Головна > Черкаси та область / Головне / Суспільство > Колекції музею вже тісно в Шампанії

Колекції музею вже тісно в Шампанії


9-04-2017, 12:46. Розмістив: Віктор Мельник

хутор Шампанія (Шампань)

Історико-патріотичний музей, що його брати Бойки відкрили на мальовничому хуторі Шампанії, котрий розкинувся між Шевченковою Керелівкою і Моринцями, знають далеко за межами Звенигородщини.

Про це із посиланням на Альтернативу повідомляють Новини Черкас.

Про нього старший з братів – колишній воїн-афганець Олег мріяв вже давно. А побувавши в Білорусі і побачивши, з якою увагою ставляться там до військово-патріотичного виховання, взявся за цю справу. Спочатку з’явився у дворі автобус повоєнного випуску й такий же мотоцикл, який, після відповідного камуфляжу та «переозброєння» став «німецьким». Доп’яли хлопці і бувалого в бувальцях ЗІСа – після оснащення його гвардійськими мінометами, мали продемонструвати майбутнім відвідувачам, які-то вони – легендарні «Катюші». А потому пішло-поїхало…

Не жаліючи ні часу, ні грошей, взялися за пошуки військової техніки по всій Україні. Так натрапили на дві легкоброньовані розвідувально-диверсійні машини БРДМ-2, які свого часу пройшли вогненними дорогами Афганістану. Реставрували їх, аби відвідувачі, котрі бувають тут, могли промчатися ними відповідно розробленим сімейною радою маршрутом. А слідом за цією технікою з’являлася інша.

Історико-патріотичний музей, що його брати Бойки відкрили на мальовничому хуторі Шампанії, котрий розкинувся між Шевченковою Керелівкою і Моринцями, знають далеко за межами Звенигородщини.

Взагалі ж, втілюючи в життя свою задумку, Олег Бойко хотів, аби ті, хто завітає сюди, не тільки мали змогу побачити бойову техніку й покататися на ній, а й самі поринули до певної міри у вир минулих воєн. Це мав бути музей під відкритим небом, який займе чималу площу.

Характерно, що тут не тільки можна взяти до рук гвинтівку, карабін, автомат, пістолет чи наган, а й постріляти з них. Звичайно, холостими патронами. Після легендарного «Максима», експозиція поповнилася ще й ручними кулеметами. З них теж можна «різонути» по уявному ворогу. Правда, здебільшого надто короткою чергою – хай і холості патрони, проте коштують дорого.

Тож не дивно, що з часом все більше людей можна було побачити в Шампанії біля оселі Бойків. І не тільки бажаючих «повоювати» – у одній з найбільших зал музею брати взялися відтворити історію військової справи від давніх часів до сучасності. І чільне місце відвели тут … Тарасові Шевченку.

– Ще з початку заснування музею мене не полишала думка про створення експозиції, яка відображала б одну зі сторінок життя нашого великого земляка, – розповідає Олег Леонідович. – Йдеться про його каторжну військову службу у далекому Казахстані. Ми знаємо, що, відбуваючи солдатчину, Шевченко марив і снив Україною. Попри заборону писати й малювати, він уже в перші місяці перебування в Орській фортеці намалював автопортрет та написав ряд поетичних творів для захалявних книжечок. Саме таким, заглибленим в улюблену справу, і вирішили ми показати його відвідувачам музею.

І треба відразу ж сказати, що задум цей вдався. В центрі діорами «Тарас Шевченко – солдат», яка займає понад 18 квадратних метрів – постать содата-невільника, який, на фоні казахського степу, присівши на кам’яний валун, з захалявною книжечкою і олівцем в руках, застиг у задумі. Цілком реалістично виглядає манекен, виготовлений з селікону. Обриси обличчя Шевченка виконані з максимальною точністю. Їх, як розповідає Олег Бойко, відтворено за автопортретами і шістдесятьма картинами. Потому до роботи взявся художники -декоратори , які й виготовили «справжнього» Тараса. Ретельно відтворено і тогочасний його одяг, починаючи з ґудзиків і нашивок.

Реалістичну картину доповнює мушкет зразка 1834 року, що лежить неподалік Шевченка-солдата. Цей мушкет, що був тоді на озброєнні російської армії, відшукали в Криму і, відреставрувавши, використали в композиції. «Справжнім» є і виготовлений на замовлення, олов’яний олівець в руці Шевченка. А тло діорами виготовлене на основі численних світлин з краєвидами Мангишлаку, котрі надіслали Бойку його побратими-афганці.

Ось так все розширювався музей, збагачуючись при цьому все новими експонатами. Нині ж Бойки мають понад 27 тисяч експонатів з усіх епох – від Трипільської культури до наших днів. Колекція давно вже не вміщується в порівняно невеличкому приміщенні. Тож, йдучи назустріч побажанням братів, їм виділили землю під спорудження нового музею.

Ось так все розширювався музей, збагачуючись при цьому все новими експонатами. Нині ж Бойки мають понад 27 тисяч експонатів з усіх епох – від Трипільської культури до наших днів. Колекція давно вже не вміщується в порівняно невеличкому приміщенні. Тож, йдучи назустріч побажанням братів, їм виділили землю під спорудження нового музею.

– Я хочу відтворити тут, на дванадцяти гектарах, всі історичні віхи України, – розповідає Олег Бойко. – Це, зокрема, фрагменти життя Київської Русі, Запорозької Січі. Має бути тут і «свій» куточок ГУЛАГу. А ще – віддати належне подіям Другої світової війни: ось тут мають бути окопи, бліндажі, бойові машини тих часів, зброя.

Щодо зброї, то її чимало і в кімнатах музею. Як періоду Другої світової війни, так і зброї сучасної. Експонується й різного роду обмундирування. І радянське, і вороже – зі свастиками та хижими орлами, документи тих часів, плакати, листівки.

І це – далеко не все.

– Далі відвідувачі мають побачити напівзгорілий афганський кишлак, – ділиться своїми планами Бойко. – Потому – місце дислокації радянського військового підрозділу: медсанбат, похідну кухню, бойову техніку. Все це буде справжнє…

Буде… Але коли? Реалізувати такий грандіозний задум аж надто важко: на це потрібно понад 2 мільйони гривень. В братів таких коштів, зрозуміло, немає. Єдина надія – на благодійників. До речі, минулого року на Звенигородщині було 6 мільйонерів. То може скинулися б, панове?


Повернутися назад