З 90-річчям вітали ветерана Великої Вітчизняної війни Олексія Збаражського

Сьогодні представники влади привітали з 90-річчним ювілеєм ветерана Великої Вітчизняної війни, голову Цибулівської селищної ради ветеранів Олексія Збаражського. Привітати іменника завітали голова Монастирищенської районної ради ветеранів Микола Терещук, представник районної організації Товариства Червоного Хреста Любов Легенчук. Родина Збаражських була чималою - у батьків, крім нього, було ще троє дітей. Мати була домогосподаркою, батько вчителював в Аврамівці та в інших селах, був директором школи в Коритні. 9 серпня 1941 року Олексія відправили до Полтави. Йому не було й 16-ти. Згодом перевезли неповнолітнього хлопця разом з однолітками у м. Ворошиловград. Тут їх розподілили по колгоспах збирати врожай. Все це відбувалось у Міловському районі, який став першим районом України, що його звільнили у 1943 р.

В жовтні 1941 року Олексія Збаражського з ровесниками відвезли у м.Сталінград, де проходив 5-ти місячні курси фабрично-заводського навчання, здобув спеціальність танкіста.

Коли у 1942 р. німці підійшли до Сталінграда, всіх, хто вмів тримати зброю, забирали на фронт захищати місто. Десять днів воював юнак зі стрілецькою зброєю в районі міського аеродрому. В 1942-му році отримав перше поранення (осколок ще й досі знаходиться в області легень). Після лікування направили молодого бійця в 66-й запасний стрілецький полк, де навчали рукопашному бою та стрільби з кулемета. Згодом знову забрали на фронт. Олексій Маркович брав участь у звільненні міст Дніпропетровськ, Павлоград, Бердичів, Житомир, селищ Доброполе, Константинівка, міст Західної України (Новоград-Волинський, Рівне, Луцьк), Білорусії (м. Овруч), та деяких населених пунктів Польщі. В 1943 році прикривав місця знаходження радянських військ, які вели наступ на ворога під м. Рівне в окремому 33-мубатальйоні хімічного захисту. У квітні 1945 року, за кілька сотень метрів до німецького Рейхстагу, знову отримав поранення. Згадує той довгожданий травневий день, коли лікарі повідомили пораненим бійцям про закінчення війни. Всі, хто тільки міг підвестися, виходили надвір, щоб привітати один-одного. Там, у військовому шпиталі, зустрів свого бойового побратима Василя Шерстюка. Не може ще й досі забути ветеран війни численних втрат бойових товаришів...

По закінченню війни до 1947 року служив у різних містах, віддав службі 7 років свого життя. Має безліч подяк і нагород - нагороджений 4 орденами та 17 медалями. Серед них - орден Великої Вітчизняної війни, медалі «За мужність», «За взяття Берліну», «За бойові заслуги», «За взяття Варшави», «За победу над Германией» та інші. У рідне село повернувся у червні 1948 року, де чекала на нього родина. Довгий час працював на цукровому заводі. Одружився. Разом з дружиною, ОленоюСеменівною (нині покійною), народили і виховали трьох дітей - Семена, Ольгу та Миколу, які проживають у різних куточках країни.

Гості вручили іменнику дарунки та побажали здоров'я, сили та довголіття.