Наш земляк – єдиний українець, який служить у чеченському батальйоні імені Шейха Мансура

Молодий чоловік, 22 роки. Серйозність, непоспішність, вдумливість, стриманість, погляд із-під брів. Це – Арсентій Махно. Не віриться, що воює в чеченському батальйоні. Настороженість міняється на легку усмішку та відкритість, як тільки мова заходить про побратимів.

Чому серед всіх батальйонів він обрав саме чеченський дізнавалась кореспондент “Вечірніх Черкас”.

СПРАВЖНІ ЧОЛОВІКИ – НА СХОДІ

– Я пишаюсь тим, що я – українець, і вважаю, що воювати за свободу своєї країни – обов’язок кожного чоловіка. Не хочу нікого образити, але сумно, що в мене є багато дядьків, яким за 50 і які можуть ще щось зробити, але на війну йдуть чомусь саме молоді хлопці, – говорить Арсентій.

Він – випускник Чернігівського військового ліцею, закінчив його 2010 року. А перед тим, як їхати в АТО, сказав мамі: “Розумієш, той самий чоловік, яким би я хотів бути, зараз повинен бути там, на Сході, і тому я їду”.

Нині він служить у миротворчому батальйоні імені героя Кавказу Шейха Мансура, який підтримує українську армію в боротьбі з російськими терористами. Наш земляк – наймолодший боєць у ньому і єдиний українець.

НЕ ВСИДІВ УДОМА

Перше знайомство Арсентія із чеченцем-журналістом відбулося в Данії, куди хлопець поїхав на заробітки ще в жовтні 2012 року. Там дізнався, що створюється чеченський батальйон ім. Джохара Дудаєва. Після цього місяць побув удома і полетів до Австралії. Увесь цей час переписувався із хлопцями. А коли дізнався, що вони вже на Сході, приїхав до них.

– Багато хто мене, можливо, не зрозуміє: чому саме чеченський батальйон? Я міг би піти в батальйон УНА УНСО, чиї ідеї я повністю розділяю. Адже хлопці з цього батальйону мають досвід бойових дій у Карабасі, Абхазії, Осетії, Чечні, Придністров’ї, а їх командир навіть воював у В’єтнамі, тому хотів від них усьому навчитися.

Уже від своїх побратимів батальйону Шейха Мансура він засвоїв головні правила виживання: “Будь холоднокровним, непомітним”, “Якщо розпочався бій, дороги назад немає”.

– Я зустрів тих людей, яких дуже давно хотів зустріти. Мільйонне населення перемогло 150-мільйонну державу, не маючи ні технологій, ні техніки. Воювало близько 30 тисяч чоловіків, тобто 10-15%, як і в будь-якій іншій країні. У Чечні за дві війни з мільйона населення втрати склали 350 тисяч осіб. У першу війну загинуло три тисячі воїнів. Українців, які воювали в Афганістані, не обстрілювали з “Градів”, артилерії, тож досвіду протистояння такій зброї у нинішній війни вони й не мають.

КІЛЬКІСТЬ НЕ ЗНАЧИТЬ ЯКІСТЬ

Розпочавши свій військовий шлях із батальйону ім. Джохара Дудаєва, після певних моментів він і багато інших вийшли з нього, утворивши новий – миротворчий батальйон ім. Шейха Мансура. Батальйон, у якому він служить, не чисельний – 12 осіб, чоловіки по дві-три війни пройшли. Арсентій додає, що приїхало б і дві тисячі, якби тільки пропустили.

– Коли в Іловайську був котел, у складі Національної гвардії перебували і чеченці. Один із них і його група – 20 осіб – при виході з Іловайська розбили три колони, – розповідає Арсентій Махно. – Про їхні подвиги мало хто знає. За статистикою, в першу чеченську війну – 1994-1996 рр. – вони вбили близько 10 тисяч російських військових, але справжня цифра – близько 60 тисяч військових і 250 тисяч поранених. Був такий випадок, коли 67 осіб розбили колону в 200 машин – танки, БТРи.

ЖИТТЯ-БУТТЯ

Арсентій не п’є і не курить. І жоден із батальйону не дозволяє собі такої слабкості. У батальйоні тебе ніколи не принизять перед побратимами, на загал, за провину.

– Тебе відведуть убік і пояснять, чому так не можна робити. Тут немає незрозумілого – роз’яснять, для чого це робиться, як, і, тільки впевнившись, що всім усе ясно, підуть на справу. Кожен має право голосу, і, якщо когось щось не влаштовує, до його думки дослухаються та поставляться з повагою. І, тільки розглянувши плюси й мінуси пропозицій, приймуть рішення, – розповів Арсентій.

Зі своїми побратимами він вітається “Салам алейкум”, тобто “Мир тобі!”. А на його “Слава Україні!” чеченці відповідають “Слава Ічкерії!” і разом додають “Героям слава!”.

ПІДТРИМКА РІДНИХ

Мама Арсентія, як і будь-яка жінка, хвилюється за нього та пишається своїм сином. Відмовляти сина їхати на Схід навіть не береться… 52-річна жінка під час Майдану допомагала, чим могла, на Інститутській у Києві.

А от із батьком Арсентій мало спілкується. Він – українець, але живе в Росії, і в хлопця з ним різні погляди.

Наприкінці грудня 2014 року Арсентій одружився. Побачив її фото в соцмережі. Вразили очі. Відчув, що людина хороша. Був один лист їй, у якому він написав: “Я з тобою не просто переписуюсь, я переписуюсь із тобою, щоб одружитись”. Упевненості додали слова товаришів, які сказали: “Одружуйся!”.

– У них не прийнято морочити дівчині голову. Це правильно. Так було раніше, але, на жаль, ми відішли від традицій, – говорить Арсентій.

Арсентій розповідає, що зі своєю дружиною був усього на одному побаченні. А за два з половиною місяці після знайомства зробив їй пропозицію одружитися.

ЯКЩО МИ ВСЕ БУДЕМО РОБИТИ ПРАВИЛЬНО, МИ ПЕРЕМОЖЕМО

Питаю, чи проходив бойовий вишкіл. “А що там вчитися, – відповідає, – все на ходу, в процесі… Які там учебки – дали автомат у руки і вперед”.

Арсентій вважає, що ефективним нині буде перебивати постачання російської армії. Для цього потрібні диверсійні групи, як-от їхня, чеченська. Відправляти їх туди, розбивати російські колони і потихеньку наступати.

– Люди думають, що сила – в грошах. А ви киньте бізнесмена в АТО. Він утече. У більшості беруть до рук зброю ті, кому немає що втрачати, – упевнений Арсентій.

Питаю, чого найбільше потребує батальйон. Не вистачає тепловізорів, костюмів з ушитою всередину фольгою, бо її не бачить тепловізор і так легше підбиратись уночі до противника.

Дякує волонтерам, зокрема, землякам зі Звенигородщини.

Насамкінець Арсентій сказав:

– Можливо, мене більшість людей не зрозуміє, але мені це все воздасться там. Я хотів би, аби люди замислювались, чому земне життя таке коротке. Нинішня ситуація – це перевірка людей на те, наскільки вони є справжніми українцями.