Сота зима Семена Олійника

Cмілянин Семен Олійник 17 лютого відзначив своє століття. До нього завітали з вітаннями від міської влади керуючий справами–заступник міського голови Олександр Головченко, начальник управління праці та соціального захисту населення Микола Прокоф’єв, голова ради ветеранів Микола Якушенко та інші гості. Разом з теплими побажаннями ювіляру вручили квіти та подарунки. Від наймолодших смілян його вітав колектив дитячого садка №23 «Чипполіно», де колись Семен Прокопович працював.

У такому дружньому товаристві рідні іменинника розповіли, що народився Семен Прокопович на Житомирщині у багатодітній сім’ї. Із 12 дітей був наймолодшим, та доля подарувала йому найдовше життя. Мати рано померла, тож Семена ростили сестри та брати. Ще п’ятирічним хлопчиком, у 1920 році, часто бачив, як повз село проходили поляки на Київ, запам’яталися петлюрівці, які на конях з тачанками неспішно їхали селом, пригадує і червоноармійців. Працелюбність та любов до столярства, певно, передалась від батька, найкращого майстра столярної справи у селі.

Війну солдат зустрів на кордоні з Німеччиною, випало на долю обороняти Київ, пережив важкі роки полону в Північній Норвегії. Коли повернувся додому, відбудовував Шевченківський паровозоремонтний завод. Нині це Смілянський електромеханічний завод, з яким ювіляр пов’язав свій трудовий шлях. Тут, в заводській їдальні, познайомився з майбутньою дружиною Вірою. Тридцять років працював слюсарем в інструментальному цеху, був активним у громадському житті, його раціоналізаторські пропозиції часто брали до уваги та впроваджували у виробництво. Тому не дивно, що коли Семену Прокоповичу виповнилося шістдесят років, провести його на пенсію прийшло чоловік сто.

Досі ветерани відвідують довгожителя та вітають зі святами. Приходять до його гостинної оселі і вихованці «Чипполіно». Семен Прокопович власноруч зробив дуже багато іграшок, якими тепер бавиться малеча. Працелюбність чоловіка поєдналася з цікавістю до інших ремесел, зокрема… до шиття. Родина у Семена Прокоповича невелика – донька, двоє внуків та три правнучки. Онук Микола разом з дружиною Зоєю залишили усі справи, аби піклуватися та доглядати за довгожителем та завжди радо зустрічають гостей.

Таїсія Соболь, газета Сміла