Черкаська мертва зона

Щоразу, зрізаючи кут зі Смілянської на Хрещатик чи навпаки, дивуюся недолугому облаштуванню чималої території навпроти… Та хто його зна, який там приорітет. Мабуть, таки бібліотека імені Лесі Українки.

Що це – площа, сквер, паркінг, меморіал чи просто пішохідна зона, яка дозволяє заощадити пару хвилин часу? Тож навіть не знаю, про просторову організацію чого саме спробую нагадати. Добре, що тут це не так важливо.

Почалося все 40 років тому, 1977-го, коли для місцини окреслилися «нові, чудові перспективи». Їх втілення вимагало знесення приватних будинків від філармонії на Урицького аж до вулиці Комсомольської. Далі рухалися іншим краєм, це вже 1979-й. Невдовзі мав відкритися Будинок торгівлі, і «село» через дорогу явно з ним дисонувало. Тож тут, на Комсомольській, «піднімуться білі кам’яні 9-поверхові корпуси, які півколом проляжуть від приміщення міської ради (тепер звично «ЦНТІ») в напрямку філармонії. На семи поверхах розташуються 199 квартир. Два поверхи відводяться під торговельні підприємства. Тут розташуються найбільший в обласному центрі книжковий магазин «Будинок книги», салони «Оптика» і «Квіти». Будинок зведуть за індивідуальним проектом, створеним у черкаському філіалі «Діпроцивільпромбуду». Головний архітектор – Іван Помазан (вже відомий вам за проектом «Кооператора»). Перед будинком з боку вулиці Урицького виникне нова площа культури і відпочинку».

Але очевидно – щось пішло не так. Ні в часі, ні в просторі, та й загалом. Реконструкція частини кварталу перебрала всі допустимі терміни, а тому більшість об’єктів приурочили до раптового 700-річчя Черкас, що відзначалося аж 1986-го. Будинок архітектора, Будинок книги, бібліотека. За рогом, щоправда, магазини вже працювали. А ще – пам’ятне багатьом кафе “Русский чай” із літньою терасою. Чай, пригадується, на ній пили не часто.

Ну а далі почалася епопея з реконструкцією філармонії, що тривала з 1987 до 2005 року. Площа (тож таки площа) біля будівництва – аномалія. Знову не склалося.

Спробою «окультурення» території стало відкриття 19 березня 2006 року пам’ятника Василеві Симоненку. Про сумне не будемо, ще на пам’яті. Скажу лишень, що не все в тій історії аж так очевидно. Комусь дуже хотілося ощасливити інтелігенцію перед виборами, тож скульптора Станіслава Грабовського буквально знесилили вмовляннями «давай що є, там розберемось». Хоча гіпсовий «шахтар» – то була лише одна із мистецьких чернеток майстра. Не дуже вдала, зате на той момент найповніша. Його і встановили. І до слова – не там, де давно планувалося. Оту чорну брилу на самісінькому розі Смілянської – Хрещатика бачили? Це там, де білою фарбою намальований Святослав, схожий на Гомера Сімсона. Там Симоненко й мав стояти. І це було б логічно, адже там, де його зрештою поставили – за редакцією “Молоді Черкащини, у якій «працював видатний поет і журналіст» – насправді він ніколи не працював. Просто тому, що на другий поверх РАЦСу “Молодіжка” переїхала набагато пізніше.

Інші каменюки раптом стали «пам’ятником» Бандері і Шухевичу. Загалом-то це класична інсталяція з елементами стріт-арту, але оскільки міське чиновництво разом із посадовими архітекторами на площу та все що на ній давно і глибоко забили, нехай буде щастя бодай тому, у кого знайшлася фарба.

У березні 2013-го команда Сергія Одарича запропонувала концепцію реконструкції Хрещатика. У «секторі», про який йдеться, передбачалося розбити Книжковий сквер.

“Там з’явиться зелень і затінок. У сквері – Фонтан Мудрості, що на дзеркальному струмені проектуватиме афоризми. У сквері будується кафе (куди ж без нього) «Читальний зал» , фасад якого прозорий, а задняя стіна – суцільна бібліотека. На столиках – лампи як у читальних залах…”

Ну таке. Та яке б не було – ще одна історія невтіленого. Культурно-мистецький розділ. І точно – найбільший.

Зрештою, вистачило б і нормального, класичного скверу. Без наворотів. З якісними деревами-крупномірами, квітниками, може фонтаном. Затишного і комфортного. Пару наявних гектарів для такого було б вистачило. Тим більше, що співставний за площею та призначенням сквер за драмтеатром та ж таки команда зухвало і віртуорзно спи… Списала як територію відпочинку. І нічого, пройшов номер…

Борис Юхно, журналіст, історик

Facebook