Незаконні бійці

Петро Порошенко, Президент України:

- Мы обеспечим армию, это будет первым приоритетом. Солдат, который воюет в бою, там срочников не будет, там будут добровольцы, получать он будет 1000 гривен в день, его жизнь будет застрахована и здоровье на 1 миллион гривен.

- А когда это будет?

- Запиши: 26 мая!

Третє лютого. У Делятині, що на Франківщині, зібралися сотні людей. Усі вони проводжають в останню путь бійця 93-ї окремої механізованої бригади Анатолія Гаркавенка. 25-річний сапер із позивним «Морячок», який ніс службу в одній з найгарячіших точок Донбасу – на шахті Бутовка – загинув 30 січня під час виконання бойового завдання. Принаймні, такою було перша офіційна інформація.

Валерія Бурлакова, санінструктор 2-го взводу 93 бригади:

- Йому кажуть знайти розтяжки і щось з ними зробити. Він один раз виходить хвилин на 40 і на наступний день також виходить із Котовенком і Слайком.

Для «Морячка» це завдання стало останнім, а його побратим із позивним «Кот» залишився інвалідом. Лікарі кілька годин рятували хлопцю ногу.

- Сколько у тебя уже операций было?

Андрій «Кот» Котовенко, кулеметник 1 батальйону 93 бригади:

- Мне было поставлено в Красноармейске 2 протеза – один вены, другой артерии. Протез вены здесь уже вырезали, потому что было загноение, инфекция.

Андрій провів у шпиталі більше місяця. Увесь цей час боєць безрезультатно намагався отримати довідку про проходження військової служби з військової частини.

Андрій «Кот» Котовенко, кулеметник 1 батальйону 93 бригади:

- Справки до сих пор нет, госпиталь давал 2 официальных запроса – справку о травме выслать срочно и все дела, без этой справки нельзя пройти нормально ВЛК, нельзя продолжить лечение, нельзя пройти реабилитацию и т.п.

Леся Василенко, голова ГО “Юридична сотня”:

- Ця довідка дає підставу військово-лікарській комісії пов’язати поранення з участю у бойових діях.

Без цієї ж довідки неможливо отримати фінансову компенсацію. Однак стосовно подій того дня є інші документи. Точніше, це телеграми несподіваного змісту…

«30.01.2016 близько 14:20 солдат Гаркавенко Анатолій Олександрович, солдат Котовенко Андрій Сергійович та солдат Слайко у вільний від виконання службових обов’язків час самостійно, без дозволу, відбули для проведення розвідки через спостережний пост «Спартак» РОП шахта Бутовка до лісосмуги, яка підконтрольна НЗФ. В лісосмузі підірвалися на розтяжці (орієнтовно граната Ф-1). Про те, що територія підконтрольна НЗФ та замінована, особовий склад був проінформований».

Чи не кожне слово у цій телеграмі поставили під сумнів бійці, які знали про перебіг подій того дня.

Ігор «Сивий» Слайко – помічник гранатометника 1 батальйону 93 бригади:

- Это была мина осколочная направленного действия пятидесятка МОН-50.

Андрій «Кот» Котовенко, кулеметник 1 батальйону 93 бригади:

- Фрагмент МОНки достали здесь, в Киевском госпитале, он находится у меня дома этот фрагмент.

Валерія Бурлакова, санінструктор 2-го взводу 93 бригади:

- Все до дрібниць, кожна строчка в тому документі єдиному, який нам дозволили побачити, є брехнею, тому що вони пишуть, що виходили через пост “Спартак”. Вони не виходили через пост “Спартак”, і ніхто ніколи не виходив через пост “Спартак”.

Наречена загиблого Морячка Валерія Бурлакова розповідає: усі накази про завдання були усними. Не став винятком і останній, який отримав солдат Гаркавенко від свого взводного Юрія Коваленка з позивним «Директор». Той відверто здивувався висновку командування військової частини про самовільну розвідку.

- Пришли на Морячка и на Кота документы, что они типа самовольно, в свободное от исполнения службы время, пошли в разведку без приказа и без разрешения.

Юрій «Директор» Коваль, в.о. командира 1 батальйону 93 бригади:

- Я не знаю…

- Ну, там расследование проводилось. Вас как-то вообще опрашивали как командира Морячка?

- Меня?

- Да.

- Меня никто не опрашивал. Ты что думаешь, я такое написал бы?!

- Да нет, понятно, там какой-то майор проводил… Чтобы если что вы подтвердили, что это ваш приказ.

- Я… Я нічого не писав про нього… Ти на мене не…

- Я поняла. Но если что вы подтвердите, что это не самовольно?

- На кого-на кого, на него – ты что! Прости господи!

- Я же говорю, Директор, вы если что подтвердите, что они пошли не самовольно?

- Давай я сейчас доеду до места… я сейчас в дороге… где-то через час-полтора я тебе перезвоню, добре?

- Хорошо, договорились.

Того дня Юрій Коваль не перетелефонував. Та вже наступного дня в розмові із журналістами Слідства.Інфо взводний заявив, що ніколи не був командиром Анатолія Гаркавенка.

Юрій «Директор» Коваль, в.о. командира 1 батальйону 93 бригади:

- Командир тоді був Андрій Сивий, я командир першого відділення. Гаркавенко в третьому відділенні. Тобто, ви не маєте ні якого відношення до того, що сталося?

- Ні, ні.

- І наказ не ви віддавали?

- Як я міг такий наказ віддати?

Того ж дня ми спілкуємося із керівництвом 93-ї бригади. Воно запевнює нас, що саме пан Коваль був командиром солдата Гаркавенка, а усі потрібні документи для отримання фінансової допомоги рідним уже готові.

Олександр Василенко – заст. командира військової частини В2830 по роботі з особовим складом:

- Розслідування, яке було ініційовано, воно вже закінчено, і ми плануємо вже сьогодні відправити мамі документи, щоб вона могла оформлювати свої виплати і все решту.

Телефонуємо мамі загиблого бійця за два тижні ми.

- Вам приходили на Толіка документи?

Ганна Гаркавенко, матір загиблого бійця Анатолія Гаркавенка:

- Нєа.

- Ще досі нічого не прийшло?

- Нєа.

- А керівництво частини Вам не дзвонило?

- Нє-нє, ніхто не дзвонив, взагалі ніхто не дзвонив. Я дзвонила до Олександра Івановича.

- Василенка?

- Так, так, так. Я до нього видзвонювала, то він сказав: ще дві неділі назад дав документи на розслідування, через тиждень у вас будуть. Вже дві неділі пройшло. І ніхто ніякі документи не передавав.

Ми зробили запит до Генштабу Збройних сил України. Нам відповіли: щодо поранення Андрія Котовенка триває службове розслідування і лише після його закінчення боєць отримає всі необхідні документи. От тільки в Андрія досі ніхто нічого не питав.

Ганна Гаркавенко, матір загиблого бійця Анатолія Гаркавенка:

- Вообще никто ничего не спрашивал, вообще. То есть, никто не приезжал, никто ничего не спрашивал.

Відповідь щодо загибелі Анатолія Гаркавенка виявилася ще більш цинічною – «станом на 29.03.2016 родина загиблого отримала всі довідки, крім довідки про смерть».

З моменту походу бійців у розвідку минуло вже більше 2 місяців, але командування вперто відмовляється визнавати ці втрати бойовими.

Як з’ясувало «Слідство.Інфо», затягування розслідувань, ненадання медичних довідок і статусу УБД – явище поширене.

Це Олександр Харін, позивний «Джон». Після того, як вони з дружиною виїхали з анексованого Криму, він вступив до лав добровольчого батальйону ОУН. Пішов на війну в січні 2015-го, в липні у Пісках потрапив під кулю снайпера. Відтоді прикутий до ліжка. Якби не бойові побратими та волонтери, вони з дружиною лишилися б зі своєю бідою віч-на-віч. Вже майже рік Олександр намагається отримати статус учасника війни та статус інваліда війни. Численні заяви і звернення не дали результату. Усе як на фронті – чекайте, тримайтеся, допомога буде.

Олександр «Джон» Харін – боєць добровольчого батальйону «ОУН»

- Эти письма особенно к президенту и премьеру – это то же самое, что кидать бумеранг. Кинул бумеранг, а он к тебе назад летит. Мне нужна инвалидность, которая будет говорить о том, что я не просто где-то по пьянке упал, а получил пулю, выполняя боевое задание.

У Міноборони відповіли, що це питання не врегульоване законодавством. Але юристи запевняють, що це не так.

Леся Василенко, голова ГО “Юридична сотня”:

- Навіть добровольці тих формувань, які не увійшли до складу офіційних силових структур – це ми говоримо зараз про батальйони Добровольчого українського корпусу, ОУН – ці бійці також мають право на статус інваліда війни, їхні сім’ї мають право на статус сімей загиблого і можуть претендувати на статус учасника війни.

Джон ображений на керівництво країни і не може зрозуміти, чим заслужив таку «подяку».

Олександр «Джон» Харін, боєць добровольчого батальйону «ОУН»:

- Хотелось бы, чтобы гарант Конституции и главнокомандующий каким-то образом растолковал мне и другим таким добровольцам, как я, что такое пулевое ранение по общему заболеванию.

Та що вже казати про добровольців, коли добитися правди не можуть навіть військовослужбовці, які підписали контракт із ЗСУ!

Бійцю 93-ї бригади збройних сил України із позивним «Британець» досі не надали довідку про поранення, якого він зазнав ще кілька місяців тому. Натомість попросили написати пояснювальну записку, за яких обставин це сталося.

Юрій «Британець» Шумейко, боєць 93 окремої механізованої бригади:

- У меня очень хороший лечащий врач. Он мне всё делает без документов. Он просто сказал, что когда-нибудь оно же придёт, тогда он мне скажет, когда приехать переделать. Ну, вроде так, я надеюсь… Наляпаю сейчас, вдруг вообще ничего не дадут…

Киянин Кирило Бабенцов пішов на фронт ще у 2014-му. Хлопець із позивним «Кобра» воював у складі добровольчих батальйонів ОУН та Карпатська Січ.

Кирило “Кобра” Бабенцов, співробітник підрозділу МВС “Миротворець”:

- 13 квітня 2015 між Пісками і Донецьком я зазнав двох поранень – кульове і осколкове під час бою. В заключенні, яке мені видали в лікарні Мєчнікова, там в обставинах отримання поранення підкреслений пункт “виробнича травма”.

Восени 2015 Кирило офіційно оформився в один з підрозділів МВС. Але й досі не може отримати не лише довідку про поранення, а й статус учасника бойових дій.

Кирило “Кобра” Бабенцов, співробітник підрозділу МВС “Миротворець”:

- Цим нібито мали займатися наші кадровики і допоки я був оформлений в “Гарпуні”, робота тривала і мої документи подали на оформлення УБД, я отримав довідку про участь в АТО, але до сих пір УБД моє не оформлене. Мені кажуть: чекайте, все робимо. Вже 10 місяців як я оформлений в МВС, і УБД в мене немає, як і у багатьох інших офіційно оформлених моїх сослуживців.

Микола Чайка пішов в армію добровольцем ще навесні 2014-го.

МИКОЛА ЧАЙКА, колишній боєць 30 окремої механізованої бригади:

- Брали участь у боях за Савур-Могилу, Степанівка, Міусінськ, Мала Миколаївка, Успєнка.

Наприкінці літа бійцям дали відпустку.

Микола Чайка, колишній боєць 30 окремої механізованої бригади:

- 8-го чи 9-го числа вересня ми вже приїхали в частину безпосередньо. Я написав рапорт, щоб нам дали довідки, що ми брали участь в АТО. Вони нам сказали: лишайте рапорта, конвертики і ми вам пришлемо додому.

Хлопці марно прочекали кілька тижнів. Тоді поїхали до військової частини.

Микола Чайка, колишній боєць 30 окремої механізованої бригади:

- Вони повідомляють – ми вас не знаємо, ви в СЗЧ рахуєтесь, по вас буде проводитися розслідування, їдьте додому, чекайте суду.

І додали: якщо не хочете проблем – краще звільнитися за статтею, яка не дає можливості мати статус.

Щоб довести, що він справді був у зоні АТО і пішов у відпустку, а не самовільно залишив частину, Микола подав до суду.

Микола Чайка, колишній боєць 30 окремої механізованої бригади:

- Вони пішли у відмову повністю, але суд, послухавши наші докази і їх заперечення, підтримав позов в повному обсязі.

Апеляцію Микола Чайка також виграв. Суд постановив видати йому документи учасника АТО.

Микола Чайка, колишній боєць 30 окремої механізованої бригади:

- Що виконавча служба Новоград-Волинського, що військова частина вони ігнорують всі повідомлення, всі зустрічі.

Олександр – спецпризначенець Збройних сил України. Тому попросив закрити йому обличчя. Хлопець розповідає: на війні з квітня 2014-го, офіційно оформився до збройних сил в серпні 2015-го. Був на Савур-Могилі та в Іловайську, наразі служить гарячих Зайцеві й Авдіївці. На фронті дістав 6 поранень, але досі не має ані статусу учасника бойових дій, ані жодних медичних довідок.

Олександр, боєць спецпідрозділу збройних сил України:

- Це ще було в 14-му році, коли мені осколок в спину прилетів. Мені його прямо на полі бою витягнули, скотчем заклеїли, як ото кажуть, подорожніком приложили і вперед і довести мені, що я його отримав там під час бойових дій без удостовєрєнія – це неможливо просто. Я так розраховую, що коли буду отримувати пенсійне посвідчення, мені і УБД дадуть.

Хлопець не без обурення розповідає про те, що ні він сам, ні більшість його бойових побратимів жодних компенсацій не бачили.

Олександр, боєць спецпідрозділу збройних сил України:

- Якщо ви не можете виплачувати за поранення, за те що люди загинули сім’ям – не обіцяйте!

Арсен - волонтер з Івано-Франківська. Займається тим, що розвозить тіла полеглих бійців. Саме він привіз додому Анатолія Гаркавенка. Збройним силам це робити нема на чому.

Арсен Мартинюк, волонтер:

- 93-тя це взагалі проблема бригада по 200-х, є от випадок коли людина померла 8 місяців тому і до сих пір ніяких документів.

- Скільки ви вивезли тіл приблизно?

- Багато. Я не можу говорити. Кожну неділю. 4-5.

- І зараз, коли режим тиші?

- У нас немає режиму тиші.

 «Слідство.Інфо» неодноразово розповідало про те, як легко отримують статус учасника АТО різні чиновники з міністерств і відомств. Натомість справжні воїни змушені ходити по численні довідки з простягнутою рукою, наче це не держава їм винна, а вони їй. Про хибність такої системи говорено багато. Мабуть, настав час її змінити і зробити ефективною та справедливою.

Олена Козаченко, Слідство.Інфо