На Черкащині великі клади знаходили у 13 населених пунктах

Хто з нас не мріяв знайти скарб? Навіть не кажу «у дитинстві», бо й зараз серед дорослих чоловіків чимало романтиків, які, ставши заручниками кредитних обставин на тлі загального безгрошів’я, фантазують на предмет скриньки чи глечика, наповнених коштовностями. Натрапити б на таку знахідку – і все: як кіт у сметані, поки й самого у скриньку не покладуть. А коли з розумом розпорядитися, то й онукам-правнукам вистачить. Чи такі вже й безпідставні ці марення?

Висновки пана І.

Зауважимо заздалегідь: схоже, Черкаси – не те місто, де можна щось «ловити». У його найстарішій тепер частині від Хрещатика до Дніпра вже копано-перекопано, Чорний Яр засипаний, Поділ пішов під воду. Саме стара Митниця, заселена колись євреями та заможними старообрядцями, могла б когось нині озолотити, але від початку 1960-х її не існує. То що ж, ніколи й нічого «такого» не знаходили в обласному центрі? За великим рахунком – ні: усі тутешні знахідки минулих епох були цікавими лише науковцям, яким, приміром, черняхівське череп’я або кістяк мамонта з дна Кременчуцького водосховища, дорожчі за раритетну золоту монету «Сіяч» 1922-го року чекану.

Утім... При спорудженні Будинку Рад, а зводили цю помпезну будівлю на місці довоєнного, ще й дореволюційного торжища у другій половині 1950-х, творці світлого майбутнього таки видлубали зі зрізу котловану пристойних розмірів казан. Переповідали, що там був неабиякий ужинок з доблесних козацьких походів на шляхту. Кажуть, скарб відправили чи то до Москви, чи до Ленінграда, бо й сам обласний адмінцентр проектувався в Ленінградському інституті комунального будівництва, а начальство звідти попервах тут постійно крутилося. Іншого легендарного глечика викопали навпроти центрального базару – ще в ті часи, коли на Гоголя був молокозавод. Землекопи так «утаємничено» ділили знахідку, що зрештою опинилися в міліції.

У Черкасах є чимало люду, враженого по своєму небезпечною, але найкращою з усіх існуючих «хвороб»: колекціонуванням. Серед тих, хто щонеділі збирається біля «Дружби народів» – кілька непримітних дідусів. Вони не роблять запаморочливих гешефтів, нікого не «розводять», намагаючись, як колись казали, купити «на гріш п’ятаків» і взагалі на те схоже, що ходять сюди за звичкою чи на моціон біля фонтану. Небалакучі. Свої колишні «діла» («да, були діла»...) згадують вже якось відсторонено й відчувається, що уникаючи певних моментів. Здивувати таких колекціонерів (чи може й антикварів) у світлих кашкетиках та тенісках брежнєвських часів вже давно нічим неможливо.

Але освіта історика, певний досвід нумізмата і дореволюційна пивна пляшка роблять свою справу. Інтелігентний дідусь, у рисах обличчя якого жодних натяків на слов’янське коріння, за півгодини неквапливої бесіди лиш посміхається з мого запитання. «Молодой человек (все відносно), вы шутите? Какие тут скарбы? Черкассы – босяцкий город, отсюда в Париж не бежали».

З’ясовується, що перша монета в колекції пана І. з’явилася з повоєнної Праги: «так, прихватил жменьку». Потім у благодатних для базової збірні краях колишньої Східної Прусії або тепер Калінінградської області, яку довелося відбудовувати, накопичення розрослося. «В Украину приехал инженером, вот и торчу здесь. Родственники далеко, жены нет уже. Коллекцию продавать не хочу, а вывозить − так это ж хлопот до конца дней. А сколько их осталось? Не успею. Да и нет в ней ничего особенного. Так, несколько десятилетий жизни».

Майстерно прикрашаючи оповідку колоритними українськими словами, дядечко глибоко елегантного віку повертається до теми розмови. «Так шо не смешите. Когда затопили старую Мытницу, город перестал быть Черкассами. Настоящие Черкассы, которым как-бы 700 лет с лишним – там, на дне. И скарбы там. У нас же весь низ тут еврейский был. От Дома торговли и где-то аж до Холма Славы. Там наверняка под водой кубышки остались. Будете искать – позовите. А вот в Первомайском парке до войны кладбище было. И там где теперь Дом мебели по Энгельса – тоже. Я-то позже приехал, а сотрудники рассказывали, что товарищи строители с покойниками не очень-то церемонились. Хотя к кладам непосредственно это отношения вроде-бы и не имеет. А вот к золотым изделиям... Помню, где-то в начале 80-х один пьянычка принес на биржу – мы тогда еще в Комсомольском сквере – ну Хмельницкого, возле «Чайки», знаете? – собирались. Принес много советского серебра: рубли и полтинники Петроградского чекана. Понятное дело, с одного места, монета к монете. Потом дошли слухи, что выкопал он эту «колбаску» где-то на Казбете. А вообще-то самогонку искал, что жена спрятала. Наверное, на самогонку свою находку и пустил...»

Знайдене і прораховане

Утім, попри відсутність гучних знахідок безпосередньо в обласному центрі, Черкащина усе ж справедливо зажила слави «краю скарбів». Наша підземна спадщина не окреслена однією культурою чи періодом: в області понад 7 тисяч археологічних пам’яток доби палеоліту, неоліту, трипілля, бронзи, скіфських часів, Київської Русі, козаччини та чимало місць, де вже у ХVІІІ-ХІХ століттях знаходилися маєтки князів і графів. Тому навіть офіційна, а значить – обмежена у повноваженнях та технічних засобах археологія, – час від часу «вистрілює» дивовижними знахідками. А що вже казати про «чорних» археологів, які, озброївшись найсучаснішими металошукачами або по-їхньому «прасками», проникали сюди аж із Росії!

Про скарби Черкащини уперше заговорили понад століття тому. У двох приканівських селах – Сахнівці та Мартинівці – з інтервалом у 9 років знайшли з півкілограма золотих зливків, давньогрецькі золоті монети та діадему з інкрустацією. Мартинівський скарб був «срібним», проте цінність його від того не менша: мабуть, у 1909 році селяни з неабияким подивом розглядали фігурки людей у... космічних шоломах. Якби вони тоді не загубили срібні пластини із піктограмами, якими була оздоблена скринька, можливо, ми б з вами знали набагато більше про позаземні цивілізації. Та навіть недалекоглядність мартинівських селян не завадила знахідці потрапити до переліку ста найвідоміших шедеврів України.

На Звенигородщині знайшли скіфське поховання, у якому були золоті й срібні прикраси, а на Чигиринщині − справжній арсенал козацьких часів. Скарб ХVІІ століття випадково виявили у Шполянському районі: у відрах було 5 тисяч мідних і срібних, а також кілька золотих монет. До речі, знахідка припала на останні часи існування Союзу, монети відправили у «Госхран» і їхня подальша доля дотепер тут нікому невідома.

За останнє століття, коли інформація про подібні сенсації набувала розголосу та більш-менш офіційного звучання, відомо про виявлення понад 20-ти «великих скарбів Черкащини». Виходить, щоп’ять років комусь безмежно таланить. І хоч кажуть, що знахідки із землі щастя ще нікому не принесли, охочих спростувати такий стереотип не меншає. Особливо коли знати, що десь в Умані, тобто − під нею, сховані 12 казанів коштовностей гайдамаків. Що неподалік Красногірського монастиря є печера, де більшовики сховали золото з Успенської і Троїцької церков. Що на Чигиринщині активісти з комуни «Заповіт Ілліча» ще 1929 року кудись запроторили козацькі старожитності та зброю. Що у Канівських горах − кілька ярусів печер, і жоден з них не досліджений. Що у Жашківських катакомбах, де десятиліттями переховували виторг конокради, досі ще нічого не знайшли. Що в обширах теперішньої області років 150-200 тому було близько сотні великих дворянських маєтків, якими володіли найзаможніші роди імперії. Зрештою, що попри документальні свідчення наявності у Суботові монетного двору гетьмана Хмельницького, жодної монети звідти ніхто не бачив ось уже 350 років.

Тож попри всі унікальні знахідки, Черкащина усе ще в очікуванні великих скарбів. Можна спробувати їх відшукати, та кажуть, що тим, хто робить це спеціально, це рідко вдається...

Де і що знаходили?

с. Сунки, Смілянщина: понад 5 тисяч монет ХVІІ століття;

с. Мале Старосілля, Смілянщина: 140 срібних предметів;

с. Медведівка, Чигиринщина: понад 2,2 тисячі монет першої половини ХVІІ століття;

с. Пекарі, Канівщина: на городі викопали глиняного горщика зі срібними каблучками, перстенями та іншими прикрасами;

с. Драбівка, Корсунщина: 128 монет;

с. Бровахи: понад 3 тисячі монет ХVІІ століття;

с. Княжа Криниця, Монастирищина: 140 монет;

с. Капустине, Шполянщина: 2,5 тисяч золотих, срібних та мідних монет;

с. Василиця під Черкасами: 7 срібних браслетів, 6 перснів, золота підвіска;

с. Байбузи неподалік Черкас: 1362 монети ХVІІ століття;

с. Курилівка, Канівщина: понад 2000 монет часів Іоана ІІІ;

с. Велика Рижанівка, Звенигородщина: поховання скіфського вождя підносило «золоті сюрпризи» упродовж... 120 років. За цей час в кургані та неподалік було знайдено понад 500 золотих предметів;

с. Ковтуни, Золотоніщина: 104 римські монети.

Легендарні скарби України

Гроші Хмельницького

Про них вже побіжно йшлося, тож тут лише зазначимо, що у переможних походах Богдан вкрай рідко знищував маєтності переможених. Натомість брав відкупні і відступні, а це – тонни дорогоцінного металу та коштовностей. Їхнє компактне місцезнаходження невідоме й дотепер.

Скарби Довбуша

«Прикарпатський Робін Гуд» Олекса Довбуш нагонив жаху на галицьких заможників упродовж 1738 – 1745 років. За переказами гуцулів, за цей час йому вдалося назбирати кілька діж золотих та срібних талерів і дукатів. Проте, враховуючи постійні пересування мобільних загонів опришків, навряд чи скарб схований в одному місці. А поодинокі й невеликі партії відібраного у багатіїв час від часу вигулькують. Востаннє глек із монетами вигорнув бульдозер, коли прокладав дорогу у Рожнятівському районі...

Бібліотека Ярослава Мудрого

Усе більше і більше розбіжностей виникає щодо цієї легендарної споруди. Усе ж безліч джерел, хоч і побічно, але говорять про те, що бібліотека таки була і просто безслідно зникнути вона теж не могла. За одними джерелами, бібліотека вміщувала «незчисленну кількість» книг. Говорять, і сам князь Ярослав любив читати. До того ж, майже всі подарунки тих часів, крім усього іншого, включали розкішні рукописні книги зі всієї Європи. Факт того, що бібліотека згоріла під час татаро-монгольської навали, теж не підтверджений. Враховуючи, що бібліотечною справою споконвіку займалися ченці, то і шукати літописи потрібно серед ченців. Прихильники однієї з версій майже впевнені, що книги досі таяться в підземеллях Межигірського монастиря під суворою обітницею мовчання.

Скарби Івана Мазепи

Останнім, але одним із найбільш неоднозначних у списку легендарних скарбів України виступає фігура гетьмана Івана Мазепи. Москва досі вважає його зрадником, українці називають героєм, а в Швеції і зараз святкують

річниці Мазепи. Як би там не було, але Мазепа залишився в історії України і всієї Східної Європи легендарною особистістю. До того ж, ще й казково багатою. Його добре знали і в палаці Російського імператора, і в палатах Шведського короля, він відмінно себе зарекомендував і в Польщі, і в Молдові. Усього за своє життя Мазепа отримав не один орден і заслуги, але що примітно, що жодного з них так і не було виявлено. Реальна вартість цих речей зараз може оцінюється в сотні тисяч доларів кожна. Де вони ховаються? Тільки в Україні резиденцій у Мазепи було цілих чотири. Кажуть, тільки в Батурині у гетьмана зберігалися незліченні скарби. Про те, де вони зараз, ламають голову не тільки історики, а й сотні шукачів скарбів. Епоха української золотої лихоманки кінця XIX – початку XX століття хоч і закінчилася, але залишила свій слід в серцях небайдужих.

Золото Полуботка

1724 року у Петропавлівській фортеці був страчений наказний гетьман Лівобережжя Павло Полуботок. Але раніше, усвідомлюючи неминучість ув’язнення, але сподіваючись на життя, Полуботок через знайомого дипломата буцімто переправив до Лондона золота й коштовностей на 1 мільйон тодішніх фунтів. На 1923 рік, коли пошуками вкладу зайнялися більшовики, минуло два століття, як депозит почав обростати відсотками. Вже тоді сума до виплати із врахуванням «відсотків на відсотки» була астрономічною: 1 трильйон 48 мільярдів 573 мільйони фунтів. Нині ж у Великої Британії просто не було б можливості розрахуватися з Україною у жоден спосіб, хіба що власною територією. Утім, коли у 1985 та 1992 роках цю історію востаннє «поворушили», головний казначей Bank of England надав офіційного листа, в якому зазначалося, що в банку немає жодних відомостей про депозит 1723 року в 1 мільйон фунтів золотом.

Клейноди Данила Галицького

Скіпетр, держава і корона ставали неодноразово об’єктами обговорення західних ЗМІ. І не дивно, адже вони мають особливу цінність. Одна тільки корона – це єдиний у світовій історії знак верховної влади, отриманий православним князем від римського католицького престолу Святого Петра. Ніяких припущень про їх існування так і не виявилося.

Борис Юхно