DataLife Engine > Версія для друку > Сільський голова зі Шполянщини шість разів відвозив на Схід гуманітарку

Сільський голова села Товмач Шполянського району Сергій Коваль на днях повернувся із чергової поїздки на Схід.

– Спершу побували у Волновасі, а звідти подалися до Мирного, де нині передова. Відвезли нашим бійцям близько двох тон теплих речей, продуктів. І, що важливо, автономний генератор, адже хлопці не мали світла, – розповідає Сергій Коваль. – Звісно, доводиться їм непросто. Стоять у полі. Допомога до них часто не доїжджає, адже волонтери побоюються небезпечних територій. Однак наші хлопці – молодці. Тримаються добре.

Про свої волонтерські поїздки пан Сергій розповідає просто і з оптимізмом. Допомогу на Схід чоловік відвозив вже шість разів. У найгарячіші моменти побував у Маріуполі, Волновасі, Дебальцево…

– Зокрема, до Дебальцево поїхали якраз на День Незалежності. Тоді за день потрапили під два мінометних обстріли. Під ними загинуло троє моїх знайомих, з якими воював на горі Карачун, – розповідає Сергій Коваль.

Про бої на горі Карачун – то окрема історія, завдяки якій про сільського голову Товмача вже складають легенди. Сам же пан Сергій лише всміхається у вуса, згадуючи ті часи.

– Справа в тім, що я тоді просто привіз нашим хлопцям продукти, – скромно розповідає чоловік. – А мені кажуть, мовляв, на гору не можна – стріляють. Ну, звісно, я ж не міг повезти продукти назад, тож почав шукати спосіб дістатися своїх. Спершу просив дати мені БТРа у командирів. Відмовили – небезпечно. Тоді знайшов такого собі Армена – відомого волонтера, який їздить на швидкій допомозі. Мене посадили в швидку, прикидали продуктами і так завезли у місто.

А от назад чоловікові виїхати не вдалось (слухаючи пана Сергія, здається, що він не надто і намагався – Авт).

– У результаті на дванадцять днів залишився на горі Карачун. Воював нарівні із хлопцями – мені видали бронежилет та автомат, – згадує сільський голова. – Цікаво, що на Карачун приїхав у неділю, а в понеділок нам довелося витримати три обстріли за день. Більше того – надвечір ще й вишка впала. Ми якраз були в окопі… Коли ж наші відстояли Слов’янськ, відбулась ротація. Разом із хлопцями поїхав до столиці, де й здав зброю.

На питання чи було колись страшно, відповідає, що страх присутній завжди, однак і до нього можна звикнути.

– Перший момент, що асоціюється зі страхом – це протистояння на Грушевського, коли почали розриватися світло-шумові гранати. Після того було 20 лютого, штурм, і кров на Майдані. Виносив загиблих і це також було страшно, – відверто зізнається Сергій Коваль.

Нині пан Сергій насправді боїться лише одного – людської байдужості, адже останнім часом люди все менше допомагають бійцям.

– Продукти та речі збирати легше. А коли справа стосується коштів на високотехнологічне оснащення – пристрої нічого бачення, тепловізори, то це таки непросто, – зізнається Сергій Коваль. – Однак, як би там не було, хлопці тримаються і наш обов’язок – забезпечити їм надійний тил.