Золотоніський юнак відвідав 18 українських міст за дві тисячі гривень

У свої 18 років Богдан Мартовський побував у багатьох містах України витративши на поїздку лише дві тисячі гривень, які сьогодні можна витратити сходивши всього декілька разів до магазину. Разом з тим він ще й встигав радувати своїх друзів новими фото, відео та враженнями.

З чого все починалось

Богдан: «Яка різниця скільки років твоїм кедам, коли ти ходиш в них по Парижу» – цей відомий вислів став моїм девізом. Ще перед початком подорожі батьки спонукали замість неї нове взуття, але я вирішив, що 800 чи 1000 гривень буде розумніше витратити на поїздку навколо України. Спитаєте, як я на це наважився? Відповідь проста: мені просто захотілось здійснити таке, про що можна всім розповісти, та й самому було б цікаво. Також була мотивація – довести, що змістовно можна провести час і в рідній країні.

Порівняння з іншими мандрівниками

Богдан: Найвідоміші мандрівники і автостопщики України – це Аня та Маруся. Одного разу вони вирішили об’їхати весь світ із двома тисячами доларів. Можливо, хтось скаже: «Ого, дві тисячі доларів!». Але що таке дві тисячі доларів на двох? Для подорожі навколо світу це дуже кумедно. Побачивши їхні відеоролики на YouTube, вирішив відвідати лекцію однієї з них. Таким чином і познайомився. Це мабуть і підштовхнуло мене здійснити подібну подорож, але відносно меншу за масштабами.

Про підготовку

Богдан: Багато хто запитував мене, скільки часу пішло на те, щоб створити маршрут. Зважаючи на те, що я навчаюсь в Києві, місті, котре є транспортним центром України, на складання маршруту було використано відносно небагато часу. Я планував відвідати схід, захід і північ. На схід нині їхати доволі небезпечно, тому маршрут довелося скоротити. З собою в подорож я взяв деякі теплі речі та кишенькові гроші, які б я міг витратити на проживання, транспорт, харчування і т.д.

Про реакцію батьків

Богдан: Коли я повідомив своїх батьків про те, що житиму хтозна-де та їстиму хтозна-що, звісно ж, вони відмовились мене відпускати. Це була дуже делікатна тема. Головний мій аргумент полягав у тому, що в мене на руках вже є квитки і просто так їх викидати і повертати назад ніхто не збирається. Були сльози, крики, скандали, два дні ніхто зі мною не розмовляв, потім я ні з ким не розмовляв… Але розумів, що ось я поїду і все буде добре.

Кауч-серфінг

Богдан: Суттєво заощадити на мандрівках в інші міста чи країни можна долучившись до програми “Кауч-серфінгу”. У перекладі з англійської це дослівно означає “подорож диванами”. Такий вид мандрівки дає можливість безкоштовно ночувати у фактично незнайомих людей, краще пізнати культуру та ментальність місцевих жителів, а головне – зекономити на готелі чи хостелі. Для цього існує спеціальний сайт, реєстрація на якому коштує 23 євро. Реєстрація на сайті дійсна лише для повнолітніх, а мені на той час ще не було 18 років, тому я вирішив написати пост у групу мандрівників. Ввечері в мене було близько 7 повідомлень типу: «Так, приїзди в Одесу, Харків тощо»

Полтава

Богдан: Перша квартира, в якій я зупинився, знаходилась в Полтаві. Я проживав у хлопчини, який також є мандрівником. Він дуже «крутий»: пройшов пішки відстань від Полтави до Канева(300 км) та об’їздив з друзями всю Україну, починаючи від крайньої східної точки до крайньої західної. Сам любить відпочивати в Карпатах.

Кіровоград

Богдан: До того був Кіровоград. Знайомство з містом було досить гарне, не дивлячись на жахливу погоду. Походивши місцевими музеями, я вирішив зайти до обласної бібліотеки, до того ж ще й дощ почався. Переді мною стояла дівчина і щось говорила про безкоштовні курси англійської мови. Мене це зацікавило і я з радістю вирішив їх відвідати. Після того, як завідувач бібліотекою зі своїми дівчатами провела мені екскурсію бібліотекою, я сів на потяг і поїхав на квартиру до Полтави.

Суми

Богдан: Наступний пункт мого приїзду – Суми. Тут мене зустрів хлопчина на дорогій машині і відвіз в чималий будинок за місто. Коли я тільки ввійшов до хати, першим, про що мене запитали, було: «ты сначала ужинать будешь или душ примешь?». Мало того, що дуже смачно нагодували, мені ще й постіль надали в окремій кімнаті. Здалося дуже незвичайним, бо все було занадто добре. Тож вирішив спати із своїм рюкзаком, де в мене лежав ніж. Якось спокійніше було…

Втім, зранку я прокинувся живим, в тому ж самому будинку. Мені приготували сніданок, ще й з собою їжі напакували. Я не знаю чому так, але мені було дуже соромно перед ним, тому що він нормальний хлопець.. Можливо це через те, що суспільство нам нав’язує думку – щось обов’язково має трапитись.

Харків

Богдан: Потім Харків. Тут я проживав у гуртожитку з хлопцем, якого знав лише за перепискою у соцмережах. Він дуже цікавий, з ним є про що поговорити. До того ж, погодився провести мені екскурсію містом.

Чесно кажучи, Харків мені не дуже сподобався. У них все місто завішане жовто-синіми прапорами, все розмальоване жовто-синіми малюнками, всі машини, паркани, кожен стовпчик – жовто-синій, але українська мова…Сидячи в трамваї, автобусі, маршрутці я не почув жодної людини, яка б розмовляла нею.

Також сталася доволі неприємна ситуація. Коли ми йшли центром міста, виникло бажання відвідати ХНУМ (Харківський національний університет мистецтв, – ред.), адже й сам в деякій мірі пов’язаний з мистецтвом. На ділі ж це виявилось не таким простим завданням. Мене не захотіли пускати до приміщення, аргументувавши це тим, що в моєму рюкзаку бомба. Навіть адміністратора викликати відмовились. Тому, перше враження видалось досить таки «напряжним». Втім, під кінець дня мені вдалось знайти Арт-кафе, в якому я і провів свій вечір.

Запоріжжя

Богдан: Опинившись в Запоріжжі, хотів знайти таку людину, яка б любила острів Хортиця. Але я знайшов більше! Мене погодилась прийняти одна цікава дівчина. Вона – волонтер, журналіст, живе з батьками та має хлопця. Вона – хіпі, котра має 25 котів. Для деяких це може видатись дивним, але вони дуже хороші люди. Її батьки прийняли мене як свою дитину. Іншим було все одно, хочеш гуляй, хочеш пий, а тут тобі ставлять тарілку борщу і кажуть: «Їж!». Це дійсно «круті» люди, з ними було як змістовно провести час. Ось таке Запоріжжя!

Одеса

Богдан: Дуже веселими видались дні в Одесі. Тут мене зустріла дівчина. Їй 17 років, навчається в приватній академії, її батьки працюють в Молдові, а сама вона знімає квартиру, яка коштує близько 15 тисяч гривень на місяць.

Відчиняються двері і я розумію, що це дуже непросте помешкання. На запитання, з якою метою вона мене запросила, вона відповіла: «Мені просто потрібна була мотивація, щоб прибрати в квартирі». Вона також познайомила мене з поняттям «гостьові шкарпетки» і ще й запропонувала зробити «ванночку для ніг». Одеса залишила тільки гарні враження про себе.

Тернопіль

Богдан: Наступним містом став Тернопіль. Перед поїздкою я був на сто відсотків впевнений, що західна Україна значно відрізняється від решти країни. Я сподівався, що там зовсім інші люди, які є неймовірно гостинними, що я не втисну приїхати, як в мене відразу буде житло… Але не все так сталось, як гадалось.

Першу Тернопільську ніч я провів на вокзалі. Ви знаєте, там зовсім незручний вокзал. Їм варто прибрати перила з стільців, бо спати сидячи – зовсім не комфортно. Та ще й тільки починаєш засинати, кожні пів години на весь вокзал оголошується прибуття поїзду. Тут розумієш, що варто шукати нормальне житло. В ту ніч мене втішало тільки одне: там тебе ніхто не поб’є.

На другий день, я знайшов родину, яка проживає за містом. Довелось взяти таксі, на яке я витратив 20 гривень. Це при тому, що ми їхали не менш, ніж півгодини. Тут мене зустрів хлопчина, який проживає із своєю мамою у великому двоповерховому будинку. Ця жінка доволі обізнана в плані філософії. Вона мені розповіла досить цікавий життєвий урок. Їй уже більше 50 років. Що таке ювілей для нас, українців? 50 років. Це така неймовірна дата, на яку потрібно всіх зібрати, накрити величезний стіл, замовити ресторан і тощо. А що зробила вона? Вона відмінила це все. І ті 300 доларів, що б мали бути витраченими на їжу, які б з’їли та забули, вона вклала у Євро-тур. Вісім країн, вісім днів! Чому б і ні?

Третього дня у Тернополі я вже не шукав таких людей, котрі мають двоповерхові будинки та шикарні квартири. Вирішив пожити у людини, яку я вже давно знаю. Як ми з ним познайомились, розповідати не буду. Але заробляє на життя тим, що здає макулатуру та скло. Коли я відкрив двері, то побачив перед собою близько ста пляшок, але це норма. Там була тільки одна кімната і одне ліжко. Також, не було душу. Отже, тут ти прийшов весь в одязі і так падаєш на ліжко…ну і він там десь біля тебе! Але перше правило туриста – не потрібно бути бридливим чи гордим, адже це краще, ніж спати на вокзалі.

Про харчування

Богдан: Коли розповідаєш про цю подорож, багато хто починає з недовірою ставитись до суми коштів, що витратив, адже за нинішніми цінами їх ледве б вистачило на їжу. Якщо житло можна знайти безкоштовне, то безкоштовну їжу – навряд. Тут рятує такий приємний момент, як їдальні.

Найпростіший приклад – в Хмельницьку я знайшов найдешевшу їдальню. На їжу я витрачав в середньому 20 гривень. Але тут за ці кошти я міг замовити все меню. В цій їдальні суп коштує 86 копійок, в той час коли в моєму вузі на цю страву стоїть ціна 6 грн. І такі їдальні можна знайти в кожному місті. За рахунок них я й зекономив чимало коштів.

Про недбалість

Саме з квитками в мене відбулася найдурніша історія. Це сталося у Вінниці. Тут я чекав, поки прибуде мій потяг на Чернівці. І ось оголошується, що мій поїзд на платформі, я підхожу до провідниці, руку до кишені…а квитків немає. Я перерив весь рюкзак, всі кишені, але не знайшов. Тепер завжди, коли кудись їду, то фотографую всі свої документи, які необхідно буде пред’явити в разі чого. І вам раджу.

Про комунікабельність

Богдан: В Дніпропетровську я познайомився з одним із найкращим фокусників в Португалії. Дійсно, із своєю не зовсім гарною англійською я з ним досить добре потоваришував. Більше того, він ще й погодився провести мені екскурсію Дніпропетровськом, під час якої ми зустріли його темношкірого друга з Анголи. Чесно кажучи, я був в шоці від того, на скільки цей світ є тісним.

Наразі я продовжую спілкування з багатьма людьми у соцмережах. На мою думку, просто треба вміти «підсідати» до людей, бути більш простішим і більше говорити. А я дуже багато наговорився під час подорожі!

Пам’ятки з мандрівки

Богдан: Від магнітиків я зразу відмовився, бо мало в сумі доволі важкі та ще й займають чимало місця. Тому я вирішив збирати квиточки з трамваїв та тролейбусів. Також, я почав вести свій блог. В ньому я писав лише по 2-3 речення про кожне місто. Не тому, що мені немає чого сказати. Просто мій профіль – фізмат і писати це трохи не моє…

Плани на майбутнє

Наступну подорож планую за кордон. Дуже хочу побувати в Римі. Але це не буде мандрівка від якогось туроператора. Маю намір мандрувати автостопом. Тож, далі буде!

Хочу сказати таке: надихайтесь та втілюйте свої «класні» ідеї в життя. Гроші – це не головне. А на завершення рекомендую вам правило «5Н»: не ний, нема нічого неможливого!

Підготувала Анастасія Заболотня, [leech=http://zolotonosha.ck.ua/2015/03/15/zolotonis-ky-j-yunak-vidvidav-18-ukrayins-ky-h-mist-za-dvi-ty-syachi-gry-ven-foto/Золотоноша[/leech]