Шпола – від гречкосіїв до промисловців

Уперше Шпола згадується в документах 1594 року. У другій половині XVII століття Шпола була зруйнована татаро-турецькими військами і в друге відродилося на початку XVIII століття. Як село Звенигородського староства Речі Посполитої згадується в XVIII столітті. У 1768 році жителі Шполи та її околиць під проводом Степана Главацького та Савки Плиханенка брали активну участь у Коліївщині.

В усі часи головним заняттям жителів було сільське господарство – на початку XIX століття налічувалося 459 селянських дворів. Поступово розвивалася промисловість. У 1812 році тут виникла полотняна мануфактура – на 12 верстатах працювали 24 кріпаки. У 1851 році був побудований цукровий завод – власність Ізраїля Марковича Бродського. Там працювали 500 робітників. У 1858 році почав діяти паровий млин, у 1860 році – механічна майстерня, де працювало 80 робітників. У 1874 році розпочалося будівництво залізничної станції. Через рік уже діяла поштова контора і телеграфна станція.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі проживали 3069 осіб, налічувалось 529 дворових господарств, існували 2 православні церкви, синагога, 2 єврейських молитовних будинки, 2 школи, 2 лікарні, залізнична станція, 3 постоялих двори, трактир, рейнський погріб, 27 постоялих будинків, 147 лавок, базари, 23 вітряних млина. За 3 версти – бурякоцукровий завод із механічними майстернями.

Читаємо у книзі Лаврентія Похилевича «Розповіді про населені місця Київської губернії»: «Шпола – містечко у східній частині повіту, у 33-х верстах від Звенигородки, при річці Шполці, до котрої з півночі і півдня стікаються кілька незначних струмків. При розподілі маєтностей генерала Висоцького – одного зі спадкоємців князя Польомкіна, Шпола з багатьма поселеннями дісталася Миколі Лопухіну та його невістці Дарії, а потім із 1830 року доньці останньої Катерині Федорівні, дружині генерала Скородулі. Вони у 1850 році продали Шполу разом із селами Мар’янівкою, Сигнаївкою і Васильковом генерал-майору Івану Олексійовичу Орлову. Маєток мав 13 538 десятин прекрасних сільськогосподарських та лісових земель. Через 8 років він за 1,5 млн рублів продав маєток статському раднику Олександру Агеєвичу Абазі – зятю Бенардакі. Але за викупним договором 2 367 десятин придбали у власність селяни за 107 782 рублі. Жителів обох статей у містечку: православних – 2946, євреїв – 2534, розкольників та римських католиків – 10.

В містечку дві приходські церкви, дерев’яні, п’ятого класу. Троїцька побудована у 1784-му, а Миколаївська у 1786 році. Коли генеральша Скородуля продавала маєток Орлову, він зобов’язався побудувати у Шполі кам’яний трипрестольной храм. Обіцянку засвідчили офіційно 14 липня 1850 року у Звенигородському повітовому суді. Головний престол був в ім’я Різдва Богородиці, а інші ім’я священомученика Григорія великої Вірменії та в ім’я Хрисанфа і Дарії. Це у пам'ять про світлійшого князя Григорія Потьомкіна Таврійського та Дарії Миколаївни Лопухіної. Але допоки пан Орлов володів маєтком, будівництво храму так і не розпочалося. Хоч із вартості маєтку і були вирахувані 300 тис рублів сріблом, духівництво погодилося на зменшення розмірів храму, а план на будівництво видавався аж двічі».

За переписом 1897 року кількість жителів Шполи зросла до 11933 осіб (5727 чоловіків та 6206 жінок), з яких 6509 православної віри, 5388 іудейської. З іншої статистичної книги дізнаємося, що станом на 1 січня 1900 року у Шполі налічувалося 1856 дворів і 10 133 жителі. За містечком було закріплено 7246 десятин землі, з них поміщикам належало 4615, селянам 2511. На початку XX століття у Шполі діяло 2 церкви, велика цукроварня, на якій працювало 350 осіб, 2 миловарні заводи, 3 шкірних, 6 лудних майстерень, 1 паровий млин, 43 вітряки, 20 кузень, 1 гуральня. Був розвинений хлібний ринок губернського значення.

Володимир Чос

Газета «Нова доба»