Який він — черкаський театр?

За роки незалежності в Україні з’явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного, до класичного та авангардного театрів. Театральна портал-мережа atheatre.com.ua налічувала 112 українських театрів станом на 2012 рік. Сьогодні ж, там зареєстровано вже понад 140 театрів, проте між ними досі існує певний конфлікт стилів. Про те, яким чином так успішно поєднує ці дві різні школи наш черкаський драмтеатр імені Т. Шевченка з нами говорив режисер Олесь Павлютін.

- Ви багато подорожуєте з нашою трупою і були у багатьох українських та закордонних театрах. Охарактеризуйте, будь ласка, стан українського театру.

- Є така професія – театральний критик, ось хто подорожує дійсно багато. Він би зміг Вам розповісти більше на цю тему. У сучасному світі театр поділився на два полюси: академічний та студійний. І ті люди, які працюють в системі сучасного авангардного театру, непримиримо ставляться до того, що відбувається у академічних театрах. Існує така думка, що це взагалі зло і в Україні не буде театру, доки існуватиме класичний академічний.

- А в чому полягає різниця між цими двома поняттями: академічний та сучасний авангардний театр?

- Різниця принципова. Академічний театр – це заклад, який має за вистави отримувати гроші, щоб платити зарплату акторам. Всі ми знаємо, що найбільш затребувані жанри в такій установі це: якась «зубодробильна» комедія, оперета з комедійними елементами або українська класика на яку, за програмою, треба зводити всіх школярів. Наприклад, у нашому театрі «Кайдашева сім`я» – це багаторічний «лідер продажів».

А сучасний театр має зовсім іншу мету. Вони ставлять постановки, якими намагаються змусити читача аналізувати якісь явища.

- До якого типу, на вашу думку, належить наш «драматичний»?

- Наш театр не схожий на будь який інший в Україні, тому що у нас це поєднується. Ми не кажемо що «Кайдашева сім`я» – це погано, а нова драматургія – добре (чи навпаки). Це певним чином говорить про наш колектив і напрямок його розвитку. Як каже наш художній керівник Сергій Проскурня: «Театр має бути актуальним». Може не всі згодні з цією думкою, але театр теж робить гроші, щоб випускати інші вистави. Я особисто не дуже агресивна людина і вважаю, що має існувати і те і те.

Мені подобається робити так, щоб п’єса зазвучала якось по-новому. Хочеться і самому створювати такі вистави і дуже цікаво, коли я бачу такий потенціал у роботах інших режисерів. Можливо, вони не такі очевидні, як якась комедія чи драма, але їх хочеться дивитися ще раз і ще раз.

- Якщо порівнювати черкаський театр з іншими українськими, яке ми посідаємо місце?

- Наш театр один із лідерів (усміхається). Ну от ми були в Миколаєві і на базі російського театру показували «Великий Льох». Це постановка 2003 року. Тобто він іде вже 11 років. Причому ми його зазвичай граємо десь раз-два на рік. І це дуже критична ситуація для вистави. Тоді в 2003-2004 році людей просто «рвало на шматки». А зараз коли ми показали її в Миколаєві, то вона здобула усі головні призи.

- Розкажіть, як реагує колектив на Ваші нові авангардні ідеї для постановок?

- Буває, що я змушений довго наполягати на своєму, іноді, доводиться від чогось відмовлятись. Спочатку ти думаєш що чогось не зрозуміли. А потім розумієш, що може дійсно воно того не варте… театр тим і хороший, що в кіно можна обманути людей, правильно змонтувавши фільм. А в театрі без участі людської енергетики, яка працює на виставу – ти нічого хорошого не зробиш. І в цьому крута сила театру. Його унікальність як виду мистецтва.

- Яке ставлення у акторів старшого покоління, тих, що мають звання народного артиста, до нестандартних постановок?

- А як ви думаєте? Звичайно, у них більш класичні погляд. Але ж ви бачили, що в «Дощі у Нойкьольні» грає народний декілька заслужених артистів України. Вони з захопленням приймають участь у таких проектах. Тоді вони дуже зраділи коли отримали ролі, деякі навіть без слів! Для мене, мотивацією під час створення «Натюрморту з товстим небожем» було те, що я можу задіяти моїх улюблених актрис старшого покоління, досвідчених виконавців драматичних ролей.

- Який театр може виховати глядача краще: класичний чи сучасний?

- Я не люблю слово «виховувати». Впливати – так. Але особисто мені неприємно, коли мене виховують. Якщо театр розбурхує якусь аналітику в людині – це і є гарний вплив. Багато хто цієї думки не поділяє щодо виховної функції театру. Я б не купував квитки для того, щоб мене виховували. І це певна проблема. Тому що обласна рада, напевно, скаже: «Що це таке, що у виставі «Місто на Че» є ненормативна лексика? Чому вона виховуєте глядача?» Проблема в тому, що якщо ми не говоримо тією мовою якою говорять наші глядачі, то ми віддаляємось від них. Впливати можуть однаково обидва театри, це залежить від їх постановок.

- Яким ви бачите наш театр через декілька років: сучасним чи класичним?

- Я оптиміст. Мені дуже подобається, що тут можливо поєднання таких непоєднуваних шкіл. Тут є і такі вистави «щоб відпочити» і «щоб подумати», поєднується мислення і співтворчість зі світовою класикою. І я сподіваюся така тенденція збережеться і через декілька років.

У майбутньому, я бачу акторів такого ж гарного рівня, а може й кращого, яких запрошують зніматися в фільми і короткометражки. Може це якесь утопічне бачення, але я в це вірю.

Прочерк