Головна > Люди > Олекса Кобець (Варавва Олекса Петрович)

Олекса Кобець (Варавва Олекса Петрович)


20-02-2016, 11:08. Розмістив: Тетяна Стеценко

Олекса Кобець (Олексій Петрович Варавва)Варавва Олекса Петрович (псевдонім – Олекса Кобець; 29. 03. 1882, м. Канів Київської губернії, нині Черкаська обл. – 05. 09. 1967, м. Буффало, штат Нью-Йорк, США) – письменник, журналіст, перекладач. Батько Олександера, брат Григорія Вараввів.Варавва Олекса Петрович (псевдонім – Олекса Кобець; 29. 03. 1882, м. Канів Київської губернії, нині Черкаська обл. – 05. 09. 1967, м. Буффало, штат Нью-Йорк, США) – письменник, журналіст, перекладач. Батько Олександера, брат Григорія Вараввів.

Учасник Першої світової війни. Повний Георгіївський кавалер.

Навчався у Кооперативному інституті (Київ, від 1919).

Заснував з братом щотижневу газету «Каневская неделя» (1913). Дебютував збірником «Ряст» (Канів, 1913; художнє оформлення зробив його брат Григорій Варавва). Друкував оповідання й вірші в газеті «Рада», журналах «Літературно-науковий вісник», «Дзвін».

Під час перебування у таборі український полонених Союзу визволення України (м. Фрайштадт, Австрія) проводив культурно-освітн роботу; друкувався у газеті «Вісник Союзу визволення України», альманасі «Розвага»; видав цикл віршів «З великих днів» (Відень, 1917), збірник «Під небом чужим» (Л.; К., 1919), «Драматичні картини визволення України» «В Тарасову ніч» (К., 1918; інсценовану полоненими-фрайштадтцями, за часів Директорії – Театром М. Садовського у Києві).

У 20-х рр. – був засновником і відповідальним редактором журналу «Нова Громада», 1928–30 – головним літредактором Всеукраїнського фотокіноуправління (Одеса).

Автор кіносценаріїв «Люлі, люлі, дитино!» (Б. м., 1933), «Червона хустина» (за однойменним оповіданням А. Головка).

Переклав на українську мову низку творів Л. Толстого, Ж. Верна, М. Горького, М. Островського. У романі «Записки полоненого» (1931, конфіскованого владою; опублікованого – Мюнхен, 1959; К., 1993) відтворено табірну дійсність та боротьбу за українську державність.

Під час Другої світової війни – у Харкові: співробітничав з газетою «Нова Україна», друкував антитоталітарні поезії, культивував релігійні і шевченківські мотиви. Перебував у німецьких таборах переміщених осіб.

У 1944 році разом із родиною емігрував до Німеччини, у 1950-му – до США, де частково видав «Записки письменника» – белетризовані спогади про діячів «Розстріляного відродження», читанку для дітей «Сходить сонце» (Буффало, 1960).

У школі-гімназії Канева у 1998 році відкрито Музей братів Г. та О. Вараввів.

Твори: Снігурі. Х., 1927; Борис Малярчук. Х., 1928; Сходить сонце: Оповідання. Нью-Йорк, 1961; Ряст: Вірші для дітей. Чк., 1993; Коли задзвонить великий дзвін. Чк., 1993; В приволлі. Канів, 1994.

Література: Шевчук В. Про Олексу Варавву та його літературну містифікацію // УМЛШ. 1991. № 12; Іщенко М. «Нас чекає волі рай» // Вісті з України. 1993, 11 листоп.; Чередниченко Д. Що записано в душі // Неопалима купина. 1995. № 3–4; Максимов І. Сходинки Олекси Варавви-Кобця // Дзвін. 1996. № 9; Погребенник Я. В. Буряне поліття 1914–1920 років: Ліро-трагедійне двоголосся (на матеріалі творчості О. Кобця і Б. Лепкого). К., 2000.

Я. В. Хижун


Повернутися назад