Герої «Довжанського котла»

Так званий сектор «Д», який на Донбасі охрестили «Довжанським котлом» пройшли і два воїни з Лисянщини – Віктор Онищук та Віталій Галушка (на знімку) з мобільної прикордонної застави №1. Під атаками сепаратистів і безперервним артобстрілом з боку Росії вони в серпні цього року мужньо охороняли кордон, зриваючи спроби переправити озброєння і боєприпаси для сепаратистів. За нашими бійцями полювали снайпери, обстрілювали їх з мінометів і «Градів», але вони відійшли, тільки отримавши наказ полишити місце дислокації. 6 і 7 серпня Віктор і Віталій вважають своїми другими днями народження, пише lysyanka.com.ua.

У зоні АТО наші захисники перебували фактично два місяці. В них стріляли з «Градів», мінометів і гармат. Прикордонникам доводилося відповідати лише автоматними чергами, харчуватися мізерним сухпайком, і …триматися, вгризатися в землю, втрачаючи бойових побратимів.

Над головами прикордонників постійно літали безпілотники: «Декілька штук ми збили, усі вони російського виробництва. Ми вже знали: якщо пролетів безпілотник, чекай обстрілу», – кажуть прикордонники. І відбувалося це, як правило, за графіком, у середньому чотири години щодня.

Прикордонники воювали, як кажуть, в одній зв’язці з десантниками. Сплав цих знань і досвіду різних військових з’єднань допомогли виконати поставлене завдання і вижити в екстремальних умовах.

Доводилося витримувати і психологічні атаки. Відразу після припинення вогню з російського боку, розповідають, на пункті пропуску відкрилися ворота, ніби пропонуючи знекровленим у боях українським воїнам шлях до спасіння, але ніхто з них навіть навіть не подумав перейти на бік ворога… А коли наші прикордонники звільнили від терористів пункт пропуску «Довжанський», то зіткнулися із «сюрпризом». Уся територія пункту була замінована саморобними, але дуже «злими» мінами: звичайні залізні відра, наполовину залиті бетоном, зверху – тротил і великі металеві предмети для максимального ураження. Усі міни були з’єднані між собою і мали рвонути, щойно повернуться українські солдати…

Віктор Онищук, в недалекому минулому працівник ферми в Шубиних Ставах, та Віталій Галушка, колишній міліціонер, в безперервних боях на Донбасі здобули бойовий досвід, стали загартованими, вмілими воїнами. Лише на короткий час вони прибули у відпустку до рідних щоб трішки відпочити, і сьогодні вже знову на передовій. Неоголошена війна путінської Росії проти України триває, і ради того, щоб вона не докотилася до рідної Лисянщини – вони там, в сирих, мерзлих окопах, в нічних дозорах, під обстрілами «Градів» і прицілами ворожих снайперів. З вірою в те, що вже скоро на східному українському кордоні не залишиться жодного сепаратиста, російського чи чеченського найманця, і нарешті запанує мир на нашій землі.

Олександр Щербатюк