Станіслав Новик (позивний «Грім») розповів про службу у 17 батальйоні

До тих доленосних подій, які сталися в новітній історії України Станіслав Новик працював на місцевому підприємстві іноземних інвестицій «Еконія». Під час січневого протистояння був на Майдані, у числі тисяч патріотів, які повстали проти режиму і свавілля знахабнілих державотворців. Сьогодні – у складі 17-го Кіровоградського мотопіхотного батальйону на Східних рубежах країни.

Цілком очевидно, що ці події змінили його, як і кожного українця. Про все, що йому довелось пережити, Стас говорить мало, зате влучно, чітко і виважено. Дивуєшся його гумору, і тому, як незважаючи на всі події, він може розповідати про майданівські та постмайданівські історії з усмішкою. А вона у нього дуже добра й тепла, хоча часом стає зовсім сумною. Незворушним лишається лише погляд блакитних очей, таких мирних і водночас переконливо надійних, пише Золотоноша.

Про одного з героїв сучасноті розповідає Алла Капля у останньому випуску місцевого тижневика «Златокрай». Найбільше цікавило кореспондента, як же бійцеві вдалося взяти в полон ворожого розвідника. Станіслав розповів, що на оборонних позиціях їхній батальйон дислокується вже півроку. Ведуться лише дальні бої. Важке озброєння українських військовиків відведене далеко в тил. Тому відстрілюватися доводиться лише з мінометів та автоматів. Оборонні споруди батальйону розташовані між Горлівкою, яка контролюється бойовиками, та Дзержинським. До них і наближався у хвилини затишшя чоловік в цивільному. Його помітили за півтори кілометри. Коли ж Стас з двома побратимами вийшли назустріч, кинувся тікати. Наздогнали, оточили, взяли під приціл. «Лягай!», – скомандували. «Куди, в грязюку?» – запитав розгублено, чим розсмішив наших солдат, збивши градус напруги. Обшукали. У мобільному «забиті», в основному, номери російських операторів, українських було всього два. Серед документів – дозвіл на безкоштовний проїзд трамваєм протягом місяця. Передали в штаб. Як повідомили згодом із військової прокуратури, це був російський інструктор ФСБ. Тому командир роти подав вищому командуванню рапорт для відзначення Станіслава Новика. 23 квітня – річниця створення мотопіхотного батальйону, у якому служить наш земляк. Цього дня у місцерозташування бойового підрозділу прибув підполковник Олександр Щербина, який особисто вручив Станіславу Григоровичу грамоту за сумлінне виконання бойових завдань. Нині наш земляк – у 10-денній відпустці, яка надається військовикам через кожні 3 місяці служби. А в рядах захисників він з 4 лютого, коли проходила 4-а хвиля мобілізації. Тоді він добровільно подався до військкомату. В юності проходив строкову службу у Ленінграді, знає і вміє поводитися із зброєю. Тож після короткочасного навчання та тренування на Рівненському полігоні став артилеристом на цій гібридній війні. Його гармата, на відміну від інших, стріляє особливо гучно, розкотисто, тому Стасу й прикипіло прізвисько «Грім».

Мобілізуючись, мав на меті відстояти незалежність, інтереси Майдану, жити у вільній Україні, що не уярмлена загарбниками. Нині ж додалася ще й тверда переконаність: «Аби мої діти не ховалися злякано по підвалах від свисту мін і снарядів». А їх у Станіслава четверо. Найстаршому Саші – 22. Тривалий час він займався волонтерством. А з 10 травня – в «Айдарі». Всього на три години розминулися з батьком, який приїхав додому. Мій герой схвалює вчинок сина, переконаний, що військова обстановка загартує юнака і він повернеться справжнім чоловіком. «Відпустку мені давали ще на початку травня, – розповідає мій співрозмовник. – Але перестраховуючись від можливих провокацій противника на 9 Травня, відтермінували на кілька днів». За його словами, у ті дні таки було дотримане перемир’я і над донецьким степом стояла незвична тиша.

Іноземні спостерігачі не мають повного уявлення про бойові дії, хто першим розпочинає стрілянину, скільки тривають бої, – ділиться враженнями Стас про місію ОБСЄ на Сході. – Вони виїздять лише на кілька годин на позиції, не моніторять ситуацію протягом всієї доби і повертаються до Дзержинська, де тимчасово проживають. От і судіть, чи можуть вони дати об’єктивну оцінку тому, що відбувається.

Мабуть, чи не найбільше мене цікавило, коли ж закінчиться лік оцим безглуздим смертям, коли перестануть жахатися мирні жителі Сходу і втікати з рідним домівок, коли закінчиться страхітливий серіал новин із зони гнітючої війни, коли висохнуть сльози на лицях матерів і дружин, коли, нарешті, вкраїнська земля вдихне з полегшенням на повні груди. Коли українські військові перестануть оборонятися, а перейдуть до рішучих, наступальних дій, – відповів коротко і лаконічно.

Фото для газети Станіслав Григорович запропонував зробити біля пам’ятника Героям Небесної Сотні. Тут він завмер у задумі, згадуючи ті зимові кровопролитні дні на київському майдані, і тихо схилив голову… На згадку про нашу зустріч залишив у редакції важкі чугунні «зубаті» осколки від снарядів артилерійської установки «Град» та гільзи від патронів для великокаліберного кулемета.