Орф-педагогіка: черкащанка закохує діток у музику

У вересні 2017 року музичний педагог Анна Комкіна відкрила в Черкасах власну студію елементарного музикування. Навчання в ній засноване на принципах орф-педагогіки. Карл Орф – німецький педагог, музикант, працював в середині XX століття і розробив методику навчання, яка поєднувала у собі синтез декількох мистецтв: театр, музика і танець.

Наразі Анна працює сама і зосереджується лише на музичному напрямку. Гра на елементарних музичних інструментах (барабани, ксилофони, перкусії), різні рухи, ритми, шумові ефекти (свист, шарудіння), сенсорні засоби (ліхтарики, кульки, хусточки) допомагають дитині в невимушеній атмосфері розвивати свої комунікативні навички та креативне мислення, – стверджує Анна Комкіна, пише ZIK.

Аби зробити свою студію повноцінною, треба було закупити музичні інструменти (барабани, ксилофони, перкусії). Тож Анна подала свій проект на Спільнокошт. За плечима викладачки 20 років професійного стажу і 70 хвилюючих днів, за які їй все-таки вдалося зібрати 70 тисяч гривень.

– Як ви зважилися на Спільнокошт?

– Мені просто зустрілася активна людина – Тетяна Волочай, крутий менеджер. Сказала, що хоче допомогти мені розвивати цю справу і запропонувала податися на Спільнокошт. Мені були потрібні інструменти, а вони дорого коштують. В підсумку, нам вдалося зібрати 70 тисяч гривень за 70 днів.

– Знаєте, хто саме долучався до збору коштів?

– Загалом, так. Це і близькі, і батьки, які зацікавлені в тому, щоб водити дітей на такі заняття. Були навіть великі меценати, які переказували по 5-6 тисяч гривень на проект.

– Де ще, окрім Черкас і Чернігова, діють такі студії, як у вас?

– У Києві, Дніпрі й Одесі. Колега з Чернігова працює вже 10 років за цим підходом. На сьогодні їй вже вдалося поєднати і музикування, і театр, і танець. Я працюю в студії лише з вересня 2017. Працюю поки що сама, маю лише адміністраторку Аліну Цимбалюк, яка іноді асистує мені.

– Чи маєте ви підтвердження дієвості орф-педагогіки?

– Я маю вже невеличкі успіхи. Батьки зауважують, що діти стають більш комунікабельними, спостережливими, віднаходять серед побутових предметів все, що може відтворити музику.

Раніше я робила заняття для двомісячних малюків і мам. З цих дітей зараз до мене в студію ходять четверо. І я бачу результат. Це, знаєте, дитина, в якої все на місці, вона добре співає і рухається. Будь-яка діяльність дається їй легко.

Ми обговорювали на конференції, що до освіти повинні виникнути нові вимоги. Розвиток комунікативних навичок і креативного мислення зараз важливіший, ніж просто отримання інформації.

У 1,5 – 2 роки дітям ще не властиво заводити дружбу, але завдяки тому, що ми граємо, взаємодіємо в парах, в командах, танцюємо, це відбувається. Вони вже вчаться вибудовувати відносини між собою.

Для діток старших (4,5 – 5 років) складніші завдання – робота в оркестрі, вміння тримати пульсацію, партії. Дитина розуміє: на мені дуже важливе завдання, я повинен тримати ось цю партію. Це вже робота в колективі і команді.

– Ви працюєте з дітками від 1 до 6 років. Які є складнощі в роботі з малечею?

– Ми не вимагаємо якоїсь виконавчої майстерності від дітей, ми ще не вчимо з ними нотної грамоти. Ми просто закохуємо дитину в музику через емоційну сферу та його потреби існувати, слухати, рухатися.

Не для всіх батьків цей підхід є зрозумілим, бо він дуже відрізняється від нашого звичного авторитарного підходу впливу на дітей. Якщо збоку подивитися: якась нісенітниця, всі бриньчать, гудять, пищать. Попри це, до мене на заняття ходить загалом 60 дітей, і жодному з батьків ще не довелося пояснювати користь і потрібність цієї методики. Всі ці дивні, здавалося б, речі насправді дуже впливають на розвиток центральної нервової системи дитини.

Я знаю, що у колег є певні проблеми, через те, що батьки хочуть одразу дуже швидкого ефекту, щоб дитина тут же почала грати.

– Як проходить заняття?

– Триває заняття годину. Хтось каже, що для дитини це багато, але насправді час дуже швидко проходить. Перш за все, дитина має довіряти простору, де вона перебуває, тоді вона буде відчувати себе гармонійно та захищено. Тому найменші – до трьох років – приходять з мамами, і я їм даю кілька хвилин просто освоїтися і нічого не робити. Вони можуть просто гратися під музику.

Дуже важливо працювати з увагою. Два місяці в мене пішло на те, щоби діти навчилися звертати на мене увагу, взаємодіяти з інструментами, вчитися повертати їх і отримувати щось натомість.

Тоді ми вже всідаємось і маємо такий собі привітальний ритуал-пісеньку. Мами розповідають, що дітки вже і вдома співають собі ці привітання. Коли ми починаємо заняття, деякі вже навіть показують мені на інструменти – «заграй вже!».

Є таке поняття як активне слухання. Це можуть бути довільні рухи під класичну музику, рухи, які допомагають зрозуміти мову музики. Це виховує почуття ритму, роботу з пульсацією, темпом, емоційністю.

Намагаюся залучати мам у заняття. Коли 10 мам одночасно співають, виходить таки міні-хор. Це сприятливо впливає на розвиток мови і музикальності у дітей. Репертуар має бути простий, з двох-трьох нот та невеликих інтервалах. У маленької дитини є можливість охопити своїм мисленням таку музику.

– А сучасні поп-хіти не використовуєте?

– Ні. Популярна музика частіше агресивно впливає на дитину. Психіка малюків ще занадто тонка, тому треба, щоб вони не перенаситились різноманіттям звуків, частими ударами барабанів. Дорослі цього вже не помічають, а поведінка в дитини під впливом таких композицій може суттєво змінюватися.

Я віддаю перевагу музиці різних народів, джазу, класиці. Звуки природи їм подобаються. Танцювати ми можемо і під Штрауса, і під Моцарта. Я, як педагог, показую і дітям, і батькам, цінність іншої музики.

– Ваша студія – це підготовка до музичної школи чи елемент розвитку?

– Я не ставлю собі за мету, щоб вони усі стали музикантами. Навіть в музичній школі не мають ставити таких цілей. У нас з цим проблема. З дітей хочуть зробити, в першу чергу, виконавця, а не любителя музики. Але ж ми не можемо всі стати блискучими виконавцями, а людей, що здатні розуміти музику, стає все менше. Просто не виробляється ця навичка.

– Говорять, що коли люди засинають під час органного концерту – це, навпаки, добре.

– Так і про симфонічні концерти кажуть. Якщо діти засинають на них – це вища майстерність. Але це від психіки залежить. Наскільки людина взагалі може відключитися і наскільки вона втомилася. Те, що музика розслабляє, це добре. Просто в ній закладено так багато думок… І якщо людина розуміє це, вона стежить за розвитком мелодії і не може заснути.

– Як впливає музика на дітей ще в утробі матері? Чи можна розвивати дитину за допомогою музики ще до народження?

– Музикознавець Михайло Казінік у своїй книжці «Музика для мами, яка чекає на дитину» писав, що розвиток дитини в утробі схожий на розвиток історії музики взагалі. На початковому етапі він рекомендує слухати хорали часів Баха. Він розписав послідовність прослуховування за триместрами. На останньому триместрі радить обрати мелодію Моцарта, яка подобається мамі. А коли дитина буде народжуватися, включити цю мелодію. Це сприяє більш гармонічному «входженню» дитини у наш світ.

– Як щодо колискових? Їх краще співати, навіть якщо не вмієш, чи вмикати?

– Я впевнена, що всі уміють співати. Не важливо – чисто-нечисто інтонують. Дитина все одно слухала всі дев’ять місяців мамин голос, він для неї найкращий і найрідніший.

Якщо дитина якось негативно реагує на спів мами, закриває вуха, то це частіше через мамині комплекси. Дитина емоційно зчитує все. Ми думаємо, що ми усміхаємося, але дитина відчуває, що ми стривожені.

– Як ви даєте з ними раду, коли вони не слухаються вас?

– Якщо у них там якась метушня, я намагаюся підібрати музику під її ритм. Музика допомагає мені їх організувати. Дітки після дитячого садка приходять ще сповнені енергії. Тому я маю способи, куди цю енергію скерувати.

– Дехто каже, що такі курси відбирають в малечі дитинство.

– Якщо це курси інтелектуального розвитку – вчити букви, цифри – так. А в заняттях музикою – більше про емоційну сферу, яка має формуватися у дитини дошкільного віку. Тут немає перетиску.

– Який інструмент їхній найулюбленіший?

– Барабан! Його люблять усі – від маленьких до дорослих.

– А ваш?

– Важко виділити. Люблю ксилофон і oceandrum – звук океану, такий релакс-інструмент. А ще є така дудочка у формі пташки – окаріна. Тільки ця пташка починає співати, найменші входять наче в транс. Потім вони підходять і гладять пташку. Це наш з ними прощальний ритуал