Історія селища міського типу Драбів

Драбів - селище міського типу, центр району, розташоване у верхів’ї заболоченої притоки Дніпра Золотоношки, за 75 км від м. Черкас, за 12 км від залізничної станції Драбово-Барятинська. Через Драбів прохо­дить асфальтовий шлях. Населення - 5,7 тис. Чоловік (на 1970 рік).

Перші відомості про Драбів належать до 1680 року, коли багатий козак, піз­ніше переяславський полковник Іван Мирович захопив над річкою Золотоношкою на вільному військовому степу землі, де вже здавна стояв невеликий хутір. Мирович звернувся до царя з проханням видати йому дозвіл на право володіння. 1691 року він одержав жалувану грамоту на хутір із ставком, лісом, випасом і сіножатями^[1].

1707 року хутір налічував 7 хат^[2]. За народними переказами, назва його походить від Драбового лісу.

Під час Північної війни син Івана Мировича Федір разом з Мазепою перейшов на бік шведських загарбників. За указом Петра І 1718 року всі маєтності зрадників Мировичів, у т. ч. хутір Драбів. були відписані князю Кантакузену, який вважав селян своєю повною власністю: використовував їх працю, коли йому заманеться, зокрема, змушував на їхніх волах і конях возити панський ліс за ЗО км, стягував з козаків і посполитих податки грішми й вином.

1738 року вдова Кантакузена відписала Драбів царській казні. Це принесло селянам нові здирства. Вони платили податок на утримання армії, будували й ре­монтували греблі, шляхи, водяні млини, відбували три дні на тиждень панщини на казенних землях^[3], працювали на кінному заводі, створеному тут у 1738—1739 pp. для постачання кірасирських і драгунських полків^[4].

1775 року Катерина II віддала землі Драбова у вічне і спадкове володіння графу П. Завадовському. Відтоді кріпосницький гніт ставав дедалі нестерпнішим. Збіль­шувалась кількість бездвірних. За ревізією 1767 року у Драбові налічувалося 220 чо­ловік населення. З 75 хат 61 була бездвірною.

Кріпаки навколо Драбова посадили фруктовий сад, збудували в маєтку 2 палаци, викопали став, ткали для панського двору з льону полотно. На суконній фабриці, збудованій 1832 року, вони виготовляли килими.

1843 року Завадовські продали Драбів Барятинському. Новий власник перевів безземельних селян у дворові. Кріпаків змушував працювати від зорі до зорі. Крім того, бідняки ще й відробляли панщину за більш заможних односельців.

У той час починається розвиток промисловості у Драбові. 1860 року Барятин- ський побудував льонотіпальну фабрику. Працювали винокурний завод, паровий млин, цегельний завод, кінний завод, що виводив коней битюжної породи.

У 1848 році Драбову було надано статус містечка, він став волосним центром, де налічувалось 4700 жителів. Щонеділі відбувалися базари, чотири рази на рік — ярмарки^[5]. У селі діяла парафіяльна школа, відкрита 1846 року.

Реформа 1861 року не принесла селянам поліпшення їх економічного становища. Поміщик залишив за собою 13 827 десятин землі, 932 селянські двори Драбова мали викупити 6283 десятини. На ревізьку душу припало 2,42 десятини. 12 дворів не одер­жали землі, 52 мали тільки садибу, 35 — 1—3 десятини^[6].

Внаслідок такого нерівномірного розподілу землі селяни змушені були на не­вигідних для себе умовах орендувати її, хоч і діяли суворі закони, згідно з якими за несвоєчасну виплату орендарі позбавлялися орендованих земель або ж сплачу­вали 5 крб. штрафу за кожний прострочений день. Малоземельні та безземельні се­ляни змушені були найматися до економії і працювати там протягом 26 днів на місяць від сходу до заходу сонця, а в час посадки тютюну — ще годину після заходу. Най­мити мусили поливати тютюн і в неділю та святкові дні. За таку працю вони одержу­вали 6 крб. на місяць. За спізнення на роботу платили штраф від 50 коп. до 1 крб. Доводилося селянам іти до поміщика або куркуля збирати хліб і за 5—6 сніп. 1885 року у Драбові наймитувало 224 чоловіка, з них 89 жінок, на заробітки пішло 168 душ, з них 59 жінок. Чимало виїхало до Сибіру.

Безземелля селян дедалі зростало. 1900 року з 850 селянських господарств Дра­бова 381 на кабальних умовах орендувало землю: за кожну десятину, яку обробляли своїм реманентом, платили в рік 15 карбованців.

За рахунок розорених селян зростала кількість робітників. На підприємствах Драбова 1900 року їх налічувалось 340. Вони працювали за мізерну плату, терпіли утиски адміністрації, робочий день тривав не менш як 10—12 годин. На той час у селі були фабрика обгорткового паперу, ремонтно-слюсарна майстерня, два парові млини, винокурний і два цегельні заводи^[7].

Частина драбівців займалася ремеслами. 1910 року в селі налічувалось: 75 крав­ців і шевців, 53 столяри і теслярі, 41 ткач. Кількість ремісників зростала.

Тяжкий соціальний гніт і повне безправ’я спонукали селян до революційних виступів. Значною мірою цьому сприяли соціал-демократичні листівки та праця В. І. Леніна «До селянської бідноти», що з’явилися в селі 1905 року^[8]. 1 травня 1906 року відбулася перша маївка, в якій взяло участь понад 300 робітників фаб­рик і економії Драбова та навколишніх сіл. На маївку прибули представники соціал-демократичних організацій Києва, Катеринослава й Золотоноші. Гостей глухими дорогами привезли в сад, що охоронявся пікетами. Присутні слухали заклики до боротьби з самодержавством, за встановлення восьмигодинного робо­чого дня.

9—10 червня 1906 року робітники льонотіпальної фабрики зажадали від адміні­страції підвищення заробітної плати. Після відмови, 12 червня, вони вимагали збільшення щоденного заробітку. Не одержавши позитивної відповіді — застрай­кували. До них приєдналися робітники інших підприємств. Страйк тривав кілька днів. Його було придушено, а керівників кинуто до лубенської в’язниці^[9].

Та боротьба не припинялася. Готувався новий виступ. Робітники паперової фаб­рики в нічний час розклеювали листівки на багатолюдних місцях, пояснювали селя­нам, хто їх справжній ворог, закликали до боротьби за землю.

8 листопада 1906 року виступили робітники економії. Але власті силою зброї розправилися з селянами: Д. М’яла було вбито, С. Несвата, С. Лисенка, А. Солод­кого кинуто до в’язниці^[10]. Незважаючи на жорстоку розправу, революційні виступи селян тривали. Золотоніський повітовий справник доносив полтавському поліц­мейстеру, що «в Драбівській волості неспокійно».

У роки реакції посилився процес диференціації селянства. Якщо 1900 року один двір мав 1 десятину землі, то 1910 року таких у Драбові налічувалося 119; тих, що користувалися 2 десятинами — відповідно: 61 і 117; 15 десятинами — 32 і 71; 25 десятинами — 4 і 21.

Селяни були зовсім позбавлені медичного обслуговування. Власті мало турбу­валися і про народну освіту. У Драбові були церковнопарафіяльна школа і двокласне народне училище. На 100 дітей шкільного віку навчалося тільки 18. Курс науки обмежувався азбукою, двома богословськими книгами (часослов і псалтир), арифме­тикою. 1903 року в Драбівській церковнопарафіяльній школі учителював відомий український письменник С. Васильченко. Згадуючи про це, він писав: «Драбівська школа — будинок непоганий, багата школа, тільки сумно мені: два вчителі поповичі, два законовчителі — попи, учителька — попівна. Між ними, я селюк, пролетар. Вечорами в учительській, де я мусив жити, не маючи квартири, кубрячать і ріжуть в стукалку вибрані драбівські типи. Уперше мені сумно стало на вчителю­ванні»^[11].

Постійна експлуатація, приниження, які були супутниками життя селян, стали ще відчутнішими з початком першої світової війни, коли нічим і нікому було сіяти, коли голод і злидні прийшли в кожну хату. Ось чому з повідомленням, що в Петрограді скинуто царя і перемогла Лютнева революція, бідняки Драбова разом з робітниками поміщицьких підприємств роззброїли поліцію, звільнили політичних в’язнів, ліквідували старі органи влади, стали захоплювати і ділити землю, майно та реманент поміщиці. Остання направила 13 вересня начальнику постачання армії Південно-Західного фронту телеграму, в якій повідомляла, що селяни Драбова захо­пили і розділили між собою понад 3 тис. десятин її землі, і просила допомоги й захисту.

Велике революційне піднесення серед селян викликала звістка про перемогу Великого Жовтня. 17 листопада на сільській площі відбувся мітинг, на якому чи­тали повідомлення про перемогу соціалістичної революції в Петрограді, ленінські Декрети про мир, про землю. Селяни обрали земельний комітет, який узяв на облік усі поміщицькі й громадські землі. Після проголошення у січні 1918 року Радян­ської влади в селі драбівці розподілили землю по одній десятині на душу населення.

З нетерпінням чекали вони весни, щоб обробити поля. Але у березні до Драбова вдерлися австро-німецькі окупанти. За допомогою Центральної ради, як і на всій Україні, вони відновили владу поміщиків.

Драбівці піднялися на захист здобутків революції. Боротьбу очолили односельці І.І. Горобець, С.П. Волосина, Г.JI. Задорожній, О. Цибуля, П. Бєлих та інші.

І. І. Горобець та ще 17 осіб вступили до Таращанського партизанського загону, який громив окупантів і на Драбівщині.

Драбівці знищували живу силу іноземних загарбників та гайдамаків, палили забране в населення і призначене для вивозу до Німеччини добро. Окупанти, скаже­ніючи, страчували учасників партизанського руху, накладали штрафи на селян, що чинили опір. Та це не залякувало патріотів. Вони завдавали все нових ударів по ворогу.

В листопаді 1918 року окупанти, не витримавши ударів Червоної Армії, парти­занських загонів та опору місцевого населення, залишили територію України. 25 січня 1919 року Золотоніський військово-революційний комітет проголосив про відновлення Радянської влади в повіті^[12]. В березні в Драбові обрано волосний ревком^[13].

Молоду Країну Рад чекали нові випробування. В серпні 1919 року Драбів захо­пили денікінці. Знову почалися репресії, арешти, грабежі. Активістів, схоплених на території села, кидали за грати, жорстоко катували.

У першій половині грудня 1919 року червоноармійці 44-ї дивізії 12-ї армії вигнали денікінські війська. У Драбові остаточно було відновлено Радянську владу. На початку 1920 року розгорнув свою діяльність Драбівський волвиконком. Того ж року обрано сільвиконком^[14], в середині червня 1920 року почав працювати комітет незаможних селян, головою якого тривалий час працював П. С. Мехеда. На початку жовтня 1920 року в Драбові створено партійну організацію, через рік — комсомоль­ську, очолювану І. Безносом^[15].

В селі розгорнулася велика робота, спрямована на зміцнення Радянської влади та організацію соціалістичного будівництва. Вже 1920 року внаслідок створення фонду посівматеріалу успішно проведено посівну кампанію. Працювала прокатна станція сільськогосподарського реманенту для обслуговування селян-бідняків, реорганізована 18 березня 1921 року в культгосп^[16]. Провадився ремонт мостів, жит­лових будинків, громадських будівель. Сім’ї червоноармійців одержували зерно, допомогу в обробітку землі. їм також виділялись будівельні матеріали, для ремон­ту зруйнованих хат.

Комітет незаможних селян разом з продовольчим загоном організував заготівлю хліба для міст і Червоної Армії. 1921 року драбівці зібрали і передали голодуючим Поволжя 11200 пудів зерна.

Партійна організація й КНС роз’яснювали трудящим перевагу кооперування одноосібних господарств на прикладі роботи споживчої кооперації, до якої було залучено 310 чоловік. Вона витісняла непмана з торгівлі, вела боротьбу з спекуля­цією, зміцнювала соціалістичний сектор на селі^[17]. 1926 року споживча кооперація орендувала вальцьовий млин, мала 2 крамниці, 1 рундук.

На початку 1923 року в Драбові створено 5 ТСОЗів. Тоді ж організовано ко­муну ім. Петровського, яка спершу об’єднувала 7 господарств^[18], а через три роки 40_г які мали в користуванні 79 десятин орної землі, 6 сіножаток, трактор.

Поряд з економічними перетвореннями сільського господарства відбувалися зміни в житті мешканців. Вперше в історії Драбова тут з’явився медпункт, реоргані­зований 1923 року у лікарню на 15 ліжок^[19].

1921 року в селі відкрито початкову і професійно-технічну школи, де навчалося понад 350 дітей. Через 5 років початкова школа була перетворена в семирічну, у якій 15 учителів навчали 546 школярів^[20].

1923 року культурно-освітню роботу очолили сельбуд, хата-читальня (через 3 роки їх було 9), бібліотека (через 3 роки — 3). Діяли гуртки: політичний, антире­лігійний, світознавчий, сільськогосподарський, художньої самодіяльності. В сель- буді демонструвалися кінофільми, працювали 6 гуртків лікнепу, що охоплювали 272 чоловіка^[21].

Трудящі були вдячні рідній Радянській владі, В. І. Леніну за вільне щасливе життя. 1923 року учні Драбівської семирічки писали Володимиру Іллічу: «Ми, учні Драбівської семирічної школи, зібравшись святкувати шості роковини ^ Жовтневої революції, згадуємо тебе, великий учитель наших батьків і нас, і, згадуючи, дякуємо тобі за те, що через твою науку і боротьбу наших батьків і старших братів під твоїм керівництвом ми, бідняцькі діти, можемо вільно вчитися у трудовій школі, яку створила Жовтнева революція. Бажаємо тобі здоров’я і довгого ще життя, щоб і ми, діти, коли будемо дорослими, змогли вкупі з тобою захищати і поширювати великі здобутки Жовтневої революції. 7 листопада 1923 року».

1930 року в Драбові замість ТСОЗів створено 12 дрібних колгоспів, які об’єд­нували по 20—25 селянських господарств. Через рік внаслідок укрупнення їх кіль­кість зменшилася до 7 («Перше травня», «Червоний Жовтень», «Вільне життя», «Вірний шлях», ім. Леніна, ім. Сталіна, ім. Петровського). В колгоспи влилося 90 проц. селянських господарств, що користувалися 5 тис. га землі. Першим ко­лективним господарствам доводилося долати великі труднощі. Трударі колгоспу «Червоний Жовтень» мали тільки 2 вози, кілька плугів, 5 борін, але вже за 2 роки дружної праці та за допомогою створеної 1931 року МТС добилися успіху: по 17 цнт зернових з гектара.

Минав час у напруженій праці. Заможним ставало життя селян. Серед колгосп­ників розгорнулося соціалістичне змагання за високий урожай зернових і технічних культур. 1933 року площа посіву зернових становила 11 400 га.

1935 року колгосп ім. Сталіна виростив з гектара по 17 цнт зернових, по 200 цнт цукрових буряків. Високий урожай зернових і технічних культур наступного· року дав можливість видати членам артілі по 2 кг хліба на трудодень, а також кар­топлю, овочі та по 1 крб. грошима.

В артілі ім. В. І. Леніна розгорнувся рух п’ятисотенниць. Послідовницею Марії Демченко в Драбові стала ланкова П. І. Скопич, яка 1935 року виростила по 300 цнт цукрових буряків з гектара, а через два роки по 530 цнт. У січні 1937 року трудящі Драбівського району обрали її делегатом Надзвичайного XIV Всеукраїнського з’їзду Рад, який прийняв нову Конституцію УРСР.

За роки довоєнних п’ятирічок колгоспи перетворилися в заможні господарства. На полях працювали трактори і комбайни Драбівської МТС.

Зміцнення економіки семи колгоспів дало можливість широко розгорнути будів­ництво господарських приміщень, зосередити увагу громадськості на дальшому по­ліпшенні добробуту трудящих. Напередодні війни колгоспники одержали на трудо­день по 2—3 кг хліба, 1,5—2 крб. грошей.

Населення 1940 року становило 5624 чоловіка^[22]. Медичну допомогу вони отриму­вали у лікарні на 35 ліжок, амбулаторії, аптеці.

У середній, двох семирічних та двох початкових школах здобували освіту всі діти шкільного віку. Було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У травні 1936 року голова ЦБК УРСР Г. І. Петровський відвідав село Драбів і район, цікавився поряд з господарськими питаннями і розвитком освіти та :культури, був присутній на екзаменах з географії у Білоусівській семирічній школі.

В селі працював новозбудований клуб на 200 місць з кіноустановкою.

Товарами народного споживання трудящих забезпечували 10 магазинів.

Віроломний напад фашистів на нашу Вітчизну порушив мирну працю драбівців. •З перших днів війни більшість чоловіків пішла на фронт. їх місце на виробництві зайняли жінки й підлітки. Сотні людей будували оборонні споруди, а ті, що залиши­лися, збирали урожай, щоб дати країні якнайбільше хліба й інших сільськогосподар­ських продуктів. Майно колгоспів, устаткування і 68 тракторів МТС евакуювали до східних районів.

21 вересня 1941 року Драбів окупували гітлерівці. Вони принесли з собою рабські порядки, нелюдські методи розправи над радянськими патріотами. Народ піднявся на боротьбу, яку очолила підпільна партійна група в складі 54 комуністів. Підпіль­ники доводили до відома драбівців зведення Радянського інформбюро, закликали саботувати розпорядження окупантів, багатьом допомагали втекти з села, щоб уник­нути фашистської каторги в Німеччині. У травні 1942 року вороги натрапили на слід підпільників, заарештували їх і по-звірячому замучили — частину живими кинули в колодязь біля села Свічківки, частину — під лід ставка у селі Михайлівці. За доно­сом запроданців-поліцаїв були розстріляні X. Драло, П. Троян, Д. Молюка, Ф. Стойда.

Криваві розправи не могли зламати опір радянських людей. Вони допомагали полоненим червоноармійцям пробиратися до лінії фронту, псували телефонні лінії, закликали населення не коритися фашистам. Справжніми патріотами проявив себе в умовах окупації медичний персонал місцевої лікарні. Стійко і мужньо боролися за життя радянських людей лікарі К. Є. Кіндратенко, М. В. Назаров, В. І. Ворсо- бін. Зокрема, майора Романівського лікували цілий рік, а потім відправили його до партизанів^[23].

Великої шкоди завдали селу окупанти. Відступаючи, вони по-хижацькому зруй­нували колгоспні будівлі, районну друкарню, пошкодили мости.

У ніч з 21 на 22 вересня 1943 року підрозділи 396-го стрілецького полку 21-го стрілецького корпусу 47-ї армії Воронезького фронту, яким командував гене­рал армії М. Ф. Ватутін, визволили Драбів від німецько-фашистських окупантів. Воїнам-визволителям, які тоді полягли, встановлено пам’ятник.

Під керівництвом партійної організації, Ради депутатів трудящих жителі Дра­бова одразу приступили до відбудови народного господарства. Запалені прикладом комуністів, вони піднімали з руїн своє село. Нелегкою була їх праця. Не вистачало техніки, спеціалістів, робочих рук. Знову були пущені в хід коса, серп, ціп, дерев’яна борона, орали коровами. Прагнучи внести свою частку в справу розгрому ворога, трудящі Драбова до кінця 1943 року здали державі 37 813 пудів хліба і розпочали активну підготовку до весни. Колектив робітників Драбово-Ульянівської МТС протягом зими 1943/44 року відремонту­вав весь наявний парк машин та сільськогосподарський реманент і весною 1944 року організовано ви­йшов у поле. Поряд з дорослими працювали й діти. В день 25-річчя ВЛКСМ трудящі району відправили пораненим бійцям у підшефний гос­піталь продукти й індивідуальні по­силки^[24].

1944 року колгосп ім. Леніна першим у районі виконав план хлі­бозаготівель і здав 4200 пудів хліба до фонду Червоної Армії. В листопаді кол­госпи ім. Петровського та ім. Леніна віддали до фонду перемоги додатково 1100 цнт картоплі. Населення Драбова палко підтримувало заклик трудящих області про будівництво на свої заощадження танкової колони «Визволена Полтавщина».

Наступний рік приніс нові успіхи. Колгоспи Драбова повністю засипали посів­ний фонд. При Драбово-Ульянівській МТС почали працювати курси трактористів, де навчалось 25 молодих колгоспників. Поступово зростали доходи, урожайність зернових і технічних культур. Навіть у несприятливі повоєнні 1946 і 1947 pp. колгос­пи одержали з гектара по 10—11 цнт зернових і по 200 цнт цукрових буряків. На кінець 1947 року всі колгоспи мали ферми великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці, а колгоспи ім. Леніна та ім. Шевченка — пасіки. Тоді ж гороДник колгоспу ім. Петровського Ф. П. Жук виростив з гектара по 200 цнт огірків, по 400 цнт капус­ти, що дало змогу артілі достроково виконати план поставок овочів державі^[25].

Колгоспники, механізатори, включившись у соціалістичне змагання за виконан­ня і перевиконання планів і соціалістичних зобов’язань, домоглися різкого підви­щення продуктивності праці. 1949 року свинарка колгоспу «Вірний шлях» Т. Фурса одержала по 17 поросят на свиноматку. Механізатори колгоспу, косарі, орачі вико­нували денні норми виробітку на 110—115 проц. 60-річний колгоспник артілі «Чер­воний Жовтень» Η. Ф. Осадчий на косовиці хліба 1950 р. вручну виконував по дві— дві з половиною виробничі норми. На весняних польових роботах 1950 року тракто­ристи О. Карабань та І. Стефановський щоденно обробляли по 30 і більше га просап­них культур. Молодий комбайнер А. Беззадий з колгоспу ім. Леніна за жнива скосив і обмолотив 118 га зернових, намолотивши понад 2 тис. цнт хліба^[26].

Значні успіхи були досягнуті в розвитку охорони здоров’я та культури. В ра­йонній лікарні на 50 ліжок дбали про здоров’я трудящих 6 лікарів та 22 чоловіка середнього медперсоналу, працював кістково-туберкульозний санаторій на 35 ліжок.

1950 року в середній, двох семирічних і початковій школах навчалося 1377 учнів. Діяли районний будинок культури, колгоспний клуб, районна і сільська бібліоте­ки, стаціонарна і пересувна кіноустановки.

Товарами першої необхідності забезпечували жителів села універмаг, 12 мага­зинів, 2 ларки.

1950 року на базі 7 колгоспів утворено 4 господарства, які 1955 року одержали зернових у середньому по 16 цнт з гектара, цукрових буряків — 220 цнт, овочів — 180 цнт, в т. ч. озимої пшениці — 16—17 цнт. 1956 року ці колгоспи злилися в один ім. Суворова, що об’єднав 1208 дворів, мав у користуванні 7731 га землі, з них — 6384 орної. Високих виробничих показників досяг він, виконуючи соціалістичні зобо­в’язання на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 1967 року зібрано лише зернових по 24,3 цнт з гектара, 1970 року— 31,6. Зростало виробництво продуктів тваринництва. 1961 року колгосп створив спеціалізовану ферму відгодівлі великої рогатої худоби. 1967 року було вироблено 8827 цнт м’яса в живій вазі, що дало колгоспу 589 тис. крб. прибутку. На кінець восьмої п’ятирічки на 100 га угідь одержано по 187,5 цнт м’яса.

На ланах колгоспу працюють 44 трактори, ЗО комбайнів різних систем, 41 авто­машина та багато іншої техніки. Протягом восьмої п’ятирічки збудовано 6 кормоцехів, 8 телятників, зерносклад, 14 приміщень для утримання птиці та інші господарські будівлі. За перший рік дев’ятої п’ятирічки побудовано склад мінеральних добрив, 2 телятники, 2 пташники, зерноочисний комплекс, будинок тваринника.

Організатором трудящих Драбова і справжнім вожаком мас є партійна організа­ція, яка налічує 336 комуністів, об’єднаних у 18 партійних організаціях. Надійні помічники комуністів — 446 комсомольців, об’єднаних у 13 організацій.

Партійна організація колгоспу налічує 63 комуністів. За ними закріплені най­більш відповідальні ділянки. У 3-х тракторних бригадах працює 23 члени КПРС, у тваринництві — 10.

Велику допомогу партійним організаціям у мобілізації трудівників сільськогос­подарського та промислового виробництва Драбова, який став у квітні 1965 року сели­щем міського типу, подає селищна Рада депутатів трудящих. У її складі 85 депутатів, роботі яких сприяє великий громадський актив — понад 150 чоловік. Рада постійно дбає про ріст продукції, яку виробляють промислові підприємства та колгосп, про дотримання законності і правопорядку, підвищення культури населення. У 1971 році бюджет Ради складав 188,1 тис. крб., з яких 73,6 тис. пішло на заасфальту- вання вулиць, прокладення 800 кв. м. тротуарів, обладнання автозупинок, пляжу, озеленення селища.

За підсумками обласного змагання щодо впорядкування міст і сіл області се­лище завоювало першість. Йому вручено перехідний Червоний прапор Черкаського облвиконкому та грошову премію.

У Драбові працює харчокомбінат, це­гельний завод «Міжколгоспбуду», комбінат побутового обслуговування, відділення «Сільгосптехніки», інкубаторна станція. Рік у рік нарощуються темпи випуску валової продукції підприємств, зростає продуктивність праці. Так, виробіток на одного працюючого «Міжколгоспбуду» на будівельно-монтажних роботах 1971 року становив 5274 карбованці.

Змінилося за післявоєнні роки ме­дичне, культурне і побутове обслугову­вання населення. 1968 року став до ладу комплекс районної лікарні на 125 ліжок, в якій працює 38 лікарів. Чуйним став­ленням до трудящих відзначається заслу­жений лікар УРСР Н. В. Мороз. У Дра­бові є середня і 2 восьмирічні школи, в яких у 1971/72 навчальному році навча­лося 874 дітей. Працююча молодь здобу­ває освіту в заочній середній школі. На­вчально-виховну роботу у школах здійс­нюють 79 учителів. У селищі є будинок піонерів, музична школа, профтехучили­ще, дитячий садок і ясла.

У будинку культури з залом для глядачів на 360 місць діють університети культури і здоров’я, сільськогосподарських і правових знань, торгівлі і культури, кінолекторій, а також гуртки: хоровий, драматичний, народних інструментів. Чита­чів села обслуговують 9 бібліотек, що мають фонд 99 тис. книг. 1971 року на кожну тисячу жителів селища надходило 1160 примірників газет і журналів.

Став красивішим загальний вигляд селища. У 1957—1967 pp. повністю перебу­довано центральну вулицю ім. Леніна. Тут споруджено універмаг, магазин культто­варів, продовольчий магазин, 2 аптеки, приміщення редакції і друкарні, районний вузол зв’язку, ощадну касу, побуткомбінат, готель, хлібокомбінат, приміщення райкому партії, райвиконкому, управління сільського господарства, широкоекран­ний кінотеатр на 400 місць. Протягом восьмої п’ятирічки побудовано і заселено 12 шістнадцятиквартирних будинків. На околиці селища розкинувся лісопарк, в якому розташувалися приміщення професійно-технічного училища.

Драбівський районний будинок культури. 1970 р.

Про підвищення добробуту і культурного рівня трудящих селища свідчить щорічне зростання товарообороту споживчої кооперації. 1971 року він складав 4628 тис. крб., тільки літератури було реалізовано на 22,7 тис. крб. Жителі селища мають 38 автомашин, 123 мотоцикли, 1278 телевізорів. Сотні драбівців матеріально забезпечуються державою. Лише в 1971 році пенсіонери одержали 373,7 тис. карбо­ванців.

Славиться Драбів і своїм фізкультурним колективом. О. П. Титаренко на все­союзному змаганні 1953 року зайняв перше місце в країні серед колгоспних штан­гістів легкої ваги.

Драбів—батьківщина Героя Радянського Союзу В. Г. Романюка. Тут наро­дилися народний артист УРСР В. І. Овчаренко, літературознавець член-кореспон- дент АН УРСР І. О. Дзеверін.

В життя трудящих Драбова міцно входять нові звичаї й обряди. Звичними для них стали свято урожаю, урочисті реєстрації шлюбів і новонароджених, комсомоль­ські весілля і заручини, свята Івана Купала, відзначення дня тваринника, механі­затора, зльоти орденоносців і конференції молоді, проводи до армії, вечори зустрі­чей трьох поколінь.

Життя з кожним днем стає кращим. Швидко зростають знання людей, міняється їх побут. Драбівці розуміють, що все це стало можливим завдяки Радянській владі, її засновнику В. І. Леніну. У мальовничому куточку Драбова стоїть пам’ятник вождю революції, врятований під час Великої Вітчизняної війни патріотами селища.

1965 року на одній з центральних площ споруджено величний монумент Слави на честь 549 драбівців, полеглих за Радянську владу.

На території селища встановлені пам’ятники В. І. Леніну, бюсти Карлу Марксу, Т. Г. Шевченку, Ю. О. Гагаріну. На честь 50-річчя Великого Жовтня відкрито історико-краєзнавчий музей, де зібрано понад 1200 експонатів, що відтворюють сто­рінки літопису революційної боротьби і трудової слави рідного краю.

Шляхом трудових звершень ідуть трудящі Драбова до прекрасного майбутнього всього людства — комунізму.

В. К. Власенко, Я. Ю. Залізняк

Із видання «Історія міст і сіл Української РСР», том 24 – «Черкаська область»

Інститут Історії Академії Наук УРСР, Київ, 1972

^[1]  Центральний державний архів давніх актів (далі — ЦДАДА СРСР), ф. 124, оп. 27, спр. 97, арк. 18—21.

^[2]  ЦДІА УРСР у Києві, ф. 57, on. 1, спр. 223, арк. 74—75.

^[3]  А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVII— XVIII вв. X., 1964, стор. 231.

^[4]  ЦДІА УРСР у Києві, ф. 57, on. 1, спр. 240, арк. 124—128.

^[5]  Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. 6. Золотоношский уезд.

Полтава, 1887, стор. 114—122.

^[7]  Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 года. Золотоношский уезд. Полтава, 1913, стор. 218—221.

^[8]  «Український історичний журнал», 1963, № 2, стор. 104.

^[9]  ЦДАЖР СРСР, ф. 102, оп. 236, спр. 4, арк. 6.

^[10] ЦДІА УРСР у Києві, ф. 320, оп. 1, спр. 438, арк. 227.

• С. Васильченко. Повісті та оповідання. Κ., 1949, стор. 42.

^[12] Газ. «Вісті» (Золотоноша), ЗО січня 1919 р.

^[13] Черкаський облдержархів, ф. Р-1667, оп. 1, спр. 74, арк. 42, 52, 64.

^[14] Там же, ф. Р-17, оп. 2, спр. 7, арк. 5, 44.

^[15] Там же, ф. Р-1740, оп. 1, спр. 42, арк. 308—313.

^[16] Там же, ф. Р-1748, оп. 1, спр. 10, арк. 177—299.

^[17] Полтавський облдержархів, ф. Р-І503, оп. 1, спр. 263, арк. 18—21.

^[18] Черкаський облдержархів, ф. Р-1691, оп. 1, спр. 25, арк. 2.

^[19] Черкащина в період відбудови народного господарства. 1921—1925, стор. 195.

^[20] ЦДАЖР УРСР, ф. 1, оп. З, спр. 1452, арк. 15—17.

£ Черкаський облдержархів, ф. Р-1753, оп. 1, спр. 1, арк. 18, 31.

^[22] Полтавський облдержархів, ф. Р-3938, оп. 1, спр. 108, арк. 22.

^[23] Черкаський облпартархів, ф. Р-4619, оп. 8, спр. 10, арк. 1—8.

^[24] Газ. «Соціалістична Драбівщина», 24 вересня 1944 р.

^[25] Газ. «Соціалістична Драбівщина», 4 вересня 1947 р.

^[26] Газ. «Соціалістична Драбівщина», 20, 25 квітня, 13 липня, 6 серпня 1950 р.