Черкаська журналістка хоче видавати газету для Донбасу

Черкаська журналістка Юлія Фомічова уже багато місяців допомагає бійцям на сході і підтримує тих, хто лікується у військових госпіталях. Та попри це вона не береться називати себе волонтеркою і скромно каже, що її заслуга дуже мізерна.

Про це пише видання Про все.

Якщо допоміг хоч одному бійцю – значить день прожив недарма

– Все розпочалося з того, що мій друг збирався їхати в зону АТО і попросив допомогти йому з амуніцією, або принаймні порадити волонтерську організацію, яка могла б йому підсобити. Я прониклася його історією і вирішила, що й сама зможу йому допомогти. Перед тим я вже трохи допомагала воїнам, але не так активно, – розповідає Юлія Фомічова.

Тоді вона чітко вирішила, що зробить все для того, аби на схід друг їхав у повній бойовій готовності. Й перше, що зробила дівчина – порахувала своїх друзів у мережі Фейсбук.

– Якби кожний скинувся б по десять гривень, то можна було б придбати все необхідне. Тому я написав клич про допомогу саме у Фейсбуці, – пригадує Юля.

Після того до дівчини почали звертатися і ті, хто потребував допомоги, і ті, хто пропонував її.

– Були люди із числа черкаських бізнесменів, які готові були щомісяця давати кошти. Але при цьому головне не потрапити на шахраїв. Буває й таке, що збагатитися хочуть і сім’ї бійців, або люди, які увесь час перебували тільки в тилу. Тому я завжди перевіряла всю інформацію про людей, які прохали допомоги, – розповідає Юля. – Кожного разу, коли вдається допомогти, я страх як радію, і кажу собі, що день прожитий не дарма.

Юля могла місцями не платити за квартиру, аби тільки купити аптечки бійцям, чи замовити берці.

Найбільше коштів доводилося збирати на лікування бійців. Якось лише за три години Юлі вдалося зібрати 40 тис. грн.

Сто “миколайчиків” з АТО

За таку допомогу бійці також віддячують Юлі.

– На день Святого Миколая мені здалося, що я маю аж сто святих “миколайчиків”, – посміхається дівчина. – Бо ж від дзвінків бійців, які вітали мене з цим святом, у мене просто не змовкав телефон. Можна сказати, що тоді мені телефонували з усіх гарячих точок АТО. Я аж сама здивувалася. Але то був найприємніший день Миколая у моєму житті.

Говорити із бійцями по телефону Юлі доводиться часто. Нерідко у слухавці вона чула: “Привітай мене із моїм другим днем народження”. Такі слова завжди означають єдине – воїну вдалося лишитися живим після обстрілів.

– Я можу знати їхній розмір взуття, розмір одягу, але при цьому не знати їхнього першого дня народження, або ж навіть віку. Але я всім кажу, що я за них горда. І це правда. Всі, хто пішов захищати батьківщину, – герої, – гордо промовляє журналістка.

Героїзм хлопців Юля побачила на власні очі, коли поїхала разом з волонтерами на Схід. Але як журналіст запримітила там ще одну річ – відсутність нормальної й правдивої інформації. Тоді у Юлі Фомічової зародилася ідея організувати волонтерський журналістський рух. Цей рух виконував би дві функції. Перша – це поширення правдивої інформації про події на фронті, а друга – поширювати українську інформацію серед жителів Донбасу.

– Я вкотре переконалася, що там люди реально відірвані від світу, й часто вони просто не розуміють, що відбувається. Тому у задумах було створення газети спеціально для зони АТО. Я готова була виїхати до зони АТО і жити там, аби видавати газету, чи інформаційний бюлетень, – говорить Юля. – З цього приводу я зверталася до деяких державних органів і з’ясувалося, що я така не одна. Схожі задуми хотіли втілювати і мої колеги. Але реалізувати ідею не вдалося, бо ж виявилося, що у цьому напрямку держава нічого не робить.

Але Юля все-таки сподівається, що її задум вдасться реалізувати, можливо, за сприяння інших волонтерів.

– Я не вважаю, що роблю надзвичайно багато, адже думаю, що допомогти може кожен, – скромно промовляє дівчина. – В когось є трохи грошей, щоб купити необхідні для війни речі, в когось – автомобіль, яким можна відвезти передачу.