Митрополит Іоан прокоментував промову голови Черкаської обласної ради Олександра Вельбівця стосовно віри і церкви

Нещодавно на сайті Прочерк було опубліковано промову голови Черкаської обласної ради Олександра Вельбівця стосовно віри і церкви: "Вельбівець розповів про свою віру"

Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан прокоментував вище згадану промову:

"Вирішив також прокоментувати прормову вельмишановного пана голови Черкаської обласної ради Олександра Вельбівця . В його словах відразу узнається типова риторика Руського Міра, яку насаджували протягом двох з половиною десятиліть священики УПЦ Московського Патріархату, і продовжують зараз те ж саме, але вже більш приховано. Що стосується права кожному сповідувати свою віру – це законне і невід’ємне право, тому я поважаю вибір не лише пана Олександра, але і будь-якого язичника, вірувати в його богів. Але коли пропонується рецепт  загального покаяння в гріху церковного розколу, результатом якого має бути створення одної помісної церкви, то це знайома маніпуляція людською свідомістю. Мовляв, - верніться у лоно московського патріархату і утворюйте одну помісну церкву.

Тому тезово роз’ясню:

1.УПЦ Київського Патріархату утворилося не шляхом розколу, а шляхом відділення від Московського Патріархату згідно 34-го апостольського правила, тобто повністю канонічно, але без згоди Москви.

2. Якщо б гіпотетично уявити, що вся церква УПЦ КП вернулася в лоно МП, Москва ніколи не надала б своєї згоди на таке відділення. Нагадаю, що більшість помісних церков утворювалися аналогічно – шляхом відділення від Константинополя, і довгий час перебували без визнання з його боку (в тому числі РПЦ).
3. Щодо братства християн – не ті брати, які називають себе християнами, а ті, які виконують волю Бога. Читайте слова Спасителя Ісуса Христа: Матв.12:50 «Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» Отже бойовики, які воюють з українцями, хоч би вони і мали благословення московських попів, не є нам братами, а є ворогами, які підлягають знищенню або вигнанню з нашої землі. Також і самі московські священики, які благословляють їх стріляти в наших воїнів – чию волю чинять? Невже Божу?

Тому, шановний пане Олександре, я також був охрещений в УПЦ Московського Патріархату, тим більше що іншої церкви на той час в Україні і не було. Але ви хрестилися в патріархат, чи в ім’я Христа Ісуса? Заради руского міра чи заради Царства Небесного? Тому будете мати від Бога те, чого шукаєте. А українці у більшості обрали свободу від руского міра і так званого братства із московськими  беззаконниками, серед  яких, нажаль і деякі архиєреї та священики УПЦ МП. І допоки служителі УПЦ (МП) мають єднання з Московським Патріархатом, ніякого об’єднання у нас з ними не може бути. Натомісць іде інше об’єднання в одну помісну Церкву. Українці, бачачи таку позицію московського духовенства, переходять до парафій Київського Патріархату, і таким чином й утворюють одну Помісну Православну Українську Церкву. Для цього потрібно доля здорового глузду і бажання змінити ситуацію. І вона змінюється завдяки тому, що ми перестаємо бути «ватними», а по-біблійному – теплими: Об.3:16 «А що ти ні теплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст..». Ось щоб не почути таке з вуст Божих, треба діяти, приймати рішення, брати на себе відповідальність за зміни до кращого, навіть якщо від тебе не залежить змінити оточення, - змінюй себе до кращого. А тоді кількісні зміни приведуть і до якісних змін. Одним словом, бажаю пану Олександру Вельбівцю успіхів у його діяльності на посаді голови Обласної Ради Черкащини а в духовному плані – сприяти утворенню в Україні єдиної Помісної Православної Церкви тим шляхом, який угодний Богові, а не ієрархам і фарисеям."

Як повідомлялося, Голова Черкаської обласної ради Олександр Вельбівець під час п’ятничної сесії заявив, що ймовірніше відмовиться від посади, ніж зрадить своїй вірі. На цьому він наголосив, відповідаючи на запитання депутата від ВО «Свобода» Володимира Зуєнка, чому він підтримує Українську православну церкву (Московського патріархату).

– Як посадова особа я не надаю жодної переваги якійсь конфесії, – зазначив Олександр Вельбівець. – Жодної! Але як громадянин я маю визначене Конституцією право вирішувати, прихожанином якої церкви, якої конфесії я маю бути. Найголовніше – те, щоб у моїй душі, у моєму усвідомленні була віра в Господа. Це – найперше. Друге: я залишаюся у тій церкві, в якій мене хрестили після народження, в якій мене вінчано, в якій я причащаюся. Якщо я буду змінювати свої погляди щодо релігії залежно від політичних процесів у світі і взаємовідносин із різними державами, то це буде не віра, а данина моді. Але віра – це моє внутрішнє глибоке відчуття, і я міцно стою на позиціях канонічної православної церкви.