Його війна почалась у вісімнадцять…

21 квітня у дім шполянина Михайла Федоровича Дувінга завітало свято - ветеран Великої Вітчизняної війни відзначив 93-річчя. І хоч вік все частіше нагадує про себе, а напередодні дня народження Михайло Федорович тяжко хворів, та все ж він з нетерпінням чекав на приїзд гостей.

Донька ветерана Ольга Михайлівна, яка часто навідує тата зі Сміли, все заспокоювала: «Посидь, тату. Не хвилюйся». А звиклий постійно жити в русі, бути в курсі всіх подій ветеран все поглядав у вікно, та, хвилюючись, поправляв медалі на піджаку.

Привітати Михайла Федоровича Дувінга завітали голова райдержадміністрації Володимир Потапенко, голова районної ради Іван Скорик, заступник міського голови Віталій Плетінь, голова районної ради ветеранів Іван Здор. Разом з квітами і подарунками ветерану бажали сил і здоров’я, бо шану і повагу від людей він заслужив своїм життям.

На фронт потрапив 18-річним юнаком після закінчення Васильківського авіаційно-технічного училища. На його плечі лягла величезна відповідальність — молодий механік мав готувати літаки до польоту. Ветеран згадує, як втрачав однополчан, і скупа чоловіча сльоза котиться по щоці. Живуть в пам’яті і згадки про визволення рідної України, перебування у Польщі, Німеччині. Саме в передмісті Берліну Михайло Дувінг разом зі своїми бойовими побратимами дізнався про Перемогу.

А вже після війни він переніс свою любов до неба і літаків у мирний час, працюючи в Шполянській станції юних техніків, де навчав школярів моделювати літаки. Все життя захоплювався фотографією — знімки Михайла Федоровича не раз прикрашали шпальти місцевої преси, а його фотоархів з життя міста і району є чи не найбагатшим серед фотографів Шполянщини.

Катерина Вальчиковська, Шполняські вісті