Лісничий Вільховецького лісництва Сергій Щирбул - з плеяди майстрів-новаторів

Су­час­ний бу­ди­нок, аль­тан­ка, га­зо­ни в об­рам­лен­ні сам­ши­ту, до­ріж­ки, гос­тро­верхі туї і яли­ни не­мов зас­тиг­ли у за­ду­мі… Від ці­єї кра­си зав­мирає ду­ша, і стає зро­зу­мі­лим, що у ДП “Зве­ни­го­родсь­ке лі­со­ве гос­по­дарс­тво” ці­ну­ють і прим­но­жу­ють при­род­ні ба­гатс­тва. І ліс­ни­чий Віль­хо­вець­ко­го ліс­ниц­тва – Сер­гій Щир­бул та­кож із пле­я­ди майс­трів-но­ва­то­рів та ен­ту­зі­ас­тів, які прос­то не мис­лять сво­го життя без лі­су. Хо­ча на зо­рі юнос­ті він, син ліс­ни­ка, мрі­яв про ін­шу про­фе­сію. Ус­ві­дом­лен­ня то­го, яка то на­со­ло­да для ду­ші і рук – збері­га­ти і по­нов­лю­ва­ти лі­со­ву скар­бни­цю, за­ро­ди­ло­ся, коли уч­нем фа­куль­те­ту лі­со­во­го гос­по­дарс­тва Го­ро­ди­щенсь­ко­го аг­ро­тех­ні­ку­му про­хо­див прак­ти­ку у Бу­дянсь­ко­му ліс­ниц­тві – “за­го­во­ри­ли” та­ки бать­ківсь­кі ге­ни! А вже з 2004 ро­ку пра­цю­вав хло­пець звалювальником лі­су у Смі­лянсь­ко­му держ­ліс­гос­пі, де до­ля зве­ла йо­го з прек­рас­ним ке­рів­ни­ком і фахівцем Вік­то­ром Дмит­ро­ви­чем Хар­чен­ком.

– Аби не пот­ра­пив під ско­ро­чен­ня (ча­си ж то­ді бу­ли не­пев­ні), він по­ра­див ме­ні пе­рей­ти у Кор­сунь­-Шев­чен­ківсь­кий дер­жліс­госп, де на той час бу­ла ва­кан­сія майс­тра. Ма­буть, від­чув у ме­ні по­тен­ці­ал, – зга­дує Сер­гій Олек­сан­дро­вич.

Ста­ран­ня мо­ло­до­го спе­ці­а­ліс­та зап­ри­мі­ти­ли, приз­на­чив­ши йо­го стар­шим майс­тром. А у 2009 році, за про­по­зи­ці­єю ко­ли­шньо­го дирек­то­ра Іго­ря Ми­ко­ла­йо­ви­ча Сні­гу­ра, Сер­гій Щир­бул влив­ся у ко­лек­тив ДП “Зве­ни­го­родсь­ке лі­со­ве гос­по­дарс­тво”. Пра­цю­вав майс­тром із лі­со­за­го­ті­вель у Ко­за­чансь­ко­му ліс­ниц­тві. Ініціативний, бе­руч­кий до ро­бо­ти, він на льо­ту схоплював усе новіт­нє і кре­а­тив­не, ви­ко­рис­то­ву­ю­чи і дос­від, і знан­ня, здо­бу­ті у На­ці­о­наль­но­му лі­со­тех­ніч­но­му уні­вер­си­те­ті Ук­ра­ї­ни. Тож нев­дов­зі Сер­гія Щир­бу­ла приз­на­чи­ли ліс­ни­чим Віль­хо­вець­ко­го ліс­ниц­тва.

– Мож­на ска­за­ти, що усі щаб­лі про­фе­сій­но­го рос­ту прой­шов, оминув­ши ли­ше по­са­ду по­міч­ни­ка ліс­ни­чо­го, – від­жар­то­ву­єть­ся Сер­гій Олек­сан­дро­вич. – І це чи­ма­лий дос­від. Хо­ча то бу­ли ча­си невип­ла­ти за­ро­біт­них плат і від­пус­ток за влас­ний ра­ху­нок, який пере­ві­ряв лю­дей на вит­ри­ва­лість. А ще нам ду­же по­та­ла­ни­ло на хоро­шо­го кер­ма­ни­ча. Ана­то­лій Пет­ро­вич Про­цен­ко – вдум­ли­вий, ком­пе­тен­тний, ви­ва­же­ний у ді­ях, а ще – лю­ди­на щед­рої ду­ші, яка не оми­нає ува­гою жод­ної проб­ле­ми. Ми до­по­ма­га­є­мо соц­сфе­рі, пенсіоне­рам, учас­ни­кам АТО і вчас­но сп­ла­чу­є­мо по­дат­ки, дба­ю­чи про зав­траш­ній день і доб­ро­бут лю­дей. З ним ком­фор­тно працювати.

У Віль­хо­вець­ко­му ліс­ниц­тві ду­же по­туж­ний ко­лек­тив. Як­раз із тих пе­ре­ві­ре­них ча­сом спе­ці­а­ліс­тів, які пе­рей­ма­ють­ся проб­ле­ма­ми збере­жен­ня при­ро­ди, роз­ши­рен­ням лі­со­вих площ на нев­до­бах та вибал­ках, кот­рі що­раз по­пов­ню­ють но­ви­ми на­сад­жен­ня­ми.

– Лю­ди з дос­ві­дом і на­вич­ка­ми, на яких я мо­жу пок­лас­ти­ся, зна­ю­чи, що будь-яку ро­бо­ту во­ни ви­ко­на­ють без­до­ган­но і якіс­но. Во­ни знають, як пот­ріб­но пра­цю­ва­ти, як ство­рю­ва­ти і як збе­рі­га­ти. І це го­лов­не, бо будь-який ке­рів­ник без сво­го ко­лек­ти­ву ні­чо­го не вартий, – ка­же Сер­гій Олек­сан­дро­вич.

А гос­по­дарс­тво Віль­хо­вець­ко­го ліс­ниц­тва – то 4100 га пло­щі, на яких ус­піш­но дог­ля­да­ють 715 га мо­ло­дих та 173 га се­ре­дньо­ві­ко­вих на­сад­жень. Що­річ­но тут про­во­дять близь­ко 100 га ру­бок для поліпшен­ня якіс­но­го скла­ду лі­сів, у тому чис­лі і руб­ку дог­ля­ду за лі­сом. Ок­рім то­го, тут що­ро­ку ство­рю­єть­ся близь­ко 28 гек­та­рів лісо­вих куль­тур. Для цьо­го за­го­тов­лю­єть­ся півтори тонни лі­со­во­го на­сін­ня. Ок­рім то­го, у теп­ли­ці, дот­ри­му­ю­чись не­об­хід­них умов, виро­щу­ють теп­ло­люб­ні сам­шит, ялі­вець різ­но­ма­ніт­них форм, тую та ін­ші уні­каль­ні де­ко­ра­тив­ні рос­ли­ни. По­тім ви­ро­ще­не ви­сад­жу­ють­ся у шкіль­не від­ді­лен­ня. Увесь три­ва­лий про­цес ви­ро­щу­ван­ня рос­лин Сер­гій Олек­сан­дро­вич знає на зу­бок і ставить­ся до цьо­го по-особливо­му, бо ж ко­жен па­гін­чик, ви­ріс­ши і наб­рав­шись сил, попов­нить зе­ле­ний фонд на­шо­го краю, да­ру­ю­чи лю­дям ес­те­тич­ну на­со­ло­ду. І то­ді усі спря­мо­ва­ні на йо­го ви­ро­щу­ван­ня зу­сил­ля (ялівець, нап­рик­лад, рос­те ро­ків із три-чо­ти­ри) не ви­да­ють­ся клопіт­ни­ми. Ре­а­лі­зо­ву­ють ви­ро­ще­не зде­біль­шо­го се­ред на­се­лен­ня Зве­ни­го­род­щи­ни. Хо­ча при­їж­джа­ють із ін­ших ра­йо­нів на­шої об­лас­ті і на­віть гос­ті із За­по­ріж­жя за­ку­пи­ли 600 ку­щів сам­ши­ту.

Дог­ля­да­ють віль­хо­вець­кі лі­сів­ни­ки і те­ри­то­рі­ю гід­ро­ло­гіч­но­го заповід­ни­ка “При­во­роць­кий”, слід­ку­ють за від­тво­рен­ням і раціональ­ним ви­ко­рис­тан­ням дер­жав­но­го мис­ливсь­ко­го фон­ду на те­ри­то­рії угідь ліс­ниц­тва, прик­ра­ша­ють под­вір­’я сво­го спіль­но­го до­му де­ко­ра­тив­ни­ми на­сад­жен­ня­ми. А у ми­ну­ло­му ро­ці за­кін­чи­ли і ре­монт при­мі­щен­ня ад­мін­бу­дин­ку, про­ве­ли опа­лен­ня, ство­ри­ли зати­шок, щоб лю­дям пра­цю­ва­ло­ся у ньо­му ком­фор­тно. Тож своє про­фе­сій­не свя­то ліс­ни­чий Сер­гій Щир­бул зус­трі­чає з по­чут­тям вико­на­но­го обов­’яз­ку. Як­раз до свя­та Сер­гію Олек­сан­дро­ви­чу вручи­ли по­дя­ку від Дер­жав­но­го агентс­тва лі­со­вих ре­сур­сів Ук­ра­ї­ни за про­фе­сійність, ком­пе­тен­тність, по­чут­тя обов­’яз­ку, від­да­ність спра­ві і ве­ли­ку лю­бов до од­но­го з най­цін­ні­ших при­род­них ба­гатс­тва дер­жа­ви – Лі­су. І це все­ли­ло на­дію і впев­не­ність, що йо­го пра­ця – од­на з най­пот­ріб­ні­ших і най­бла­го­род­ні­ших.

Ал­ла Слинько, газета «Шевченків край»