На залізничній станції на Черкащині встановили меморіальну дошку на честь військового лікаря УНР

На станції Сотники Корсунського району Черкащини встановлено меморіальну дошку загиблому тут 1926 року від рук НКВД військовому лікарю Армії УНР Дмитру Олтаржевському.

Дмитро Олтаржевський під час навчання в Києві

Ініціатором встановлення меморіальної дошки виступила громадська організація «Відродження і розвиток українського села» (керівник – Лариса Піскова). Роботи були проведені за матеріальної підтримки і за безпосередньої участі небайдужих земляків – Павла Марченка, Сергія Піскового, Сергія Чередніченка, Валентина Шевченка, Олександра Коротича, Юрія Яська та Анатолія Кузьменка. До заходу долучилися жителі сіл Саморідня та Сотники, а також представники громадських організацій «АТОмани» та «Спортивно-патріотичний клуб «Корсунь-Січ». По закінченні мітингу настоятель Спасо-Преображенського храму Української Православної Церкви Київського Патріархату протоієрей Ростислав (Било) відслужив панахиду.

У відкритті меморіальної дошки взяли участь родичі Дмитра Олтаржевського. Зокрема, його племінники Олександр Двірний та Володимир Двірний розповіли про свого дядька і про родину Олтаржевських…

Відкриття пам'ятної дошки на місці загибелі Дмитра Олтаржевського

На початку ХХ століття неподалік станції Корсунь на сучасній Черкащині проживала велика дружна сім’я священика Григорія (Георгія) Яковича Олтаржевського. Разом із дружиною Наталією Іванівною вони пустили у світ дев’ятеро дітей. Їхні сини Яків, Іван і Дмитро закінчили Київську військово-фельдшерську школу.

Під час Першої світової Іван служив у Дієвій армії. Лікуючи хворих на тиф, заразився. Міг урятувати себе, але свою ампулу камфори вколов хворому на тиф полковнику – хоч лікарям і заборонялося використовувати свою ампулу для лікування пацієнтів, але… у медчастині іншої ампули з камфорою не було. Полковник вижив, а Іван у 19 років помер.

Дмитро Олтаржевський служив лікарем в Армії УНР. Разом з нею був інтернований у Польщі. 1926 року тяжко захворіла сестра Ліда. Ліків, які могли її врятувати, в Корсуні не було, і Дмитро наважився привезти їх. Виїхав з Польщі до Корсуня поїздом. За два кілометри від дому, на станції Сотники, його вбив енкаведист.

Іншій сестрі Дмитра, Ніні, яка працювала вчителькою початкових класів пристанційної школи, про вбивство брата повідомив невідомий військовий.

Коли вона йшла зі школи, її наздогнало авто, з якого вискочив чоловік у військовій формі. Наказавши не обертатись, сказав: “Щойно на станції Сотники вбито вашого брата”. І назвав ім’я та прізвище вбивці. “А коли питатимуть, як ви дізналися про це, говоріть, що на базарі сказала якась жінка…”

Ніна зі своєю матір’ю Наталією Іванівною прибігли на ст. Сотники. Побачили на пероні калюжу крові, посипану піском. Почали розпитувати, де тіло вбитого, але люди відводили очі. Багато пізніше Наталії Іванівні якась жінка розповіла, що особисто бачила, як енкаведист убив Дмитра. Тіло забрали і закопали в посадці.

1933 року голодною смертю померли Григорій Якович Олтаржевський та п’ятеро його синів і дочок. Поховані вони на місці захоронення померлих від голоду жителів с. Гарбузина. Його онуки розшукали могили рідних, розчистили ділянку від кущів та бур’янів, поставили хрести з табличками з іменами замучених голодом. Люди за їхнім прикладом розчистили територію захоронень. Тепер тут щороку вшановують пам’ять невинно вбитих односельців…