Коли з’явився Чорний яр - версія краєзнавця

Про Чорний яр в Черкасах існує багато стародавніх легенд. Насправді ж Чорна річка [1] з’явилася не так давно, щоб ці легенди хоча би трохи відповідали дійсності.

Чорна річка

Витоки Чорного яру знаходилися за нинішнім драматичним театром. Річка протікала глибоким урвищем через усе місто, послідовно перетинаючи «Черкаську калюжу» (заболочене місце на перехресті теперішніх вулиць Смілянської та Гоголя), потім – Центральний ринок та вулицю Благовісну, де біля слідчого ізолятора повертала в сторону Дніпра [2].

На схемі відтворено приблизне русло Чорного яру.

Як пригадують старожили Черкас, «навесні та під час літніх та осінніх злив річка насичувалася стрімкими дощовими водами, що потоками стікали по численним стежкам вниз, вириваючи ярки та зливаючись у єдиний швидкоплин. Далі шлях потоку лежав до Гуржієвого болота і річки Митниці» [3].

Чорний яр майже повністю засипали на початку 1870-х років, коли почали будувати залізницю від станції Черкаси до пристані, через усе місто.

Залишки Чорного яру сьогодні розташовані між бульваром Шевченка та вулицею Гагаріна неподалік від готелю «Апельсин». На німецькому аерофотознімку 1943 року червоним кольором обведені контури вцілілої частини Чорного яру.

Сьогодні це місце виглядає так:

Легенди Чорного яру

Деякі з легенд Чорного яру в однойменній публікації [3] переповідає відомий черкаський краєзнавець Василь Страшевич, зокрема:

- про корумпованих митників, які «взявши гроші за мито, не поспішали з ними розставатися і сплачувати їх в козацьку казну. Вони потайки вкладали гроші в так звані чорні каси. Зберігали їх в Чорному яру, в глибоких печерах, шлях до яких знали лише обранці»;

- про «Чорного месника» – черкащанина, котрий втративши свою кохану дружину під час татарського набігу, «оселився в одній з печер Чорного яру, змарнів, почорнів, зачаївся і зненацька нападав на гнобителів, які йшли воювати придніпровський край. В народі його прозвали «Чорним», а яр, де він ховався, Чорним. З тієї пори Яр зажив темну славу. Його обходили стороною, лише сміливці могли пити воду з річечки-струмочка. Поночі боялися там залишатися: казали, «Чорний» виходить на полювання»;

- про трагічне кохання полоненого черкащанина Іванка та ханської доньки;

- про Коліївщину та гайдамаків, які переховувалися в Чорному яру, гострили коси та вила, а потім, «вийшовши з Яру, громили засілу в фортеці шляхту, палили дерев’яні вежі і брами Черкаського замчища».

План міста Черкаси

Втім, історичні документи не підтверджують, що Чорний яр існував у стародавні часи.

Так, на плані міста Черкаси, який на початку 19 століття розробив відомий архітектор Вільям Гесте, для легендарного Чорного яру взагалі немає місця.

Червоним кольором на плані Гесте позначене русло Чорного яру.

Добре видно, що квартальна сітка спланована так, начебто ніякої Чорної річки на території Черкас у 1826 році не існувало. І це при тому, що на плані враховані усі інші річки в Черкасах, зокрема річки Митниця, Солониця та Чехова.

Побутує думка, що архітектор Гесте складав план міста Черкаси, не зважаючи на особливості місцевого рельєфу.

«Над планом міста Гесте не довго роздумував. Звичайно, не знаючи черкаської місцевості, він поклав лінійку і розграфив широкі 15-аршинні вулиці впродовж Дніпра та відмірявши від ріки перпендикулярні їм нові проспекти» [3].

«Ще 1815 року, розкреслюючи під лінійку план нашого міста, архітектор Вільям Гесте не надав щонайменшого значення факту наявності в ньому велетенського урвища. Не дивно, провінційні міста перетворювач ландшафтів ніколи не відвідував. І від цього у майбутньому виконавцям робіт було чимало клопоту. Зокрема у нас вимагалося засипати глибоченну “яму”, що простягалася суміжними територіями теперішньої вулиці Героїв Сталінграда від Гоголя і аж до Дніпра» [4].

Насправді ж архітектор виконував свою роботу зовсім не так, як це помилково уявляють.

Достатньо вказати, що над планом нашого міста він працював майже 20 років. «План Черкас було розроблено в 1808 році, але його кілька разів оновлювали і остаточно затвердили лише у 1826-му, при імператорі Миколі І» [5].

Слід також нагадати, що протягом 20 років Вільям Гесте складав перспективні плани та брав участь в архітектурній реконструкції майже 500 міст, зокрема Києва, Катеринослава (сьогодні – Дніпро), Смоленська, Томська, Омська, Уфи та багатьох інших. У 1808 році його навіть призначили головним міським архітектором Царського Села – заміської резиденції російських імператорів [6].

І навряд чи таку високу посаду довірили б безвідповідальній особі, яка неналежним чином виконує свою роботу.

Генеральні плани міст Гесте складав не «всліпу», а на підставі заздалегідь отриманих топографічних карт та зауважень місцевих архітекторів і землемірів. Крім того, в процесі роботи проекти неодноразово поверталися на місця для додаткових уточнень та погоджень.

Ось чому розробка того ж плану Черкас тривала так довго: з 1808 до 1826 року.

Таким чином, на плані Черкас 1826 року були враховані усі суттєві особливості рельєфу міста, які існували на той час. І Чорного яру там очевидно не було.

Ще одним помилковим припущенням є те, що Гесте складав план на далеку перспективу, коли усі нерівності рельєфу, і зокрема Чорний яр, мали бути засипані в процесі майбутньої забудови міста.

Щоб переконатися у хибності цієї думки, достатньо глянути на карту теперішніх Черкас. І хоча Чорний яр вже давно засипаний, але його русло і досі розрізає місто, розриваючи квартальну сітку.

Нагадаю, що стара залізниця від станції Черкаси до пристані значною мірою будувалася вздовж колишнього русла Чорного яру (залізниця позначена червоною стрілкою на німецькому аерофотознімку 1943 року).

Висновок – цілком очевидний: у 1826 році на території Черкас ще не було Чорного яру.

Коли з’явився Чорний яр

Є деякі підстави стверджувати, що поява Чорного яру пов’язана із забудовою міста та, зокрема, створенням першої водопровідно-каналізаційної мережі у 19 столітті.

Як це не дивно, але про існування старовинного водогону в Черкасах до останнього часу ніхто навіть і не підозрював, і якби не випадкові знахідки забудовників, ми би так і перебували у блаженному невіданні.

Наприклад, минулого року «у середмісті Черкас на глибині 6 метрів будівельники знайшли залишки старої каналізаційної системи, побудованої у 19 столітті» [7].

Нагадаю, що водопровідно-каналізаційна мережа у Черкасах побудована лише у 1914 році. Принаймні, так досі вважалося.

«Таке звичне благо, як вода, в черкаських оселях з'явилося не так давно. Якихось сто років тому. Вперше про будівництво водопроводу в Черкасах заговорили ще у 1874 році. Тоді Черкаська міська дума направила київському генерал-губернатору прохання про створення у Черкасах централізованого водопостачання.

Та рішення ухвалили лише у 1911 році. Черкаський водогін будували майже рік. За цей час спорудили 19 кілометрів мереж та встановили чотири будки для роздачі води населенню. Початкова потужність водопроводу становила 292 тисячі 500 відер за добу. 1 жовтня 1914 року міський водогін здали в експлуатацію. Саме з цієї дати розпочинається історія “Черкасиводоканалу”» [8].

То хто ж тоді збудував черкаську водопровідну мережу у 19 столітті?

Вигляд старовинної підземної труби крупним планом:

До речі, старовинні підземні тунелі знаходили і поблизу колишньої тютюнової фабрики. Як повідомив очевидець, «тунель є, особисто бачив, коли проводили земельні роботи в тому районі. Зроблений з червоної цегли, діаметр – приблизно 1000 мм. Цегляне склепіння ледве розбили пневматичним молотом. Пройти далі та вивчити тунель нереально, так як там багато обвалів. Призначення тунелю – це відведення стічних вод. З часом тунель “поховали” та проклали керамічні труби» [9].

Ще за часів Стародавнього Риму вважали, що рівень цивілізованості суспільства можна оцінювати за ступенем розвитку водопровідних мереж.

Виходить, що і 200 років назад Черкаси були зразком цивілізованості.

Штучне походження Чорного яру

За спогадами черкаського старожила Андрія Васильовича Слюсаря, річка Чорний яр живилася переважно підземними водами [3].

У цьому не було би нічого дивного, якби Чорна річка починалася, як це і годиться, в низині, а не на горі.

Але всупереч природному стану речей витік Чорного яру чомусь знаходився в нагірній частині міста – за нинішнім драматичним театром, на висоті 108 метрів над рівнем моря.

Зрозуміло, що само собою вода вгору не потече. Для цього потрібна штучна свердловина, яка сполучає підземний водоносний горизонт та поверхню.

Чи є у нас докази, що у середмісті старих Черкас була така свердловина та здійснювався підземний водозабір?

Такі докази кожен легко може побачити на старій фотографії Соборної площі. Червона стрілка вказує на інженерну водозбірну споруду, призначену для збирання джерельної артезіанської води (так званий каптаж джерела [10]).

Для порівняння – ось так виглядала аналогічна споруда на Тростянецькому лісопильному заводі [11]:

Повернімося до інженерної споруди на Соборній площі. В деяких джерелах її помилково називають абіссінським колодязем. «В центрі (Соборної) площі знаходився «абіссінський» колодязь з паровим двигуном. Цей колодязь був єдиним джерелом питної води для центральної частини міста, тому тут було завжди людно. Він зберіг багато життів під час епідемії холери 1910 року у Черкасах» [12].

Помилка полягає в тому, що для абіссінської криниці роблять неглибоку свердловину (15 метрів), в той час як у Черкасах водоносні горизонти знаходяться на значно більшій глибині – в середньому 50-60 метрів [13].

Таким чином, задовго до 1914 року, який досі вважають початком водогону в Черкасах, вже існувала технічно розвинута система водопостачання та водовідведення.

Як виявляється, ще у 19 столітті невідомі фахівці прокладали підземні водопровідні мережі, пробивали глибокі артезіанські свердловини, а також будували складні інженерні споруди для збирання джерельної артезіанської води.

Але чи могла така робота завжди виконуватися бездоганно, без помилок та випадкових аварій? Навряд.

Раптова поява на території міста Черкаси річки Чорний яр могла бути наслідком такого збою. Наприклад, якщо вода у підземному горизонті перебуває під значним тиском, то вона підніметься свердловиною та буде фонтанувати доти, поки не вичерпається водоносний горизонт. І тривати це може цілими роками та десятиліттями, що ймовірно, і мало місце в історії з виникненням Чорного яру.

Схожі випадки трапляються доволі часто. Наприклад, Зюраткульський фонтан на Уралі виник внаслідок помилки геологів. У 1976 році, шукаючи родовища природних копалин, геологи випадково наштовхнулися на підземну річку, і з-під землі вдарив потужний фонтан артезіанської води висотою понад 7 метрів [14]. Свердловина фонтанує і досі, все не може вичерпатися.

Чому мовчать архіви?

Виникає логічне запитання, чому ж про таку резонансну подію, як раптова поява Чорного яру в Черкасах, мовчать історичні архіви?

На жаль, з незрозумілих поки що причин, архіви мовчать про багато історичних знахідок, які ми випадково знаходимо сьогодні.

Архіви мовчать про стару водопровідну систему в Черкасах, збудовану у 19 столітті.

Архіви мовчать про загадкову цегляну будівлю, залишки якої нещодавно були знайдені під час виконання ремонтних робіт на подвір’ї школи №3. Судячи з цегляних клейм, будівля була споруджена у 1830-х років, хоча це і суперечить відомій історії нашого міста [15].

Архіви мовчать навіть про очевидні факти, які зафіксовані на старих фотографіях Черкас.

В якості ілюстрації наведу дві старі фотографії Замкового узвозу, зняті з однієї і тієї ж самої точки, але з різницею в 10-15 років.

Перший знімок

Другий знімок

Так от, на другому знімку відсутній значний шматок берегового схилу Дніпра (позначений червоною цифрою 2), а також хата, яка на цьому схилі знаходилася (позначена червоною цифрою 1). Крім того, кудись зникли дерев’яні будинки під солом’яними стріхами (позначені червоними цифрами 3, 4, 5).

Зате на другом знімку з’явилися нові будинки під металевою крівлею (позначені жовтими цифрами 7, 8), а також нова пожежна вежа (цифра 6).

Хтось щось чув про великі зсуви ґрунту в Черкасах, внаслідок яких на початку 20 століття зникали значні шматки берегової лінії та руйнувалися хати черкащан, можливо, навіть із жертвами?

Навряд. І архіви мовчать. А ось на старих фотографіях ці події зафіксовані.

Вадим Мишаков, спеціально для сайту «Новини Черкас»

Використані джерела:

1. Публікація «Теорія про заснування Черкас вигадана російськими істориками, – черкаський археолог»

2. Стаття «Історія Черкас» на Вікіпедії

3. Василь Страшевич, історичний нарис «Легенди Чорного Яру», газета «Черкаси», 2001 р.

4. Публікація «10 відмінностей життя в райцентрі Черкас порівняно із сучасним містом»

5. Публікація «Плани міста Черкас: історичний огляд»

6. Публікація «ГЕСТЕ ВИЛЬЯМ (1763 (В. 1753) — 1832»

7. Публікація «Будівельники знайшли артефакти в середмісті Черкас (відео)»

8. Публікація «КП “Черкасиводоканал”: вода – це життя»

9. Тема «Тайны подземных Черкасс» на Черкаському міському форумі

10. Пояснення терміну «Каптаж джерела» на сайті Верховної Ради України

11. «Лесное хозяйство в Харьковских имениях Л.Е.Кениг и наследники», 1913 рік

12. Публікація «Історія вулиці Т.Г. Шевченка»

13. Пояснювальна записка до Генерального плану міста Черкаси, 2011 рік

14. Публікація «Зюраткульский фонтан»

15. Публікація «Скільки насправді років Черкасам?»