Головна > Україна / Аналітика > Реструктуризація валютних кредитів: вирішуємо чи затягуємо?
Реструктуризація валютних кредитів: вирішуємо чи затягуємо?17-03-2016, 10:03. Розмістив: Тетяна Стеценко |
Самі валютні позичальники та громадські організації, що представляють їхні інтереси, негативно оцінили законопроект від Кабміну, зазначаючи, що документ зможе вирішити проблеми дуже обмеженого кола позичальників. А для більшості з них такий закон стане швидше удавкою через передбачене документом зняття мораторію на стягнення майна, яке є забезпеченням за валютними кредитами. Такі занепокоєння є небезпідставними з наступних причин. По-перше, не зрозумілим та ризикованим є застосований у документі принцип ранжування позичальників за площею заставного житла при реструктуризації без врахування їхньої платоспроможності. Приміром, якщо площа житла перевищує 60 кв. м, то законопроектом передбачається списання лише 25% валютного боргу (за умови відсутності заборгованості на 1 січня 2014 р.). При цьому до уваги зовсім не беруться доходи громадян та кількість проживаючих у помешканні. Без сумніву, така реструктуризація не зменшить проблемну заборгованість за валютними іпотечними кредитами. Адже питома вага гривневого платежу за кредит в іноземній валюті у середній заробітній платі позичальника за останні 9 років зросла у 4 рази - із 35% до 172%, тому обслуговування кредиту є неможливим при такому незначному списанні боргових зобов’язань більшості позичальників. Слід відзначити, що питання оцінки платоспроможності позичальника є найважливішим при реструктуризації кредитів в розвинених країнах. Однак, автори законопроекту не врахували цей досвід. Також відсутній навіть загальний аналіз платоспроможності громадян після кількаразової девальвації національної валюти для аргументації прийняття положень документу. До речі, у сусідній Польщі зараз також широко обговорюється законопроект «Про справедливий валютний курс» щодо конвертації валютних кредитів, підготовлений Президеном. Важливо врахувати їхні напрацювання: документ не передбачає поділ позичальників за «соціальною» ознакою та розповсюджується в однаковій мірі на всіх позичальників-споживачів. Також законопроект пропонує відновити рівність умов кредитування позичальників за кредитами в іноземній та місцевій валюті – привести стан валютного позичальника до умов позичальника у місцевій валюті на час укладення договору валютного кредиту із відповідним перерахуванням сплачених боргових зобов’язань. По- друге, насторожує положення законопроекту про те, що фінансова установа має право відмовити позичальнику у прощенні частини боргу в односторонньому порядку вже після «проведення реструктуризації» у випадку затримання позичальником оплати за кредитом на 30 днів, що є невиправдано малим строком в умовах економічної кризи. У такому випадку до позичальника застосовується і додаткова санкція - процентна ставка з фіксованої (10-12%) змінюється на змінювальну на рівні українського індексу ставок за депозитами фізичних осіб у гривні + 3 відсотки, розрахованої на день проведення реструктуризації (24%). Крім того, ніхто не скасовув і неустойку (штраф, пеня) у разі прострочення оплати за кредитом, що передбачена діючим законодавством. Таким чином, у випадку 30-денної прострочки фінансове навантаження на позичальника після реструктуризації не зменшиться, а навпаки, у рази збільшиться. Слід наголосити і на тому, що це положення законопроекту суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого банк має право застосовувати санкції до позичальника за договором споживчого кредиту забезпеченим іпотекою після 90-денної прострочки за кредитом. Крім того, положення законопроекту суперечить вимогам ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян. По-третє, у документі регулювання відносин між громадянином-позичальником і фінансовою установою виносяться за межі дії Закону України «Про захист прав споживачів». Це здійснюється шляхом свідомої заміни поняття «споживчий кредит», якими за своєю природою є валютні кредити на придбання житла, на поняття «іпотечний кредит», що ускладнює правозастосовчу практику. Зважаючи на те, що переважну більшість договорів в іноземній валюті було укладено з істотними порушеннями Закону України «Про захист прав споживачів», а також враховуючи деякі останні судові рішення на користь споживачів-позичальників, цей хід авторів законопроекту, можливо, не є випадковим. Позбавлення валютного позичальника права на захист як споживача серйозно послабить позиції громадян у відносинах із фінансовими установами. По-четверте, згідно із документом, при реструктуризації договору кредиту процентна ставка за кредитом залишається на рівні, який зазначений у договорі валютного кредиту, лише протягом трьох років. Після трирічного терміну встановлюється змінювальна (ринкова) процентна ставка. Очевидно, автори документу передбачають, що трирічний період є достатнім для повної сплати боргу за кредитом. Однак без здійснення оцінки доходів громадян неможливо оцінити їх здатність повернути кредит за три роки. По-п’яте, в умовах масової неплатоспроможності боржників законопроект не передбачає альтернативи для позичальника, якщо у нього немає коштів обслуговувати кредит, передати у власність банку іпотеку в обмін на повне припинення боргового зобов’язання («ключи на стіл»). Ця альтернатива широко обговорювалася між представниками позичальників та банківськими установами упродовж тривалого часу та навіть досягалися певні компроміси: така можливість передбачалася Меморандумом щодо врегулювання питання реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті у 2015 р. Слід згадати, що в Україні відсутній інститут іпотеки у класичному вигляді, коли вимоги кредитора обмежуються предметом іпотеки, відсутній і інститут банкрутства фізичних осіб. Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про іпотеку», навіть якщо у позичальника буде відчужено іпотечну квартиру на користь кредитора, боргові зобов’язання позичальника не припиняються, якщо сума, отримана після реалізації предмету, буде меншою ніж сума залишку за кредитом. При цьому, у всіх країнах зі значною історією іпотеки вимоги кредитора в будь-якому випадку обмежується лише предметом іпотеки. Іпотека ж в українському варіанті спонукає кредитодавця до безвідповідального кредитування, у нього відсутні стимули розраховувати свої ризики. Усі ризики, як валютні, так і знецінення предмету застави, несе фізична особа – споживач. Знову згадаємо напрацювання сусідньої Польщі: там нині пропонується варіант для позичальника в рахунок припинення усіх його боргових зобов’язань передати у власність фінансової установи предмет іпотеки у випадках, коли позичальник не отримує доходи в іноземній валюті, щомісячна оплата кредиту перевищує 20% доходу позичальника, сума кредиту у місцевій валюті збільшилась на 30% від суми на момент отримання кредиту. По- шосте, фактично не вирішуючи проблему надмірного боргового навантаження більшості позичальників, законопроект передбачає скасування мораторію на стягнення житла, що є забезпеченням за кредитами в іноземній валюті. Таким чином документ демонструє безумовний пріоритет відстоювання інтересів фінансових установ і дискримінацію прав та інтересів громадян. До речі, у 80-х роках в Австралії чи не вперше в історії споживчого кредитування низка банків практикувала валютне кредитування населення, що, звичайно, призвело до страждань громадян, протистоянь та пізніше засудження безвідповідального кредитування. До сьогоднішнього дня в Австралії валютне кредитування населення вважають ганебним епізодом в історії банківської системи цієї країни. Вкрай важливим є якнайшвидше вирішення соціальної проблеми заборгованості за валютними кредитами населення на придбання житла в Україні. Однак, підготовлений Кабміном законопроект цю місію не виконає, запронована реструктуризаціє не вирішить проблему масової неплатоспроможності боржників-громадян, які опинилися у складній ситуації через безвідповідальні дії держави та банківських установ. Мирослава Муляр, юрист, член Громадської ради при НБУ Повернутися назад |