Нові Тіньки, або Як із карти Чигиринського району зникали літописні населені пункти

У червні 1954 року Міністром електростанцій і електропромисловості СРСР були затверджені та передані на розгляд Комітету у справах будівництва при Раді Міністрів СРСР проект спорудження Кременчуцького гідровузла та кошторисно-фінансовий розрахунок до нього. При цьому будівництво електростанції розпочалося у березні того ж 1954 року – ще до затвердження необхідної документації.

У процесі створення водосховища в Чигиринському районі під затоплення потрапляло 1 067 сільськогосподарських угідь, багато присадибного фонду, лук, пасовищ, сінокосів. На узбережжях Дніпра та на території старих сіл були лісові масиви. Для звільнення «чаші» водосховища створено ліспромгосп, який займався вирубуванням лісу і вивезенням готової лісопродукції. Частину лісоматеріалів продавали переселенцям на будівництво нових приміщень.

Роботи з переселення населених пунктів виконувалися силами колгоспів. Як відомо, упродовж 1951-1956 років відбулося укрупнення сільських господарств, у результаті якого в Тіньках, Шабельниках, Тарасівці і Бужині був створений єдиний колгосп «Україна». У 1956 році господарство отримало техніку ліквідованої місцевої машинно-тракторної станції. Керував колективом під час переселення Скринько Лука Петрович. 

Ось як згадував про ці часи головний агроном колгоспу Д.Ю. Конопко: «Усі трактористи, шофери працювали у дві зміни. Трактори не виходили з борозни, заправляли пальним і таким чином робили в полі. Всі трактористи спали в тракторній бригаді. (…) Особливо важко було жінкам, яким доводилося виконувати хатню роботу, польові роботи по догляду за просапними рослинами (бо пололи суцільно сапами), і мазати хати, вистеляти стелю, доглядати тварин і виховувати та народжувати дітей». Роботи виконувалися переважно вручну. Працювали вдень у колгоспі, а вночі – на будівництві хати.

Колгоспу було виділено вантажний автотранспорт для перевезення майна і будівельних матеріалів. Для заготівлі лісу для будівництва у Калінінській області РСФРР створена бригада з числа колгоспників (бригадир – О.А. Пилипай). Камінь-ракушняк заготовляли в каменоломнях Керчі та Одеси (бригадири – Х.І. Руденко, О.С. Костенко). Цеглу для водонапірної башти привозили з цегельних заводів з-під Києва, а для інших споруд купували на цегельних заводах Чигирина і села Іванівки, а дехто завозив з Кременчука. Усі фундаменти приватних будинків у селі закладені з піщаника, видобутого в каменоломні на Замковій горі у Чигирині.

Згідно з держпланом передбачалося будівництво на новому місці трьох сіл – Бужина, Тарасівки і Тіньок. Жителів села Шабельники планувалося переселити в Кіровоградську область. Але більшість шабелян відмовилася від переселення «на чужину». Тоді було переплановано будівництва одного села Тіньки, причому жителі Шабельників селилися окремим кутком (на захід від теперішньої вулиці Гоголя). Жителі нової громади села Тіньки довго не могла налагодити нормальні взаємини між собою: «Шабельники були, на мою думку, войовничішими, бо їх у Кіровоградську чи Миколаївську область мали переселяти. Половина людей не схотіла. То їм допроектували. То ми – в центрі, а вони – на околиці. Була ворожнеча». Загалом «люди різні, дуже довго ділилися: то – тіньчани, то – шабеляни, а зараз усе злилося». Хоча, за спогадами Д.Ю. Конопка, «за часів переселення був належний громадський порядок, рідкісним явищем було хуліганство, хоч і пили багато горілки на будівництвах».

Мешканцям сіл, що переселялися, але були неспроможні вести будівельні роботи (престарілі колгоспники, інваліди праці й війни), житлові будинки зводили державні будівельні організації. «Для стареньких людей держава будувала двоквартирні будиночки. Це на теперішніх вулицях Тіньок – Комсомольська, Леніна, Набережна».

Були випадки, коли деякі громадяни будували свої хати на «слупах» (стовпах). За наказом голови колгоспу таке будівництво було заборонене, а збудоване розвалювали. 

Одночасно з будівництвом житла висаджувались дерева вздовж вулиць і у дворах людей. «Як вийшли на гору, то після 60-го року начали масово насаджувати дерева, садки, бо тоді ж самі хати були, а дерев ніяких не було». На степ було перенесено старі кладовища та останки воїнів, котрі загинули при звільненні сіл від окупантів.

Ще у 1957 році на будівельні майданчики завезли матеріали, але плани спорудження житла були невиконані. Серйозною проблемою будівництва був дефіцит лісоматеріалів. Не поспішали переселятися й самі жителі старих сіл. У випадку затягування процесу переселення передбачалося вжиття адміністративних методів впливу. У 1957 році на адресу переселенців надійшли листи за підписом голови Чигиринського райвиконкому, де повідомлялося, «строк виселення ваших будов у зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС закінчується 15 листопада 1957 року. Тому райвиконком попереджає: якщо вами не буде знесено господарство і не приведено в санітарний стан площу в термін до 30 серпня 1956 року, до вас будуть застосовані адміністративні міри впливу, а за будови буде нараховано страхову оцінку».

Характерно, що у мешканців територій, що підлягали затопленню, ніхто й ніколи не запитував згоди щодо знищення їхніх малих батьківщин чи переїздів. Переселенцям держава виплачувала 1500 карбованців за хату, відводила місце під будівництво і термін, в який повинне відбутися відселення. «За отримані кошти люди купували потрібні будівельні матеріали і споруджували хати, допоміжні приміщення, саджали фруктові дерева, ставили паркани. Багато людей, одержавши гроші, виїжджали до Кіровоградської, Херсонської, Миколаївської і Одеської областей. Там купували собі житло або будувалися й приживалися на новому місці». «Пройшла комісія. Для здійснення переселення виплачувалась вартість будівлей і забезпечували будматеріалами: ліс, цемент, цегла... Для будівництва виділяли ділянку. В кого була хата, той розбирав і переносив своє. Якщо старіша хата, то оцінювалась дорожче. А як нова, то менше, бо до старої треба добавляти», – розповідає А.Ф. Терещенко. Взимку 1957-1958 років на степу в нових Тіньках уже зимувало три сім’ї: Конопка та дві Швиденків.

26 січня 1958 року газета «Черкаська правда» в статті «Новобудови Черкащини» відмічала: «широкі можливості для електрифікації області відкриваються з введенням в дію Кременчуцької ГЕС. Розгорнуто роботи з підготовки чаші майбутнього водоймища». У Чигиринському районі до кінця року силами Черкаського управління будівництва захисних споруд передбачалося завершити спорудження земляної Тясминської дамби.

Навесні 1959 р. розпочалося затоплення чаші водосховища. Були випадки, коли громадяни до останнього не бажали руйнувати власні садиби і переїжджати «на степ». Коли вже почала прибувати вода, бульдозером зносили житла і примусово вивозили людей та їхнє майно. Усього в Тіньки переселилося 1 400 сімей – понад 4 000 жителів.

Прикметною в цьому випадку є історія жителя села Шабельники інваліда війни Платона Романовича Миколенка (Палтона чи Шляпати, як його називали в селі), який відмовився переселятися в новозбудовані Тіньки. Коли почалося заповнення водою водосховища, понад новим берегом Дніпра він викопав землянку. «Але й там спокою не давала влада – тричі розгортали його убоге помешкання бульдозером». Але Платон Романович уперто повертався до Дніпра. І, врешті, переміг владу – його залишили у спокої, тож до самої смерті щоденно він мав змогу молитися на затоплене село. З того часу узвіз, де була його землянка, старожили називають Палтоновим. 

У час переселення не було доріг із твердим покриттям. Планом будівництва Кременчуцької ГЕС було передбачено спорудження шляху з твердим покриттям від Стецівської дамби через новозбудовані села до Черкас. Почали споруджувати насип, але керівництво району перевело всі кошти і техніку на спорудження дороги Чигирин – Черкаси, яку також не добудували через дострокове введення в експлуатацію Кременчуцької ГЕС. Залишки коштів були зняті, й завершувати будівництво довелося коштами і силами колгоспів.

До заповнення чаші водосховища у нових населених пунктах незадовільними темпами велося спорудження приміщень освітніх закладів. У 1958 році на будівництво середніх шкіл у нових Боровиці, Рацевім і Тіньках виділялося 3,44 мільйона карбованців. Під будівництво школи у Тіньчанському колгоспі ім. Сталіна виділялося 4,5 га землі. На цій території планувалося спорудити дві школи на 400 учнів кожна. Але виконання планів постійно гальмувалося. У 1957-1958 роках із виділених коштів на будівництво шкіл на 1 квітня 1958 р. у названих трьох селах освоєно було лише 12,7% виділених коштів (783,8 тисячі крб). У 1959 р. фінансування будівництва було переведено з районного бюджету на обласний. Але у червні 1959 р. жодна з чотирьох шкіл ще не була здана в експлуатацію. Тож найдовше «на низу» протрималася школа в Шабельниках, яку діти відвідували в час переселення. «Колективи педагогічні об’єдналися. І класи великі були. По 40 учнів». «Цікаво дуже було прийти в нову школу. Був же ж «А» і «Б» класи. «А» – шабельницький, люди войовничіші. Діти билися – Тіньки з Шабельниками. «Б» – це з трьох сіл: Бужин, Тарасівка, Тіньки. Ми згуртованіші були проти Шабельників разом. Коли до дівчат ішли шабельницькі хлопці, то обов’язково тінчанські їх або били, або проганяли, або могорич брали, викуп за дівчину. Ворожнеча була сильна», – ділиться спогадами жителька Тіньок Тетяна Жадан.

Уже після затоплення чаші водосховища за рахунок коштів Державного бюджету у нових Тіньках побудовано два приміщення школи: початкової та середньої: «Сюди перевели дітей із Бужинської початкової, Шабельницької і Тарасівської семирічних шкіл». Спорудили також приміщення двох дитсадків, дільничної лікарні, сільради, пошти, трьох магазинів, бібліотеки, водонапірну башту і водогін. За рахунок коштів колгоспу було побудовано спочатку малий клуб, а згодом – і Будинок культури зі спортзалом. У затоплюваних селах були вітряки: два млини в Шабельниках на степу, а інші були перенесені на гору. Але в колгоспі не виявилося майстрів, спроможних їх зібрати.
У грудні 1959 року було запущено перші чотири агрегати Кременчуцької ГЕС, яка розташовувалася біля м. Світловодськ Кіровоградської області. Поступово вода заповнювала необхідні території. «Було, навесні Дніпро іде з верхів. І сьогодні вода, а завтра – вже більше. І так місяців зо три. То були островки, бугорки, залишалися там кролі й зайці. У нас були люди і їздили рятувать. І ми їх виловлювали, щоб же не пропали. Риба теж розпливалася, до берегів ішла». У результаті спорудження електростанції в середній течії Дніпра (на території Кіровоградської, Полтавської і Черкаської областей) утворилося Кременчуцьке водосховище загальною площею 2 250 км2.
Під водами водосховища залишилися не лише території, а й історична пам’ять. Переселенці ще й досі згадують той «рай на землі», де «ожина така – мені аж по шию була! Все там, на острові, – дармовий корм: возили коней, корів із колгоспу. Озера такі були: риби, качок, птаства». «Дуже природа мені подобалась, болотиста місцевість, ліски, гаї» (Т.Д. Жадан). 

Олександр Солодар, фото надані автором публікації

Нова Доба