Валентина Коваленко: «До Осьмачки треба дорости»… У Куцівці вручили премію імені видатного поета

Уже 21 рік у Куцівці, що на Смілянщині, відзначають День народження геніального земляка, поета, прозаїка і справжнього українця Тодося Осьмачки.

16 травня цього року йому б виповнився 121 рік. 14 травня, з огляду на вихідний день і незважаючи на сильний дощ, до села приїхали гості зі Сміли, Черкас і Києва. Були декілька шанувальників і з інших місцевостей, пише Прочерк.

Через негоду, захід проводили у місцевому досить пристойному Будинку культури. Розпочався він врученням квитків новим членам Спілки письменників. Це були Катерина Вербівська – бібліотекар з Черкас – і електрик з міста Городища Олексій Тичко. Документи вручав позаторішній переможець премії імені Тодося Осьмачки письменник і публіцист Василь Трубай. Обидва нові члени Спілки пишуть вірші. Гарні вірші. Це стан їхньої душі, бо, як зізналися, просто не можуть не писати. І все ж пані Катерина під час вручення документа емоційно вигукнула: „Боже, я письменниця!”. А пан Олексій наголосив, що отримавши таке почесне звання, він ще більше працюватиме над кожним словом, кожною римою.

Та головною подією свята в Куцівці стало, звісно, вручення Всеукраїнської літературної премії імені Тодося Осьмачки. У своєму слові Валентина Коваленко – голова комісії з присудження премії – наголосила, що мріє, „аби Куцівка перетворилася у другий Холодний Яр, щоби в село побільше їхало свідомих українців, і щоби Тодось Осьмачка таки гуртував нас тут. Але до нього ще треба доростати”… А ще пані Валентина сказала: „Хочеться, щоби свідомі українці не розсварювалися, а сходилися докупи. Щоб вони не були втікачами з рідної землі, а були потрібні тут”. Мудрі слова, та чи тоді мовлені… Особисто я чекав їх почути, коли вона була головою обласної ради.

Нагадала Валентина Коваленко і про те, що родичі Осьмачки торік підписалися під зверненням, у якому просили українську владу повернути прах видатного поета на рідну землю. Міністерство закордонних справ не відреагувало. Тож пані Валентина буде діяти далі. І над музеєм у Куцівці працюватиме далі. А рік минув. З новою владою…

А лауреатом премії став цього року дійсно видатний письменник, справжній українець, котрий „на архетипному рівні живопише Україну”,  Олекса Різників за чудову повість „Маюнелла”. Пан Олексій народився у Єнакієвому, зараз живе в Одесі. Практично щороку приїздить на прощу до Осьмачки. І, нарешті, цілком заслужено отримав премію його імені. Це у нього загалом сьома літературна премія. Та, як заявив схвильований лауреат, цю він ставить першою. Додаток до неї із „соняшників” йому вручив відомий на Черкащині політик, підприємець і доброчинець Микола Булатецький.

А потім був незабутній виступ Олекси Різниківа, який, безумовно, залишиться у пам’яті людей, що його чули, на все життя. Недарма, вітаючи лауреата, теж цьогорічний претендент на цю премію, дивовижний поет Сергій Пантюк сказав: „Якось я завівся з Віталієм Кличком. На що мені друзі зауважили: ти з глузду з’їхав, це ж чемпіон світу з боксу! Я їм відповів, що соромно отримати удар від хулігана. Від чемпіона не соромно. Так само мені не соромно програти Олексі Різниківу”.

Шкода, що свято якось поступово перетворилося, по суті, у такий собі міжусобойчик давніх приятелів, що пристрасні і мудрі виступи чуло обмежене коло людей. Усе ж онук геніального Осьмачки Олександр подякував усім присутнім від імені свого діда за те, що приїхали, за те, що не забувають.

А тоді був величний храм, оспіваний поетом, і… смачнющі вареники, зліплені руками корінних мешканок села Ніни Гарбар, Іни Зарицької, Тетяни Махині та інших. Щоправда, ще, кажуть, були виступи поетів на сходах клубу. Та на цей захід ніхто єдиного на святі журналіста не запросив…

Олександр Вівчарик