Чорнобай – козацька слобідка

У документах Чорнобай згадується із 1656 року. Селище виникло на початку XVII століття, як слобода, заселена козаками Кропивнянської сотні Переяславського полку. За свою історію село мало кілька назв. Спершу це була Слобідка. Потім Чернобаї, Чорнобаєве, Чорнобаївське, Чорнобай. Ця назва татарського походження. У тюркських мовах бай означає багатій, пан. Ще була назва Дараганщина – за ім’ям сотника Кропивнянської сотні Дарагана. Але ця назва не прижилася, напевно через його жорстокий норов. Якось десять днів тримав під вартою козачку Рожкову, вимагаючи продати йому хату і землю, а потім узагалі вигнав із дітьми з села.

За даними Генерального опису Лівобережної України 1765−1769 років у Чорнобаї налічувалося 19 козацьких дворів із 50 хатами, в яких мешкали 313 чоловік, 193 хати залежних селян. Більшість покріпаченого населення не мали навіть дворів: тут зареєстровано 137 бездвірних хат. У 1767 році налічувалося 39 хат-пусток, власники яких пішли шукати кращої долі в інші села та на Запоріжжя.

Від середини XIX століття Чорнобай стає волосним центром. Поступово починає розвиватися місцева промисловість, відтак зростає і кількість жителів. У 1865 році в Чорнобаї було 759 дворів і 4154 жителів. У 1885 році налічувалося вже 982 двори та 5229 жителів, було відкрито церковно-парафіяльну школу. Працювали два винокурних і один пивоварний заводи (збудований 1845 року), вісім олійниць, дві кузні. Із 1910 року почали працювати також цегельний завод, два парові млини з олійницею і крупорушкою, млин з нафтовим двигуном, 63 вітряки, 14 кузень і слюсарних майстерень. У 1911 закладено фруктово-виноградний розсадник.

Коротесенькі відомості про Чорнобай знаходимо в енциклопедії Брокгауза і Ефрона (Санкт-Петербург, 1890-1907): «Чорнобай – село Золотоніського повіту Полтавської губернії, на річці Ірклії, що впадає у Дніпро, за 17 верст від повітового міста. Жителів 5300. Дві церкви, земська школа».

Володимир Чос

Нова доба