На Сході бійцями Правого сектору керувала 26-річна черкащанка
8-03-2015, 19:11. Розмістив: Віктор Мельник
Героями можуть бути не тільки чоловіки. 26-річною черкащанкою Іриною Гаркавенко може пишатися не лише Черкащина, а й вся Україна. Упродовж кількох довгих місяців вона не просто була в зоні бойових дій, а й самостійно керувала кількома десятками чоловіків. Черкащанка з позивним Марго на Сході була старшиною штурмової роти п’ятого окремого добровольчого батальйону Правого сектору. Нещодавно дівчина повернулася до Черкас, пише Про все.
«Мамо, поїдь і повбивай всіх сепаратистів»
– Я не змогла сидіти й спокійно дивитися на те, що там відбувається, особливо, коли звідти почали везти 200-тих, – розповідає дівчина. – Тому зібралася і поїхала на Схід волонтеркою.
А потім Ірина прийняла вольове рішення – залишила вдома маму та маленьку доньку й записалася добровольцем до окремого добровольчого батальйону Правого сектору. Потрапила у штурмову роту, де її згодом почали називати не Іриною, а позивним Марго.
– Донька сказала: “Мамо, поїдь і повбивай всіх сепаратистів”, – пригадала слова донечки Ірина. – Але їдучи туди, я майже нічого не знала і не вміла. Воювати мене вчили там хлопці. А через три тижні я вже їхала на позиції у Піски.
На запитання: чи страшно на передовій, Марго відповідає: там часу для роздумів про страх не лишається.
– Бойова обстановка та сила духу, яку видно у хлопцях, відключає всі твої страхи і тобі хочеться йти до кінця. Не було у нас і паніки. А страшно буває хіба що від тиші, коли стоїш на позиції, а довкола – повна тиша. І тоді ти не знаєш, чого очікувати від ворога.
Довелося Марго бути другим номером кулеметника. І руками, на яких донедавна був манікюр, дівчина набивала кулемет патронами. Пальці зчесувала до крові.
Найболючіше – втрачати своїх бійців
Марго й сама незчулася, як стала старшиною. Так трапилося, що командиру в той час довелося ненадовго поїхати, а в роті потрібно було тримати дисципліну. Тому Марго, як єдина жінка, взяла відповідальність за дисципліну на себе.
– Як не дивно, але хлопці до мене дослухалися. А потім взагалі в усьому зі мною радилися, а це, щоб ви розуміли, хлопці та чоловіки віком від 18 до 56 років. Якось я вишикувала всіх і спитала: чи комусь не подобається, що ними керує жінка? Проти мене жоден не виступив, – згадує дівчина. – Але насправді бути старшиною нелегко, адже на мені лежала відповідальність за те, кого відправляти на передову. А туди не відправиш будь-кого, бо людина повинна бути до цього готовою як психологічно, так і фізично. Я б собі не вибачила, якби відправила туди когось не підготовленого.
Та, на жаль, переживати втрати своїх бійців Марго таки доводилося. І для неї це було найболючіше.
– Сьогодні ти з ними їси з однієї тарілки, а завтра – їх уже немає. У мене була паніка, коли в аеропорту гинули молоді хлопці. Ще страшніше – повідомляти про це їхнім батькам. Вони питають: «За що загинув їхній син?» А ти стоїш і не знаєш, що сказати, – говорить черкащанка.
Про свої місяці війни Марго може довго розповідати. Їй доводилося бути сильною та вольовою, вона навчилася миттєво приймати важливі рішення та виводити бійців з-під обстрілу. Вона спокійно згадує про те, як у неї завжди напоготові була граната, яку бійці називала “граната для себе”.
– Краще загинути, ніж потрапити до рук ворога. Тому й потрібна така граната, адже вороги дуже жорстоко ставляться до наших полонених, – з сумом каже дівчина. – А нас, хоч і називають фашистами, але їхніх полонених ми фізично не мучимо. Натомість ми їх змушуємо вчити або ж вірші Шевченка, або ж наш гімн. Таке моральне знущання значно дієвіше, ніж фізичне. І ми даємо їм шанс для переосмислення.
Справжні Герої – це ті, кого зараз з нами немає…
Зараз Марго у Черкасах і, ходячи мирною територією, вона не розуміє, чому тут чоловіки ухиляються від мобілізації та не їдуть на Схід:
– Саме там, на Сході, я врешті зрозуміла, яким повинен бути справжній чоловік. На війні я познайомилася і зі своїм коханим, який під час обстрілів прикривав мене своїм тілом.
Та переживши кілька місяців війни, лишившись живою після обстрілів, Марго взагалі не вважає себе героєм.
– Справжніми Героями треба називати тих, кого зараз немає з нами. І заради них ми повинні перемогти. Вони нам не пробачать, якщо ми відступимо й віддамо ворогу частину України, – каже дівчина.
Повернутися назад