DataLife Engine > Версія для друку > Черкаські чоловіки масово відмовилися відзначати 23 лютого

23 лютого донедавна вважався Днем захисника Вітчизни та був у переліку державних свят.

Минулого року Указом Президента України це свято скасовано. Натомість 14 жовтня, день традиційного свята козацтва та день створення УПА, оголошено Днем захисника України.

Ми поцікавилися, чи продовжать черкащани відзначати 23 лютого цього року?

Виявилося, що черкаські чоловіки, які до минулого року переважно відзначали цей день, особливо ті, хто служив у Радянській армії, масово відмовилися від цієї дати.

Євген Курбет, полковник, Черкаський обласний військовий комісар:

— День захисника України перенесено на 14 жовтня. Тому 23 лютого немає державного свята. Та й святкувати у цей тяжкий час, я думаю, ніхто не буде. Я особисто не буду точно, — запевнив полковник.

Владислав Пустовар, полковник міліції, начальник Управління МВС України в Черкаській області:

— Я не відзначатиму 23 лютого. Наше свято захисників України — це Покрова, — каже головний міліціонер Черкащини.

Пилип Шепельський, 83 роки, майор у відставці, 30 років служив у Радянській армії:
— Я вже багато років не святкую цей день і всім розповідав правду про його походження. Більшовики святкували те, що людям було б соромно і згадувати. 23 лютого ніякої перемоги не було, а була ганебна поразка від “кайзерівських” військ. Тепер це загальновідомо. Ставлення до 23 лютого формується самою натурою українця, який не сприймає нещирості і брехні, — розповідає ветеран Радянської армії.
— Я служив, але на душі було зовсім інше бачення, зовсім не те, що звучало на політзаняттях. Райдужні промови політпрацівників не западали в душу, бо бачив справжне життя простих трудівників. Тому я багато років апелював до того, що наше свято — це день Покрови, свято війська запорізького.

Анатолій Бондаренко, депутат Черкаської обласної ради (ВО “Батьківщина”):

— Я служив вже в Українській армії розвідником. І для мене 23 лютого ніколи не було моїм святом. А зараз тим паче, коли війна. Я вважаю, що зараз взагалі будь-що святкувати можуть лише несвідомі люди. Хоч дехто до цього часу гучно відзначає ювілеї чи весілля салютами. Таке враження, що наш народ поки усвідомить, що війна іде, то загинуть ще тисячі людей, — вважає депутат.

Віталій Коваль, заступник голови Черкаської обласної державної адміністрації:

— Ні сьогодні, ні раніше я не сприймав цього свята. Поразка під Нарвою робоче-крестьянской Красной армии — ніяк не відноситься до історії України, — переконаний Коваль.

Олександр Радуцький, секретар Черкаської міської ради:

— Я не відзначаю 23 лютого. Я прикордонник і моє свято — 28 травня у День прикордонника. Це традиція.

Валерій Воротник, керівник телекомпанії “Антена плюс”, волонтер:

— 23 лютого для мене — символ “Совка”. А правонаступником його є країна, яка вбиває моїх побратимів, друзів. Як можна це святкувати? Напевне, виключно залпом в їхній бік! — каже журналіст. — Треба рішуче рвати з “Совком”. 23 лютого — один з рудиментів тої системи. Чим скоріше ми перезавантажимо свою свідомість, тим швидше ми почнемо нове життя. Зараз кров’ю патріотів пишеться історія новітньої України. Тому ми будемо святкувати незабаром замість 23 лютого річницю параду перемоги над “Совком”! Коли наші герої пройдуть урочистим маршем по Кутузівському проспекту та Червоній площі. Це буде дійсно свято!

Володимир Маламуж, учасник бойових дій, перебуває на війні вже 11 місяців:

— Нам тут не до святкувань. Навіть такої думки не було. Я вже й не пам’ятаю, який сьогодні день, — каже боєць.

— Так, я служив у Радянській армії і до цього року відзначав 23 лютого. Моя служба в армії (служив у Забайкаллі) — то була дійсно школа мужності. І я не шкодую, що пройшов ту школу.

Я б порадив День української армії відзначати тоді, коли наша армія вперше почала вставати з колін, коли оголосили про мобілізацію, 17 березня. І навіть не з колін, бо вона до того “лежала розіп’ята”. Ото з того дня, коли наша армія почала збиратися докупи, коли згадали, що у нас є солдати, — і можна вважати її днем народження.

Анатолій Титаренко, директор Соснівської служби утримання будинків. Служив у Радянській армії:

— Ні я, ні мій колектив відзначати 23 лютого не будемо. Я всіх про це попередив. Зараз в Україні дуже трагічні події: війна, агресія Росії, тому про це не може бути й мови.

Микола Добровольський, депутат Черкаської міської ради, голова ГО “Волонтер Черкащини”:

— Для мене цей день, який я святкував ще кілька років тому, став не моїм святом, а святом російських агресорів. Ми щодня втрачаємо наших хлопців. Сотні полеглих за цей час так званого перемир’я в Дебальцівському котлі, у районі Маріуполя, Широкіного, сотні зниклих безвісти. А до того ще й економічні негаразди. Але частина людей досі живе своїм життям та думає не про допомогу армії, не про захист своєї країни, а про своє збагачення про рентабельність свого бізнесу, відпочинок та курорти, — каже депутат-волонтер.

— Тому коли хтось надумає святкувати так званий День радянської армії, піднімаючи тости із хвальбою тих часів, хай згадає, коли всі в армії мали розмовляти винятково російською, устави всіх служб вивчали на “язику великої і могутньої”, згадають знущання “дідів” та “дембелів”, які принижували “братніх народів” “нижчої” раси. Це вже давно не наше свято…

Юрій Прокопчук, актор Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка:

— Це фальшиве “свято” я не сприймаю вже не один десяток років, ще при “совєтах”. З тих пір, як дізнався правду про матроса Дибенка, який зі своїм військом тікав від німців під Нарвою у 18 році, — розповів актор.

Олег Скалько, голова ГО “Самооборона Майдану в Черкаській області”:

— Я відзначати 23 лютого не буду, бо для мене воно асоціюється із радянською зіркою і тою георгіївською стрічкою, яку тепер носять вбивці-сепаратисти.

Мені більше до душі День збройних сил України 6 грудня, — розповів самооборонівець.

Підготувала Людмила Коваленко, Про Головне