Відійшов у вічність 95-річний митець Федір Кучер

24 червня 2017 року, тихо, уві сні, на 95-му році пішов з життя наш талановитий земляк Федір Гаврилович Кучер. Про це пише Городище.info, повідомляють Новини Черкас.

Народився він у селі В’язівок Городищенського району, в селянській родині. Пережив голодомор, окупацію, був мобілізований до Червоної армії, але в першому ж бою отримав поранення. Демобілізувався у 1946 році. Після демобілізації Федір поїхав на Полісся, де в той час проживала мати (батько загинув на фронті). Там і закінчив 10 класів. Далі вступив до Уманського сільськогосподарського інституту, але за станом здоров’я залишив навчання. Повернувся на Городищину. Шість років завідував бібліотекою і вів драматичний гурток у Будинку культури села Орловець. За цей час заочно закінчив Київський культосвітній технікум. Після закінчення технікуму перебрався до Сміли. Працював спочатку завідувачем пересувним фондом при районній бібліотеці, а потім і завідувачем самої бібліотеки. У 1967 році одружився. Його обраницею стала Алла Семенівна Шапошник, родом з Луганщини.

Тягу до творчості відчув ще в дитинстві, в школі захопився народними музичними інструментами та почав малювати, самотужки опанував техніку малювання олійними фарбами. У Смілі по сумісництву з бібліотечною роботою займався малюванням наочної агітації. Організував художню майстерню при міському паркові культури і разом з колегами-художниками працював в ній аж до пенсії. Але й на заслуженому відпочинку ще десять років працював художником при районній бібліотеці. Замовлення, при цьому, виконував вже вдома.
Писати почав з 1960 року, спочатку поезію, переважно сатиру і гумор. Видав декілька збірок гуморесок, зокрема «Стрибок у гречку», «Чинодрали та крючкотвори», «Суєта чамренних».

Ростуть палаци, магазини,
Немов після дощу гриби.
Снують шикарні лімузини…
Ростуть пани, мовчать раби.
Пани відомі тим злодійством,
Що крали й крадуть досхочу
І за свої мерзенні дійства
Дарують Богові свічу:
Рабам церкви поспішно зводять,
Хай волю топлять там свою,
Терплять панів, що верховодять,
Щоб після смерті жить в раю.

На схилі літ почав писати прозу, описуючи пережите. Особливо цінною є книга про історію голодомору від очевидця «Голодомор 1932-1933 років. Пережите, бачене, почуте».

На 90-му році життя у Федора Гавриловича виникла задумка намалювати дві сотні портретів Тараса Шевченка до 200-річчя від дня народження Кобзаря, яку він з честю виконав. Частина портретів, на прохання автора проекту «Наш Шевченко» та фільму «Шевченко: Ідентифікація» Сергія Проскурні було забрано до Національного культурно-мистецького та музейного комплексу в Києві «Мистецький Арсенал» де в одній з його зал ними завішали дві стіни.

Федір Гаврилович усе своє життя був патріотом України і людиною з активною життєвою позицією. Дуже переймався долею України. Хай душа народного художника, поета, прозаїка, патріота Федора Кучера спочиває з Богом. Вічна йому пам'ять.