Коваль: Волонтерам доводиться навіть вивозити поранених у багажниках

Офіційно волонтерство – це діяльність, спрямована на надання допомоги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги.

Найдосвідченіша щодо волонтерства організація – це, звісно, Товариство Червоного Хреста. Цього року обласна організація Червоного Хреста надала матеріальну допомогу майже 1,5 тисячі особам на суму понад 350 тисяч гривень і передала переселенцям (ця складна життєва обставина виникла тільки цього року) понад 116 тисяч гривень для їх підтримки. Крім Червоного Хреста, можна назвати й інші благодійні центри та організації, які опікуються вразливими категоріями населення.

Але на сьогодні слово «волонтер» найбільше асоціюється з тими подіями, які відбуваються на сході України. Коли тільки розпочалася окупація Криму, військове вторгнення «братньої» Росії на нашу територію, саме волонтери проявили себе, відроджуючи нашу армію. Сьогодні, по суті, кожен українець по духу є волонтером.

Військове спорядження, військова та автомобільна техніка, амуніція, засоби особистого догляду, обігріву, продукти харчування, медикаменти – впродовж квітня-листопада тільки облікованого обласною владою вантажу в зону АТО з Черкащини передано понад 300 тонн. А скільки збирають по районах! Буває, телефонуєш, кажеш, що ми готуємо колону. А нам відповідають: «Та в нас раз у два дні туди йде мінімум 5 тонн допомоги». І найголовніше: це робиться без будь-якої вказівки, команди! Саме в цьому питанні громада почала самоформуватися, самооб’єднуватися.

У нас в області створено Єдиний центр допомоги АТО, який очолила одна з найактивніших громадянських активісток, голова ГО «Громадський БлокПост» Оксана Циганок, яка, за моїми підрахунками, більше 30 разів була в зоні АТО. Що тільки їй довелося пережити! Одного разу в багажнику вивозила трьох поранених бійців, тому що інший автомобіль просто не випустили б...

На сьогодні тільки по рахунках грошової допомоги Єдиний центр допомоги армії зібрав близько мільйона гривень. І це – не рахуючи буржуйки, амуніцію тощо. Більше 70 одиниць автомобільної техніки передано з області, в тому числі 45 вантажних автомобілів. Активно працюють Правий сектор, Об’єднані патріотичні сили, Політрада сил Майдану, Громадський БлокПост, Автомайдан, інші організації. Можна відзначити Спілку ветеранів Афганістану, яка спільно з медиками започаткувала акцію з реабілітації поранених учасників АТО. Навряд чи нам, владі, своїми нарадами-дорученнями вдалося б зробити хоча б 20 відсотків того, що роблять представники цих організацій.

Пам’ятаю, я звернувся до голови обласного Товариства Червоного Хреста Івана Гретченка щодо допомоги переселенцям у районах та містах Черкащини. А він мені показує «розкладку», як Червоний Хрест уже зреагував, залучивши до цього Автомайдан, народні ради, – робота вже йде! З такими людьми, з таким ставленням попри брак бюджетних коштів, газу, відключення електрики, інші негаразди ми просуватимемося далі!

Голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко майже щодня приймає людей, які приходять до нього зі своїми проблемами. Завдяки Єдиному центрові допомоги армії до нас стікається інформація про потреби конкретних бригад, батальйонів. Крім того, що ми маємо свій батальйон «Черкаси», військові частини й об’єднані бригади, куди входить значна частина черкащан, Черкащина допомагає й іншим підрозділам: «Айдару», «Азову», «Шахтарську», «Донбасу», батальйонам Нацгвардії, спецпідрозділам СБУ тощо. Це відзначалося під час нещодавньої наради у Президента України. На адресу керівництва країни, облдержадміністрації приходить чимало листів подяки.

Хто б що не говорив, як би це не оцінював, а ми маємо серйозний гуманітарний результат – дві відроджені школи. Ми стали взірцем для всієї України. Є доручення Прем’єра – взяти наш досвід за приклад. Так, у наших черкаських школах багато проблем. Ми знаємо це й намагаємося розв’язувати. На сьогодні виділено кошти на енергозбереження, заміну вікон, утеплення тощо. Але, повірте, в тій ситуації, яку ми побачили в Слов’янську й особливо Лисичанську, враховуючи те, які там обмежені можливості, вони б за рік не відновили ті школи. Сьогодні ж ми маємо проукраїські (як це не дивно звучить у нас в Україні) школи – і дітей, і вчителів, як у Слов’янську, так і в Лисичанську. Хоча, якщо покласти руку на серце, українська гуманітарна політика протягом 20 років там була просто відсутня – варто подивитися на їхні шкільні музеї...

До волонтерської справи долучилося багато колективів наших шкіл, професійно-технічних закладів, інститутів.

Пам’ятаєте, коли діти 1 вересня йшли до школи, в усіх черкаських школах дарували вчителям замість квітів прапорці, гроші за які стали допомогою армії? У мене в сім’ї теж є першокласниця. Я дивився на реакцію батьків, дітей – жодного разу не почув, що це «щось не те». Й це ще раз продемонструвало єднання усіх – від маленьких до великих.

Не можна не згадати й маленьких янголяток – дітлахів, які надсилають в армію свої малюнки й ручні вироби. Кожен, хто був на передовій, знає, що, в першу чергу, питають не про шоломи чи бронежилети, не про харчі, а про дитячі малюнки. Коли проїжджаєш повз блокпости – бачиш мужніх чоловіків у балаклавах і вивішені дитячі малюнки... Це вражає! У нас уже така велика сім’я маленьких волонтерів! І це допомагає боротися нашим військовим, відстоювати наше з вами мирне життя.

Хотілося б подякувати всім без винятку – й тим підприємцям, які за власний кошт купляли автомобілі, й тим, які допомагали продуктами, амуніцією, чим могли. Це й НВФ «Урожай», і Миронівська птахофабрика, і «Верес», і «Уманьферммаш», і Уманський тепличний комбінат...

Я згадую один випадок. Ми мали 3 тонни продуктів, а машина – на 5 тонн. Ми телефонуємо на «Верес», питаємо, чи можуть дати ще 2 тонни. Кажуть: «Зараз!» Через 15 хвилин перетелефоновують: «Ми не можемо дати 2 тонни, тому що споряджаємо свою машину на 5 тонн». Телефонуємо на «Нашу рябу» – те саме: «Давайте ми дамо свою 10-тонну машину, всю забиту».

Відчувається готовність підприємців – від великих до малих – допомагати. Тому що ця влада, на відміну від тої, що, дякувати Богові, пішла в історію, не вимагає в них нічого понад передбачене законом. Дивімося правді в очі: попередня влада 10, 15, 30 відсотків брала за введення об’єктів, за неперевірки, за ще щось приносили. Це ж усі знають. Сьогодні такого нема, тому в підприємців лишається те, чим вони сьогодні готові допомагати іншим.

Дуже хотілося б, щоб волонтерський рух перестав бути потрібним на сході Україні, і ми могли б реалізувати це починання тут. Адже так багато серед нас одиноких, непрацездатних, таких, кому важко рухатися. Я переконаний, що ми всі готові допомагати їм. І дай, Боже, розуму, тим духовним карликам у Москві, щоб вони нарешті дали нам спокій.

Віталій Коваль, заступник голови Черкаської облдержадміністрації

із виступу на круглому столі з нагоди Міжнародного дня волонтера 5 грудня 2014 року