Унікальна операція: хірург із Золотоноші руками запустив серце пацієнта

У Золотоноші по вулиці Джеджелія між 43-річним чоловіком Віктором і його 41-річною дружиною Зінаїдою виникли сімейні розборки. Обоє були в стані алкогольного сп’яніння. Почалося все зі сварки, а закінчилося бійкою. Дружина вхопила ножа й встромила його в груди чоловікові, якого з ножовим пораненням забрала в лікарню швидка допомога. Так як підрізала вона свого благовірного в черговий раз, на кутку на стихійні збори зійшлися жителі та цікавились у присутніх на зборах начальника поліції й представників влади, чому її не ув’язнили.

Але медична сторона цієї пригоди набагато цікавіша. Коли Віктора привезли до прийомного покою Золотоніської центральної районної лікарні з ножовим пораненням, тут його впізнали як давнього знайомого. Два роки тому з ножовим пораненням у серце, завданим дружиною, він так само потрапив у лікарню і вижив після операції. Після неї зостались рубці. Тепер повторне поранення серця, операція голими руками на вже неживому серці — і пацієнта врятовано, він живий. Це рідкісний, унікальний випадок, що зараз обговорюється в оточенні золотоніських лікарів, інформує Черкаський край.

Ту першу операцію дворічної давнини робив разом з бригадою медиків хірург Валерій Калина, Заслужений лікар України. Цю другу – хірург Євгеній Бабляк. «Операція була в стані клінічної смерті, голими руками, Євгеній Дмитрович закрив отвір, і пацієнт на очах став оживати, — захоплюючись професійними діями колеги, розповіли медики.

Про цю операцію розпитувала в самого Євгенія Бабляка. Як чоловік дуже скромний, він не героїзував цього випадку. Розповів, що операцію робив разом із хірургом Дмитром Булавою — він молодий спеціаліст , їздить на роботу з Черкас.

— Ми все відклали, коли поступив пацієнт із раною в серці. В реанімації йому піднімали тиск. В операційній робили тампонаду серця. На столі він був у стані клінічної смерті… Ми робили прямий масаж серця, все за правилами, головне — не втратили час, і пацієнт став оживати. Унікальність —що це друга операція на серці з дворічним проміжком.

— Це на вашому рахунку єдиний такий випадок оперування серця?

— У моїй практиці було випадків п’ять, коли пацієнтів вдавалося повертати до життя буквально з того світу. Всі операції—після травми, в результаті дорожно-транспортних пригод. Екстрені, бо планових подібних операцій ми не робимо, це справа спеціалізованих клінік. Хоча своїм хірургічним відділенням я горджуся, воно зовсім не провінційного, а високого рівня, за рік тут з колегами виконуємо 2,5 тисячі хірургічних втручань.

— Чи є щось, що ви б хотіли покращити в своєму відділенні?

— Щоб для хірургічного, травматологічного відділення була гардеробна, щоб пацієнти могли роздягатися, дотримуючись вимог чистоти і стерильності. Стаціонарне відділення — то й гардероб має бути стаціонарний, цілодобово діючий. Бо позаймали місце під кіоски для кави й чаю, а людям нема де роздягтися.

— Золотоніська лікарня для вас рідна?

— Я тут вдома, бо з цього міста я родом, лікарем тут була моя мама. Після закінчення медінституту працював у Абакані Красноярського краю, в Києві. 7 років у Африці. Знаю ціну і рівень наших лікарів.

Того дня, коли я розмовляла з Євгенієм Дмитровичем на його робочому місці, він згадував про батька Дмитра Євгенійовича — сповнилась якраз 8-а річниця, як того не стало. Батько був лікарем-кардіологом, доктором наук, завідував центром кардіохірургії у Львові. На столі у сина — батькова книга «Хірургічне лікування мітрального стенозу». Свою книгу син «пише» в білому халаті в операційній, рятуючи чиєсь життя. І пацієнту Віктору Писакову пощастило, що його рятував лікар із золотими руками.