «Будинок книги» – вирвана сторінка. Коли його відкрили, я надовго залишив місто, тому майже «нічого особистого». Два поверхи, панно біля сходів – ото й усе, що запам’яталося. Чи ні, не все. Десь перед 2012-м в невеличкому кіоску праворуч від входу продавали перше видання «Черкаських місторій». Але від «Будинку книги» то вже були самі друзки – після скандальних майнових розбірок він переселився на Чорновола в район «Будинку меблів» і настільки мені відомо, його справи там лише трохи кращі, ніж самого «Будинку меблів».

У порівнянні з минулим, наш час має небагато виграшних позицій. Але «книгорух» – безперечно. Гаджети силувалися-силувалися, та й за великим рахунком – здулися. В книгарнях все, чого забажаєш. Новинки – значить таки новинки. Поліграфія на рівні. Книжковий Маестро мало не щомісяця привозить знаменитих «живих» письменників (то ще з дитинства своєрідний «статус» таких, а не, слава Богу, констатація факту). Теперішні літератори не надувають щоки, з ними можна навіть кави випити. Чи було колись таке можливим? Знову ж – «Черкаський Книжковий Фестиваль» у квітні, цьогоріч вже другий. А перший, на сєкундочку хто забув, то 40 видавництв і 7 тисяч відвідувачів упродовж трьох днів.