Черкаський священик розповів про важливість вивчення церковної історії

Обізнаність у далеких історичних подіях, що минули хай навіть багато століть тому, дозволяють християнину сформувати у своїй свідомості неспотворений погляд на ті події, котрі відбуваються у його час. Вивчаючи історію Церкви, ми знайомимось із тим тривалим та насиченим подіями шляхом, котрий Церква Божа проходить від моменту свого заснування дві тисячі років тому до кінця людської історії. І якщо так сталося (а це є безумовним та беззаперечним фактом), що система вірувань Церкви склалась не в один момент, а протягом дуже тривалого періоду, а саме кількох соліть, то й вивчення історії древньої Церкви може допомогти сучасному християнину глибше пізнати витоки догматичного церковного вчення, та свідомо сприйняти усю сукупність вірувань, котрі сформувались в Церкві Христовій протягом багатьох століть.

Тільки вивчаючи історію Церкви ми можемо зустрітись із реальними історичними особистими, котрі відіграли важливу роль у становленні та формуванні християнського богослов’я. Саме завдяки історії ми можемо побачити в них не якихось віддалених від нас та не маючих до нас жодного відношення особистостей, а реальних людей, котрі були дітьми свого часу, були натхнені Богом на служіння Церкві, але при цьому мали якісь свої переконання, особливості, риси характеру, емоції та переживання. Видатний історик Церкви, протоієрей Георгій Флоровський, у своїй праці «Догмат та історія» писав: «Мета вивчення історії не в тому, щоб встановлювати об’єктивні факти – дати, місця дії, числа, імена і тому подібне. Це лише необхідна підготовка. Головна ж мета – це зустріч із живими людьми».

Як ми вже вияснили, історія Церкви тісно пов’язана із вивченням процесу становлення християнського богослов’я. У перші віки свого існування Церква героїчно повстала проти тих хибних вчень та єресей, котрі виникали в той час. І цікавий нюанс полягає у тому, що ті давні лжевчення, котрі вже були спростовані Церквою ще у перші століття свого існування, сьогодні виникають під новими назвами та, умовно кажучи, у новій «обгортці», але, по суті, маючи в своїй основі абсолютно те саме вчення, що і багато століть тому.

Наведу конкретний приклад. Наприкінці ІІІ – на початку ІV століття Церкву почала стрясати єресь олександрійського пресвітера Арія, котра отримала назву «аріанство» (від імені свого засновника), і котра полягала у тому, що на їх думку Господь Іісус Христос начебто був не Втіленим Богом, рівним Богу-Отцю, а Його творінням. Тобто вони значно принижували Божественну Особистість Іісуса Христа порівняно із тим, як Його сприймала Церква з апостольських часів. І ось вже у наш час, за історичними мірками зовсім нещодавно (80-ті роки XIX ст.), виникає всім відома організація під назвою «Свідки Єгови», котра через кільканадцять століть після того, як Церква спростувала вчення аріан, починає вчити абсолютно тому ж самому: що Христос начебто є Божим творінням, а не Єдинородним Сином Божим, рівним Богу-Отцю. І ось якраз для того, щоб сьогодні православний християнин зміг достойно відстояти істинне церковне вчення, йому було б дуже корисно ознайомитися із історію виникнення аріанства у часи древньої Церкви, а також із творіннями давніх отців, котрі полемізували з аріанами. Наприклад, якщо сучасний християнин витратить свій час на вивчення такого твору як «Слово проти аріан» свт. Афанасія Олександрійського, то він зможе добре засвоїти аргументи цього видатного церковного діяча, і в результаті зможе достойно відповісти сучасним аріанам, котрі діють під вивіскою «Свідків Єгови».

Крім того. Детальне знання церковної історії дозволяє християнину побудувати неупереджене, не мрійливе, а адекватне ставлення до інших християнських конфесій. Не секрет, що між православ’ям і католицизмом, наприклад, існують певні розбіжності у розумінні багатьох важливих питань і зі сфери віровчення, і зі сфери обрядовості, і зі сферу адміністративного устрою Церкви. І знову таки, якщо людина не пожалкує свого часу і детально вивчить, наприклад, тривалу полеміку між Константинопольським патріархом Фотієм і папою Римським Миколаєм, котра мала місце у другій половині IX ст., то, звичайно, така людина вже буде знати сутність тих аргументів, котрі використовувала у дискусії і та, і інша сторона. А це означає, що людина зможе сформувати для себе чесну, неупереджену думку щодо вчення Римо-Католицької Церкви на основі серйозних аргументів, а не якихось навколоцерковних міфів.

Саме вивчення історії Церкви може допомогти кожному сучасному християнину переконатись у тому, що навіть одна окрема людина цілком може впливати на хід глобальних історичних подій. Такі приклади як вже згаданий нами свт. Афанасій Великий, котрий майже наодинці героїчно повстав проти тотального засилля аріанства (за що декілька разів був у засланні), як прп. Максим Сповідник, котрий у VII ст. наодинці повстав проти розгулу єресі монофелітства, як свт. Марк, митрополит Ефеський, котрий один активно протидіяв зраді Православ’я та підписанню унії з Римом на Ферраро-Флорентійському соборі, всі ці історичні приклади, після їх ретельного вивчення доводять, що більшість – не завжди права, і що істина може бути на боці однієї людини, котра своїм героїзмом та стоянням у істині з допомогою Божою може реально вплинути на хід історії.

І наостанок слід додати, що вивчення історії Церкви має бути не стільки поверхневим ознайомленням із видатними подіями минулого, скільки їх ретельним осмисленням. І потрібно це, переважно, для того, аби сучасний християнин зміг відчути свій зв’язок із Вселенською християнською Церквою, аби він зрозумів та засвоїв, що він належить до тієї самої Церкви, котра була заснована Христом та Його апостолами, котра пережила гоніння та цілу епоху мучеництва у часи Римської імперії, котра силою думки найкращих своїх представників перемогла та ґрунтовно спростувала безліч єресей та лжевчень, котра не зламалася під натиском ісламу починаючи з VII ст. після Р. Х., та котра вистояла, незважаючи на шалену, безпрецедентну агресію з боку більшовиків вже у ХХ столітті. І розуміння цього факту має сформувати у свідомості сучасного християнина панорамну картину подій, та зростити в серці людини новий рівень відповідальності за свою приналежність до істинної Церкви нашого Господа і Спасителя Іісуса Христа.

Клірик храму на честь святих рівноапостольних Кирила і Мефодія (м. Черкаси), протоієрей Андрій Шиманович

Новини Черкас