Райгородські селяни хочуть назад свою землю

Близько півсотні жителів села Райгород, що на Кам’янщині, зібралися минулої п’ятниці в сільському клубі, щоб учергове заявити про бажання повернути собі власні паї. Десять років землі селян перебувають в оренді ДСП «Агрокомплекс» (с. Березняки), яке належить бізнес-структурі колишнього народного депутата України Сергія Подобєдова.

– Ми, осіб із 150 пайовиків, хочемо повернути собі з оренди власну землю. А нам не віддають, хоч договір і закінчився, – розповіла кореспондентові Прочерку жителька Райгорода Марія Поліщук. – Під різними приводами нам відмовляють. То говорять, що п’ятирічний термін оренди відраховується від дати реєстрації договору, а не від дати його підписання. То – що термін оренди продовжився автоматично, хоча ми за місяць до завершення строку дії договору подали заяви про те, що хочемо забрати свої паї. http://procherk.info/resonance/2-cherkassy-news/42058-rajgorodski-seljani-hochut-nazad-svoju-zemlju

У селі розводять руками – питання, пов’язані із їхньою землею, розв’язуються без їхньої жодної участі. Відповідно до договору, орендарі мали за місяць письмово попередити селян про продовження договору. Але не тільки не зробили цього, а й на заяви селян про небажання продовжувати договір жодним чином не зважили.

П’ятирічний термін дії договорів у селян Райгорода позакінчувався у вересні минулого року. Але в листопаді в Кам’янському районному управлінні юстиції було зареєстровано додаткові угоди про продовження дії договорів. Одні селяни кажуть, що «й у очі цих угод не бачили», інші – що ніби «щось підписували», але не розуміли, що.Треті дивуються самій появі «додаткової угоди» до договору, який уже кілька місяців як закінчився. Й усі не можуть зрозуміти, чому їм не дозволять бодай побачити ці документи, не кажучи вже про отримання їх копій.

– Ми подали заяви до суду. Відбувається суд за судом, але... То судді беруть самовідвід. То представники «Агрокомплексу» не з’являються. Люди йдуть на той суд пішки, хтось, хто має здоров’я – велосипедкою. Годинами чекаємо, але суддя не приймає рішення, бо з «Агрокомплексу», бачите, нема нікого.По аналогічних справах різних пайовиків суди приймають протилежні рішення. Сім місяців ідуть суди! Де ж шукати правди? – дивуються селяни.

Зараз частину спірних полів засіяв «Агрокомплекс», частину зараз намагаються засіяти самі селяни.

– Склалися, найняли трактори – і засіваємо! – кажуть вони. – Чи соняхом, чи соєю, чи кукурудзою, але засіємо! Ми по 40-50 років пропрацювали на землях. То що, ми не знаємо, як це робити?

І одна, і друга сторони залучають на свій бік самооборону – одні смілянску, другі – кам’янську. Як кажуть селяни, Райгород мало не став місцем зіткнення «зелених чоловічків». Утім, побачивши спірність ситуації, самооборонівці вирішили не втручатися. Також кілька разів обидві сторони викликали поліцію.

– Нас звинувачували у «рейдерському захопленні» землі! Як це так? Ми свою землю забираємо! – обурюється жителька села Клавдія Стрижак.

За словами селян, вони не задоволені тим, що «Агрокомплекс» не бере участі у житті села, за паї платить недостатньо і несправно.

– За паї платили менше, ніж у сусідів, – каже Марія Поліщук. – За десять років нам ніхто цеглини не поклав, тільки розвалили! Є дві ферми розвалені. Ніхто нічим не допомагає – хоч би до лікарні відвезли чи город виорали! Навіть солому, яку в Черкаській області всім пайовикам дають безоплатно, нам продають за готівку – 150 гривень за тюк! Що це для пенсіонера, якому й таблетку купити нема за що? Я вже не кажу про якогось оселедця. Подачок ми не хочемо, але осьо в Лузанівцімісцеве господарство на Новий рік чи Пасху коробку цукерок дарує. Це – ознака уваги, поваги. Ознака того, що орендарю потрібна не тільки земля, а й люди, які на ній живуть. А нам за десять років ніхто й «здрастуйте» не сказав!

Житель села Іван Перевало каже, що єдиний раз попросив орендарів виорати свій город. Ті пообіцяли, але не зробили.

– Це мене так образило... Таке враження, що я нікому не потрібний, – каже Іван Васильович. – Елементарне – отримати гроші за пай. Три рази їздив, поки отримав... Яка у мене може бути співпраця з такими орендарями?

Жителька села Надія Денисенко не втримує сліз: їй шкода власне село та господарство, яке розбудовували цілі покоління райгородців.

– Криві, сліпі, без рук, без ніг після війни наші батьки приходили, будували наші ферми. А що ми залишимо нашим дітям? – схлипує Надія Трохимівна. – До чого ми дожили?

Частина пайовиків «Агрокомплексу» хочуть самі обробляти свою землю або ж згодом залучити нового інвестора...

Сільський голова Райгорода Валентина Дяченко твердить, що, будучи посадовцем, поважає думку обох сторін. Тим більше, що близько половини власників паїв вирішили залишити їх в «Агрокомплексі».

– Разом із тим, керівники «Агрокомплексу» насправді, на жаль, не почули людей, – каже Валентина Порфирівна. – «Агрокомплекс» мав за місяць письмово попередити власників паїв про свій намір продовжити дію договору. Він цього не зробив. Більше того, ніяк не відреагував на листи самих людей, які повідомили, що хочуть забрати свої паї.

За словами Валентини Дяченко, за останні п’ять років орендарі жодного разу не збирали людей, щоб повідомити про урожайність, про свою роботу і свої плани.

– Людей ігнорували. Це дійсно так, – із сумом каже Валентина Порфирівна, яка й сама входить до числа людей, які хочуть забрати свої паї в «Агрокомплексу». – Подивіться на людей, які зібралися в залі нашого Будинку культури. Це – переважно пенсіонери, віком за 70 років. Вони мусять ходити на судові засідання, після яких їм іноді викликають «швидку»...

Як каже Валентина Порфирівна, в селі зараз три господарства, і два із них роблять для села все можливе. Зокрема, ТОВ «Альфа Агро» утримує дитячий садочок, допомагає школі, відремонтувало клуб. Натомість, на думку сільського голови, «Агрокомплекс» дуже часто не чує потреби людей.

Представник «Агрокомплексу», черкаський юрист Валерій Макеєв погоджується, що позиція селян має свою логіку, але твердить, що коли є спір, то правоту тієї чи іншої сторони встановлює винятково суд.

– Коли є суд, то обов’язково якась сторона буде незадоволеною, – каже Валерій Федорович. – І пайовики, і орендар стали заручниками тої ситуації, яка була в країні в 2010-2013 роках: угоди, які тоді укладалися, майже не реєструвалися. Коли законодавство змінилося, протягом кількох місяців усі угоди було зареєстровано. З якого моменту рахувати 5 років дії угоди: з моменту підписання чи з моменту реєстрації? З цього приводу між сторонами йдуть судові процеси. Суди першої інстанції приймають різні рішення, підтримуючи то одну, то іншу сторону. Поки що жодне рішення не вступило в силу. Зараз – стадія розгляду в апеляційному суді. На моє переконання, зараз на землю має права той, за ким ці права зареєстровані – за ДСП «Агрокомплекс». Враховуючи практику рішень Верховного Суду, я очікую, що договори оренди землі з 2015 року будуть автоматично продовжені до 2020 року.

Цікаво прокоментував Валерій Макеєв твердження селян про те, що вони за місяць до завершення 5-річного строку подали заяви щодо небажання продовжувати дію договору. На думку юриста, будь-яке листування між пайовиками і орендарями, що велося до завершення дії договору, до уваги не береться. От якби надійшов хоч один лист у місячний термін після завершення 5-річного терміну з моменту підписання– то це була б інша справа.

– Я не можу казати, чи гарний закон, чи поганий. Чи гарне рішення Верховного Суду, чи погане. Відверто кажучи, сам вражений, але ця позиція – абсолютно однозначно на боці орендаря, – каже пан Макеєв.

Що ж до появи «додаткових угод» – Валерій Федорович каже, що той, хто вважає, що не підписував угод, може звернутися до суду.

Отже, «Агрокомплекс» розмовляє з селянами мовою судів і юридичних казусів. У цій круговерті простій людині домогтися своєї правди – велика проблема.

Тим часом, жителі Райгорода переконані, що «двічі два – це чотири» і що в нормальній державі людина повинна мати реальну можливість захистити свої права. Досвід показує, що в разі, коли це стає неможливим, люди йдуть на майдани або й відшукують прості селянсько-козацькі способи розв’язання «складних юридичних проблем».

– Нас не чують! Розумієте, ми не хочемо таких орендарів! – емоційно вигукує селянка Марія Поліщук. – Про що мова? Договори закінчилися, просто закінчилися! Невже ми не можемо забрати землю, яка належить нам по праву?..