Петах-Тиква, Шаторальяуйхей та інші – з ким і чому браталися Черкаси

На прес-конференції 2 лютого міський голова Анатолій Бондаренко піддав сумніву доцільність подальшого побратимства Черкас з уральським містом Пермь. Півтора десятиліття міста поріднені, хоча далеко не кожен посадовець про це знає. Що ж: розірвати відносини, яких і так не було, — жест „крутий“. Але принаймні, він спонукав до певних міркувань з приводу.

Випадкова зустріч

Наприкінці січня 2010-го газета „Молодь Черкащини“ готувалася відзначити піввіковий ювілей. Тому завітавши до тодішнього головного редактора Віктора Яременка, пощастило зустрітися в його кабінеті і з першим, Григорієм Суховершком (1927-2012). Якось розговорились про побратимство між містами. Або не „якось“, а прямо: головреди визначалися з наповненням святкового номера, тож Григорій Володимирович пригадував провідні теми 50-річної давнини. Звісно, я „кинув вухом“, а згодом розпитував подробиці. Чому Бидгощ? Звідки Ярославль? Тут слід сказати, що Григорій Суховершко був не лише патріархом нашої журналістики, але й у минулому — „ідеологічним“ секретарем Черкаського обкому КПУ, депутатом доброго десятка скликань, на темі знався не з книжок.

Найперші брати

Витоки нашої дружби з Бидгощем у 1959-му, і не лише адмінцентр воєводства побратався з Черкасами, а все воно „в комплексі“ — з Черкащиною. Співставні за площею, населенням та подібні галузево, новостворена область та Куявсько-Поморський край Польщі вирішили „творчо змагатися“. На відміну від теперішніх часів, побратимство не лише декларувалося. Площина його реалізації втілилася у негайне створення в кожному районі відділень Товариства радянсько-польської дружби. На Черкащині їх діяло 20, ще 3 у містах обласного підпорядкування. Членами товариства стали 336 підприємств, колгоспів, установ та організацій. До центрів республік пішли „поїзди дружби“ з виробничниками, аграріями, вчителями, лікарями, діячами культури. 1967 року на карті Черкас з’явилася вулиця Бидгощська, у Бидгощі — Черкаська. На вулиці Енгельса польські побратими посадили „Алею дружби“ — тополі, які були знесені всі до одної в наші дні. Саме з поляками 17 серпня 1958 року свій перший міжнародний матч зіграв черкаський „Колгоспник“. Навзаєм 2-3 рази на місяць цілі шпальти газет присвячувалися „новинам наших друзів“. З заводами та фабриками Бидгоща найтісніші промислові контакти підтримували ЧШК, ЗХВ, Строммашина, об’єднання „Черкасимеблі“. Частими стали відвідини нашого педінституту викладачами й студентами Бидгощської вищої педшколи.

Між іншим, у середині 1970-х в педінституті трапився „дипломатичний конфуз“. Полякам змінили графік програми, і туди вони прибули не по обіді, а зранку. До того часу подарунковий сувенір — якийсь там мегаключ Черкас — з Машбуду забрати не встигли. І чи то придбали десь неподалік, чи зі заздалегідь припасеного до таких оказій, але те точно зробив не історик. Бо бидгощським братам як черговий символ Черкащини урочисто вручили погруддя… Богдана Хмельницького. Утім, жодних наслідків ця прикрість не мала. Зрештою, нині університет носить ім’я гетьмана, але міці його партнерських стосунків з польськими колегами можна позаздрити. ЧНУ — фактично єдина установа, яка підтримувала давнішню дружбу наших міст та своїх закладів упродовж десятиліть.
Так, та дружба, хоча і „спущена згори“, не стала короткотривалою реакцією на вказівку. Вона вплелася у три десятиліття часу, а це таки термін. Спроби поновлення повномірного формату співпраці нібито є, адже Бидгощ залишається таким самим побратимом Черкас, як і в минулому. Періодично туди „за досвідом“ їздять міські чиновники. Але щоб результативно — то навряд. Сьогодні два міста — у різних вимірах.

До „ведмедів“ в гості

Зі слів Григорія Суховершка виходило, що з Ярославлем повелося інакше. У грудні 1972 року з нагоди наближення 50-річчя утворення СРСР телефонним дзвінком з Москви наше партначальство просто поставили перед фактом: „Черкасам треба побрататись. Ну ось хоч би з Ярославлем“. Чому саме з ним — ніхто не пояснював. Очевидно, за якимись паралельними списками прикінцевих літер алфавіту. За кілька днів старанно підібрана делегація на чолі з першим секретарем обкому Олександром Андреєвим відбула до Ярославля підписувати папери.

Пункти до виконання визначилися заздалегідь, тому невдовзі вже й книжка вийшла, „Доля єдина і воля єдина“. У ній з очевидним перебільшенням доводилося до відома, що практично усі райони Черкащини у складовій підприємств та колгоспів дружать і змагаються з аналогами Ярославщини. У нас з’явились електродвигуни, шини, шляхові катки, деревообробні верстати. У них — міндобрива, господарські товари Машбуду, цукор, консерви. Ну й само собою і тут, і там, відповідні сторінки у газетах, а з 1979 року — вулиці.

Та вийшла накладочка. Суглиниста північна Ярославщина не могла тягатися з нашою областю у рослинництві, тож скільки б туди не виїздили ударні загони чорнобаївських, христинівських, городищенських механізаторів, урожаї були поганенькі. І навпаки, аграрній Черкащині не вдавалося конкурувати з Ярославлем у великій індустрії.

Петах-Тиква, Шаторальяуйхей та інші

Останнім нашим побратимом радянської доби стало американське місто Санта-Роза, з яким Черкаси поріднилися 1989-го. То був модний жест провінції на горбачовсько-рейганівське зближення. Дещо пізніше — інший підхід: практично будь-яка промислово-торгівельна місія з-за кордону втілювалася у чергове поріднення. Далі актуально зазвучали аспекти самоврядування, з’явилися вузькогалузеві проекти, і все це ставало підставою до появи нового „названого родича“. Наприклад, поштовхом до одного з побратимств став проект „Збагачення продуктів харчування мікроелементами“. Чим не привід.

Одним словом, ідея девальвувалася. На сьогодні сайт міськради та статті української та російської версій „Вікіпедії“, присвячені Черкасам, сумарно вкажуть аж на 18 міст-побратимів. Це Бидгощ (Польща), Петах-Тиква (Ізраїль), Актау, Павлодар (Казахстан), Пірот, Сомбор (Сербія), Шаторальяуйхей (Угорщина), Хрудім (Чехія), Санта-Роза, Де Мойн (США), Сумгаїт (Азербайджан), Орша (Білорусь), Руставі (Грузія), Ярославль, Пермь (Росія), Ваньчжоу, Гірін (Китай), Тирасполь (Молдова). І можна лише здогадуватися, що ж ріднить Черкаси і черкащан з усіма ними зараз. У випадку з Бидгощем та Ярославлем колись на це питання міг відповісти кожен.

Борис Юхно

Акцент