Головна > Черкаси та область / Театр > Який він — черкаський театр?
Який він — черкаський театр?27-10-2014, 09:47. Розмістив: Тетяна Стеценко |
- Ви багато подорожуєте з нашою трупою і були у багатьох українських та закордонних театрах. Охарактеризуйте, будь ласка, стан українського театру. - Є така професія – театральний критик, ось хто подорожує дійсно багато. Він би зміг Вам розповісти більше на цю тему. У сучасному світі театр поділився на два полюси: академічний та студійний. І ті люди, які працюють в системі сучасного авангардного театру, непримиримо ставляться до того, що відбувається у академічних театрах. Існує така думка, що це взагалі зло і в Україні не буде театру, доки існуватиме класичний академічний. - А в чому полягає різниця між цими двома поняттями: академічний та сучасний авангардний театр? - Різниця принципова. Академічний театр – це заклад, який має за вистави отримувати гроші, щоб платити зарплату акторам. Всі ми знаємо, що найбільш затребувані жанри в такій установі це: якась «зубодробильна» комедія, оперета з комедійними елементами або українська класика на яку, за програмою, треба зводити всіх школярів. Наприклад, у нашому театрі «Кайдашева сім`я» – це багаторічний «лідер продажів». А сучасний театр має зовсім іншу мету. Вони ставлять постановки, якими намагаються змусити читача аналізувати якісь явища. - До якого типу, на вашу думку, належить наш «драматичний»? - Наш театр не схожий на будь який інший в Україні, тому що у нас це поєднується. Ми не кажемо що «Кайдашева сім`я» – це погано, а нова драматургія – добре (чи навпаки). Це певним чином говорить про наш колектив і напрямок його розвитку. Як каже наш художній керівник Сергій Проскурня: «Театр має бути актуальним». Може не всі згодні з цією думкою, але театр теж робить гроші, щоб випускати інші вистави. Я особисто не дуже агресивна людина і вважаю, що має існувати і те і те. Мені подобається робити так, щоб п’єса зазвучала якось по-новому. Хочеться і самому створювати такі вистави і дуже цікаво, коли я бачу такий потенціал у роботах інших режисерів. Можливо, вони не такі очевидні, як якась комедія чи драма, але їх хочеться дивитися ще раз і ще раз. - Якщо порівнювати черкаський театр з іншими українськими, яке ми посідаємо місце? - Наш театр один із лідерів (усміхається). Ну от ми були в Миколаєві і на базі російського театру показували «Великий Льох». Це постановка 2003 року. Тобто він іде вже 11 років. Причому ми його зазвичай граємо десь раз-два на рік. І це дуже критична ситуація для вистави. Тоді в 2003-2004 році людей просто «рвало на шматки». А зараз коли ми показали її в Миколаєві, то вона здобула усі головні призи. - Розкажіть, як реагує колектив на Ваші нові авангардні ідеї для постановок? - Буває, що я змушений довго наполягати на своєму, іноді, доводиться від чогось відмовлятись. Спочатку ти думаєш що чогось не зрозуміли. А потім розумієш, що може дійсно воно того не варте… театр тим і хороший, що в кіно можна обманути людей, правильно змонтувавши фільм. А в театрі без участі людської енергетики, яка працює на виставу – ти нічого хорошого не зробиш. І в цьому крута сила театру. Його унікальність як виду мистецтва. - Яке ставлення у акторів старшого покоління, тих, що мають звання народного артиста, до нестандартних постановок? - А як ви думаєте? Звичайно, у них більш класичні погляд. Але ж ви бачили, що в «Дощі у Нойкьольні» грає народний декілька заслужених артистів України. Вони з захопленням приймають участь у таких проектах. Тоді вони дуже зраділи коли отримали ролі, деякі навіть без слів! Для мене, мотивацією під час створення «Натюрморту з товстим небожем» було те, що я можу задіяти моїх улюблених актрис старшого покоління, досвідчених виконавців драматичних ролей. - Який театр може виховати глядача краще: класичний чи сучасний? - Я не люблю слово «виховувати». Впливати – так. Але особисто мені неприємно, коли мене виховують. Якщо театр розбурхує якусь аналітику в людині – це і є гарний вплив. Багато хто цієї думки не поділяє щодо виховної функції театру. Я б не купував квитки для того, щоб мене виховували. І це певна проблема. Тому що обласна рада, напевно, скаже: «Що це таке, що у виставі «Місто на Че» є ненормативна лексика? Чому вона виховуєте глядача?» Проблема в тому, що якщо ми не говоримо тією мовою якою говорять наші глядачі, то ми віддаляємось від них. Впливати можуть однаково обидва театри, це залежить від їх постановок. - Яким ви бачите наш театр через декілька років: сучасним чи класичним? - Я оптиміст. Мені дуже подобається, що тут можливо поєднання таких непоєднуваних шкіл. Тут є і такі вистави «щоб відпочити» і «щоб подумати», поєднується мислення і співтворчість зі світовою класикою. І я сподіваюся така тенденція збережеться і через декілька років. У майбутньому, я бачу акторів такого ж гарного рівня, а може й кращого, яких запрошують зніматися в фільми і короткометражки. Може це якесь утопічне бачення, але я в це вірю.
Повернутися назад |