Головна > Черкаси та область / Люди > Хто такі були Чорні Запорожці

Хто такі були Чорні Запорожці


24-08-2022, 19:48. Розмістив: Тетяна Стеценко

У 2016-му році у Золотоноші встановили пам’ятник на місці бою, у якому українці здобули блискучу перемогу над московськими більшовиками. Цей бій, що відбувся 15 лютого 1920 року під мурами старовинного Свято-Успенського собору та на кризі річки Золотоношки, став фактично крайньою точкою Першого зимового походу. Наступного дня війська Армії УНР отримали наказ покинути Лівобережжя і відвернути на захід – місію переможного походу було виконано…

Полковник Петро Дяченко – автор спогадів, командир переможного бою за ЗолотоношуПолковник Петро Дяченко – автор спогадів, командир переможного бою за Золотоношу

Збереглися детальні свідчення про цей бій – спогади командира «Чорних Запорожців» полковника Петра Дяченка. До боїв за Золотоношу «чорношличники» пройшли через всю сучасну Черкащину, звільняючи її міста і села від більшовиків. За три дні до форсування Дніпра штурмом взяли станцію Бобринську і місто Сміла. На станції спільно з полком «мазепинців» захопили 11 більшовицьких залізничних потягів – інтенданту цілого фронту «червоних»! Серед трофеїв «чорні запорожці» мали 60 верхових коней, полкові гармати, рушничні набої, багато одягу та іншої амуніції – 80 возів з трофеями було відправлено на Білозір’я. Майже 250 червоноармійців, взятих у полон в Смілі, привели у Вергуни і вишикували на майдані. Порадивши більше ніколи не попадатися, усіх, окрім комісарів, відпустили на чотири вітри…

Переночувавши в Думанцях, 13 лютого рушили через Худяки до Дніпра. Оскільки Лівобережжя тоді відносилося до Полтавщини, місцеві піджартовували над подолянами – казали, що їм буде тяжко, бо вони не вміють їсти галушки, а на лівому березі не варять мамалигу. Коли ж переходили Дніпро по кризі, стали серйозними і заспівали «Ще не вмерла Україна…»

14 лютого полк «Чорних Запорожців» отримав наказ штурмувати Золотоношу. Для цього «чорношличнгиків» підсилили двома кінними сотнями – імені Петра Сагайдачного та імені Костя Гордієнка.

Учасник бою за Золотоношу Карліс БрожеУчасник бою за Золотоношу Карліс Броже. Наприкінці того ж, 1920 року, він повернувся до рідної Латвії і очолював поліцію одного з повітів на кордоні з Естонію. Після окупації Прибалтики Москвою звинувачений у «антирадянській діяльності» і вбитий окупантами…

Ось як пише про подальші події полковник Петро Дяченко, який керував штурмом Золотоноші: «15 лютого. О 5-й ранку, залишивши в Деньгах табір і частину важких кулеметів, вирушили на Золотоношу. Вислав 2-гу сотню, аби зайняла станцію та розвідала, які сили в місті. Сотник Божко з чотою і підривним матеріалом отримав завдання зірвати залізничний шлях Золотоноша – Пирятин. О годині 7-й ранку полк підійшов до міста. Станція вже в наших руках. Охорона разом з комендантом захоплена в полон. Від полонених довідалися, що в місті перебували два відділи особ-ливого призначення – силою до 500 люду, з кулеметами. Гармата стала на позицію біля станції.

3-тя та 4-та сотні під командою поручника Карліса Броже пішли слідом у місто на рисях. Решта полку під моєю командою – за ними. Без пострілу курінь Броже в’їхав до міста. Довідавшись, що будинок гімназії зайнятий червоними, курінь почав його обстрілювати, але раптом з вікон протилежних будинків відповіли пострілами. Курінь почав відходити, залишивши вбитих козаків, що в Чорному полку було ганьбою.

Будівля Золотоніської чоловічої гімназії

Будівля Золотоніської чоловічої гімназії

Я вислав на допомогу 2-гу сотню, решту 1-ї та сотню ім. Сагайдачного, наказав спішитись і наступати в пішій лаві, аби відбити вбитих. Штаб полку з останнім запасом, а властиво моїми ординарцями (12 шабель) та Гордієнківською сотнею (17 шабель), залишився при в’їзді до міста… Спішені сотні відтіснили ворожу піхоту і дійшли до собору (Свято-Успенського – прим.) В цей час штаб полку заатакувала ворожа піхота силою 50 – 60 багнетів, яка берегами непомітно зайшла в тил і вийшла на неповних 100 м від штабу…»

Золотоніський Свято-Успенський собор

Золотоніський Свято-Успенський собор, біля якого відбувся вирішальний переможний бій, збудовано 1909 року.

У тому бою біля стін собору Петра Дяченко мав коротку «персональну дуель» з командиром червоних – вони вистрілили практично водночас, при цьому комісар загинув, а полковник чорних запорожців отримав поранення. В цей час підоспіли ординарці Дяченка – під їхніми шаблями більшовики почали втікати через Золотоношку.

Чорний запорожець. Реконструкція одностроїв – художника Богдана ПіргачаЧорний запорожець. Реконструкція одностроїв – художника Богдана Піргача

Ось як пише про це полковник Дяченко: «На льоду, ковзаючи, почали падати, і я з ординарцями мав можливість зробити показову стрілянину по рухомих цілях. Нахабний відділ був перебитий до одного.

Половина міста по річку була в наших руках, а друга – в большевиків. Наступати в пішому ладі, і то в лоб, я не хотів, а в кінному ладі не міг, бо вислані патрулі не могли вишукати переходу через річку, яка розлилась і замерзла. Протримавши свою половину міста до вечора, полк вирушив назад у с. Деньги… Полк мав втрати: чотирьох козаків убитими, трьох поранених та 9 поранених коней. Ворог зазнав до 100 чоловік втрат».

Наступного дня, 16 лютого «чорношличники» отримали наказ про поверненя на захід. “Наша армія – писалось у наказі, – перейшла на лівий берег Дніпра, де пробула чотири дні. За цей час ми зайняли Черкаси, Золотоношу і зробили велику агітаційну роботу. Селянство побачило, що наша армія існує. Після цього армія повинна перекинутись на правий берег Дніпра. Нашій армії знову доведеться відбути великий похід…»


Повернутися назад