У Черкасах відкрилася виставка однієї картини

Черкаський обласний художній музей презентував мандрівну виставку одного твору – панно «Біле і чорне» видатного українського художника і педагога Михайла Жука (1883-1964) з приватної збірки заслуженого працівника культури України, члена Національної спілки журналістів та Наукового товариства ім. Т.Шевченка Тараса Максим’юка (м. Одеса).

Фото з фейсбуку Миколи Бабака

Михайло Жук – один із найяскравіших виразників тенденцій модерну в українському малярстві, який працював у багатьох галузях образотворчості: живопису, графіці та декоративному мистецтві. Він реалізував свій талант в поезії, прозі, драматургії, інформує Музейний простір.

Михайло Іванович Жук народився 20 вересня 1883 року в містечку Каховка Таврійської губернії. Професійну освіту здобув спочатку у Київській малювальній школі у Олександра Мурашка, потім у Краківській академії мистецтв у художника Станіслава Виспянського. Після повернення на Україну Михайло Жук працював у місті Чернігів. Тут і був написаний твір «Біле і чорне» (1912-1914). З кінця тридцятих років та до останніх днів М. Жук жив та працював у місті Одеса. У своїй творчості митець органічно поєднав кращі європейські традиції того часу з яскравою самобутністю українського народного мистецтва. Художник ретельно досліджував народний орнамент і, трансформуючи його, створив свій індивідуальний стиль. Саме цей симбіоз європейських впливів символізму і модерну та національного мистецтва є визначальним в образно-стилістичній концепції панно «Біле і чорне».

Картина розміром 207х310 см виконана на семи окремих аркушах грубого паперу мішаною технікою – митець використав гуаш, вугілля, пастель та акварель. У центральній частині загадкова композиція: худорлявий, темноволосий юнак з чорними крилами грає на сопілці, і світловолоса, тендітна дівчина з білими крилами ніби повільно проходять повз «велике вікно», що підкреслюється поясним зображенням фігур і темними смугами, що поділяють все панно на чотири частини (ніби віконна рама). Навколо цих півфігур – буяння квітучих рослин. Мелодія сопілки мовби переливається з листка на листок, по стеблах до верхівок квітів і, переплітаючись з клубами різнокольорових хмаринок чи диму в небі, з’єднується і утворює над півфігурами центральних персонажів в легкому одязі, подібному до античних тунік, стрімку арку у вигляді незгасаючої свічі. Цей образ завжди і у всіх народів був образом незгасаючої душі, спрямованої до пізнання Бога, всесвіту, сенсу життя. Зовнішність юнака – це риси двадцятирічного Павла Тичини, який навчався малюванню в Чернігівській духовній семінарії і був кращим учнем М. Жука. А образ «білого янгола» має портретну схожість з першим юнацьким коханням П.Тичини Поліною Коновал – донькою чернігівського поета і драматурга І.О. Вороньківського. Художник Михайло Жук знав історію нещасливого кохання своїх учнів і творчо використав їх портретні риси, античний міф про Орфея і символізм квітів у зображенні свого погляду на суть гармонії всесвіту.

У 1917 році панно «Біле і чорне» було видане на листівці видавництва «Вернигора». У 1929-1930 роках воно репродукується в єдиному за життя художника альбомі, що вийшов у Харкові. З тих часів аж до 1972 року воно зникає з поля зору шанувальників мистецтва. Саме тоді його придбав одеський колекціонер, нині – заслужений працівник культури України Тарас Максим’юк, який і повернув твір його поціновувачам.

З 1988 року панно «Біле і чорне» експонується у виставкових залах музеїв ряду міст світу (Одеса, Київ, Чернігів, Чикаго та Нью-Йорк). З 2011 року розпочалась нова всеукраїнська акція  «Мандрівна виставка одного твору».