Дніпро “зацвів”. Чи це небезпечно?

Цьогоріч Дніпро біля Черкас “зацвів” раніше ніж зазвичай. Вже в останні тижні червня вода особливо біля берега була схожа на густу зелену фарбу. А в перші дні липня біля водоростей, що рясно вкрили мілководдя, спостерігалася навіть сіро-біла піна. Та це не лякає черкаських пляжників, вони все-одно намагаються врятуватися від спеки в водах Дніпра. Така ситуація типова для багатьох міст уздовж головної ріки країни.

Надмірне тепло нагріло воду в річках до +27+28°, що викликало швидке розповсюдження водоростей, повідомив начальник Черкаського гідрометцентру Віталій Постригань, пише Рідна Черкащина.

«Цвітіння» води негативно впливає як на водойми, так і на людину. Синьо-зелені водорості можуть призвести до отруєння під час купання у воді, а також якщо вживати рибу з зеленої водойми. Кип’ятіння такої води та звичайна термічна обробка риби не знижує її токсичності. Аби запобігти забрудненню води, потрібен посилений контроль за скиданям у водойми неочищених стоків, значне зниження фосфорного навантаження на водойми, пояснюють фахівці.

За словами голови Київської організації Всеукраїнського товариства охорони природи Миколи Щепця, стандартно цвітіння головної річки країни має починатися у другій половині липня.

— Цього року все почалося набагато раніше, тому що наразі вода у Дніпрі прогрілася до 22 градусів. При такій температурі вода починає втрачати кисень. Тобто, головна причина цвітіння Дніпра – висока температура і, як наслідок, втрата кисню водоймою, — наводить слова еколога сайт Depo.Київ.

За словами Миколи Щепця, нинішні масштаби цвітіння Дніпра не загрожують здоров’ю людей. Єдина проблема від цього – не дуже гарний вигляд головної річки країни, але від цього нікуди не подітися.

Проблему прокоментував і відомий кіровоградський еколог Костянтин Рибачук:

— Синьо-зелені водорості своїм цвітінням на водосховищі нерідко наповнюють повітря задушливим смородом, а на воді — призводять до значної загибелі рибних ресурсів. Але з іншого боку… Знаєте, за скільки часу дніпровська вода “пропливала” відстань від Києва до Херсону до будівництва каскаду гідроелектростанцій з їхніми неодмінними супутниками — водосховищами? За сім-десять діб. А сьогодні цю відстань вона долає за квартал, а то й за півроку. Таке уповільнення до рівня болота річкової течії (сюди ж додайте значну кількість затоплених при заповнені водосховищ органічних решток та незначні глибини) спонукало природу самоочищатися за допомогою синьо-зелених водоростей.

Цвітіння синьо-зелених водоростей — менше зло в порівнянні з їхньою відсутністю взагалі… З жахом згадую ситуацію середини липня 2001 року, коли Кременчуцьке водосховище, замість уже звичного нам зеленого кольору, стало темно-червоним. А його береги були рясно завалені дохлою рибою. Проведений тоді аналіз води засвідчив значний вміст у ній амонійного азоту, фенолів тощо. А кисню, навпаки, виявилось катастрофічно мало. Тоді населенню настійливо рекомендувалось у жодному разі не використовувати таку воду для пиття (навіть у кип’яченому вигляді) та для приготуванні їжі. Всі тоді дивувалися: а де ж звична нам “зеленка”? Кілька факторів стало тоді причиною її відсутності: зависока температура води (28°C) та значна кількість органічних сполук у ній, кількаденний повний штиль, який змінився дводенним штормом, що змішав поверхневі і придонні шари води. Якщо лаконічніше, у липні 2001 року органічні речовини розкладалися без участі кисню. Що набагато небезпечніше, аніж зазвичай, коли наше море стає зеленим.

Зазначу на прикладі західної Європи та північної Америки: там будують переважно малі та середні за розмірами водосховища, вплив яких на довкілля (цвітіння водоростей, підтоплення прилеглих земель, переформатування берегів, кліматичні зміни тощо) зведено до мінімуму. Ну, а нам залишається дбати про своє оточуюче середовище і не ускладнювати ще більше ті негативні наслідки не вельми продуманого ставлення до природи у радянський період, коли пристрасть до гігантоманії і жагуче бажання “наздогнати й обігнати” брали гору над здоровим глуздом. На жаль і сьогодні доводиться регулярно стикатися із недбайливим ставленням до природи: береги водосховища в одних містах розорюються, в інших — забудовуються дачними котеджами…

Фото Романа Кирея