Моряки-черкащани розповіли, чому український флот не зміг захистити Крим

Засилля російської пропаганди, велика кількість зрадників серед військовослужбовців та цивільних, а також нерішучість вищого командування стали основними причинами втрати (сподіваємося, тимчасової) Україною Автономної Республіки Крим.

Про це йшлося під час круглого столу «Військово-морський флот України: історія, сьогодення та перспективи», який відбувся днями в Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького, пише Прочерк.

За словами речника командування Сил спеціальних операцій Збройних сил України, випускника Черкаського національного університету Олексія Нікіфорова, який у 2014 році був заступником командира 501-го батальйону морської піхоти (м. Керч), зміна настроїв на флоті стала помітна ще з 2010 року. Росія довго й наполегливо працювала над посиленням свого впливу в Криму.

Станом на кінець зими 2014 року «метастази зради» проникли в усі органи влади Криму. Посилено працювала російська пропаганда. Нагніталася ненависть до всього українського, включно з мовою і культурою. Тому те, що ми називаємо «тимчасовою окупацією Криму», стало продуманою, спланованою спеціальною операцією Російської Федерації.

Як зазначив капітан 2-го рангу Юрій Федаш (у 2014 році – командир тральщика «Черкаси»), російські військовослужбовці почали масово прибувати в Крим під час подій на київському Майдані Незалежності.

– День і ніч завозили військову техніку і людей, – згадує Юрій Петрович. – Українське керівництво за цим спокійно спостерігало. Не було навіть рішення про приведення кораблів у бойову готовність.

Після падіння режиму Януковича моральний стан серед українських військових у Криму був надзвичайно слабкий. Частина перебувала під впливом російської пропаганди, інші були дезорієнтовані й не знали, що робити. Вказівок з Києва, як ставитися до посилення російських і проросійських сил, що робити, – не надходило. У штабі ВМФ палили документацію.

– Перше, що я зробив, – заборонив військовослужбовцям на своєму кораблі дивитися російські телеканали, – розповідає Юрій Федаш. – Далі: дав указівку всім підлеглим вивезти свої сім’ї на материкову частину України. Ті, хто виконав цю вказівку, потім мені дякували, оскільки натиснути на них окупантам було нічим. Крім того, ми попіклувалися про те, щоб отримати до повних норм боєзапаси і запаси пального.

28 лютого з Києва нарешті надійшов довгоочікуваний наказ, щоправда, усний. Було доручено розпочати передислокацію в Одесу. Але цей наказ уже незабаром скасував зрадник-контр-адмірал Денис Березовський. А 3 березня виводити кораблі в море було вже запізно: росіяни перекрили вихід в море із озера Донузлав, де базувалися українські кораблі, затопивши свій старий корабель «Очаків».

За словами Юрія Федаша, вийти з озера можна було й після цього, але наказу про це не надходило; командири ж деяких кораблів вважали (або вдавали, що вважали), що такий вихід був би ганебною втечею. Тим часом, російські моряки один за одним перекривали можливості до виходу: біля «Очакова» було затоплено ще три невеличкі кораблі.

Олексій Нікіфоров також відзначає незрозуміле затягування тодішнього керівництва Збройних Сил із виданням наказу про вихід із Криму. «Ми, морські піхотинці, вийшли одними з останніх, 8 квітня. А формальний наказ про наш вихід з’явився аж через місяць після цього», – зазначає Олексій Володимирович.

Як розповіли учасники круглого столу, у середині березня відбулося захоплення військових містечок. Від командування флоту РФ надійшов ультиматум із вимогою підняти на українських кораблях російські прапори. Багатьом погрожували розправою над сім’ями.

За словами Олексія Нікіфорова, російська пропаганда активно використовувала й аргумент можливих репресій з боку нової української влади. «Ви збираєтеся повертатися в Україну? Куди? Де ваша зброя? Де ваші підлеглі? Та вас там відразу арештують за зраду!» – залякували українських офіцерів російські колеги.

Головною «страшилкою» для кримчан, у тому числі й для українських військовослужбовців, російська пропаганда робила Правий сектор. Зрештою, страх перед національними українськими силами став поширеним серед військових. Тому військовослужбовець, який твердо вирішив бути вірним присязі й народові України, не знав, звідки отримає несподіваний удар – від супротивника чи від товариша по службі.

Як наслідок – усі боєздатні частини України в Криму (за невеликим винятком) за попередньою домовленістю одночасно підняли російські прапори.

Один із учасників круглого столу, курсант 4-го курсу Одеської морської академії звенигородчанин Олександр Красюк, який у 2014 році навчався в Академії Військово-морських сил України в Севастополі, розповів, що на початку березня в академії готувалися боронити її від можливого наступу так званої «самооборони Криму». А вже 20 березня в навчальному закладі піднято російський прапор. Із курсантського складу вірними Україні залишилася приблизно третина.

Тим часом, з тральщика «Черкаси» моряки через кримських татар передали на материкову частину України речі. Також було висаджено на берег проросійськи налаштованих членів екіпажу.

Вжиті заходи дозволили відбити кілька атак російського десанту, що намагався висадитися на корабель зі швидкісних човнів. Це росіянам удалося лише з 5 спроби.

Олексій Нікіфоров на запитання «Чи міг український флот відстояти Крим?» сьогодні дає негативну відповідь. На його думку, безумовною перемогою України є те, що вдалося стримати «русский мир» й не допустити захоплення південних областей нашої держави.

Наразі співвідношення сил на Чорному морі, на жаль, дуже не на користь України. Воно дорівнює приблизно 12,7:1. Лише тривала й наполеглива робота з розбудови українського Військово-морського флоту дозволить змінити ситуацію на краще.