Цикл естетичних годин «Натхненні Україною» провели в Монастирищі

Мистецтво відіграє дуже важливу роль у моральному вихованні молодої людини, удосконаленні особистості, може докорінно змінювати внутрішній  психічний стан, тим самим виховуючи та формуючи світобачення і сприйняття довколишнього світу. Мистецтво своїм впливом формує естетичні смаки, переконання, погляди на те, що є прекрасним, досконалим та вишуканим.

Районною бібліотекою спільно з вчителем культури МНВК «Ерудит»  Малютою Л.І. для учнів 11-х класів проведено цикл естетичних годин «Натхненні Україною», повідомляють Новини Черкас. Це розповіді про життєвий та творчий шлях українських художників, про ті складні життєві обставини, які доводилось долати справжньому таланту в умовах тоталітарної країни. Їх життєвий та творчий шлях може слугувати взірцем самобутнього подвигу в боротьбі за самовираження і право на життя.

Представниця народного декоративного живопису Катерина Білокур (1900–1961) привертала  загальну увагу до своїх полотен вражаючи найвибагливіших знавців та поціновувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів. Вони мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як глибоко розвинуте в ньому естетичне почуття, яка сприйнятлива душа до всього прекрасного в житті. Три картини Білокур –“Цар-Колос”, “Берізка”, “Колгоспне поле” — на експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі у 1954-у році побачив Пабло Пікассо. Він сказав: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!” Рідкісним був хист цієї жінки, володіла вона винятковим чуттям. У вільному леті уяви художниця бачила свій, особливий світ, її квіти реальні і водночас вони вихоплені з якихось видив фантазії, з казки, наче вони з тих квітів, що їх дівчата мріють знайти в ніч на Івана Купала… Її життєпис – то як роман, сповнений драматизму, де було й нерозділене кохання і чиєсь нерозуміння, де були й конфлікти з близькими людьми, і причиною всьому була та ж таки одержимість, нездоланна відданість мистецькому покликанню.

Видатний майстер української графіки Георгій Нарбут (1886–1920) художню освіту здобув приватно.  Нарбут “народився графіком”, опанувавши техніку самотужки. А в двадцять років надрукував досить вправні твори у столичному видавництві. У 1906-1917-у роках працював у Петербурзі, потім повернувся на Україну, аби у 1917-у році стати одним з професорів-фундаторів Української Академії Мистецтв, а згодом – і її ректором.  Характер творчості художника визначали життєві враження й мистецькі твори, на яких виховувався його смак, зразки, що він їх копіював або наслідував. Оформив книги “Три байки Крилова” (1913), “Малоросійський гербівник” В.Лукомського і В.Модзалевського (1914), “Герби гетьманів Малороссії” С. Трійницького, “Давня архітектура Галичини” (обидві – 1915), “Старовинні садиби Харківської губернії”    Г.Лукомського (1917), “Енеїда” І.Котляревського (1919); українські журнали – “Мистецтво” і “Сонце труда”, альманах “Зорі” (всі – 1919-20); силуетні портрети. Виконав грошові знаки і поштові марки УНР. Автор двох версій “Української абетки” (1917, 1919). Книжки, оформлені Нарбутом, видання з репродукціями його друкованих і невиданих творів стали бібліографічною рідкістю; ознайомлення зі спадщиною митця ускладняється й тим, що її значна частина переховується по музейних фондах та приватних збірках. Митець здобув визнання ще за життя, та найбільше про нього писали у 1920-х роках під враженням його наглої та передчасної смерті. “Нарбут величезних, неосяжних розмірів талант”, – казав російський радянський художник-графік І. Білібін. “Нарбут як графік був чи не кращий у світі, принаймні єдиний у своєму роді”, – підтверджував відомий архітектор, художник і мистецтвознавець Г. Лукомський. Георгій Нарбут – батько художника Данила Нарбута.

Данило Георгійович Нарбут (1916–1998) – син видатного художника-графіка Георгія Нарбута; заслужений художник України (1990), народний художник України (1994) та лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1996). Данило Нарбут народився 9 (22) січня 1916-о року у Петрограді. Навчався малюванню з семи років; з чотирнадцяти працював у декоративній майстерні Київського театру опери та балету. У 1936-у році був заарештований і засуджений за антирадянську діяльність. Його звинуватили у “несообщении о тайном сговоре против советской власти”. Художник два роки провів у виправно-трудових таборах посиленого режиму з подальшою висилкою і забороною жити у Києві. Справжня причина його арешту та засудження невідома й до цього часу; впродовж життя Данило Георгійович був переконаним українським націоналістом. На початку 1990-х років стояв біля витоків УНА-УНСО. У 1939-у році Нарбут пішов добровольцем на Другу Світову війну. У 1965-у році став головним художником Черкаського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Усього митець оформив близько 250 вистав в різних театрах України, з них п’ята частина – на черкаській сцені. Він привніс до театру високу національну образотворчу ідею. Також Данило Георгійович створював оригінальні театральні костюми: не лише відтворював епоху, побут, а й розкривав внутрішній світ героїв вистави. Прекрасно знав історію костюма, його етнографічні особливості, умів виразно і принципово точно використати це на сцені. Самобутня творчість Нарбута зросла на українському ґрунті: її витоки знаходимо в героїчному епосі, в народних піснях і баладах, в козацьких думах, в легендарному образі козака Мамая. Своїм нащадкам митець залишив роботи, присвячені історії Київської Русі, життю волелюбного козацтва, природі України, полотна на теми українських свят і обрядів, народного побуту та історичних героїв. Портретна галерея українських гетьманів і полковників – помітний малярський вклад митця у відроджувану історію українського народу. Зокрема, Шевченківську премію художник отримав за портретні серії “Сподвижники Б. Хмельницького”, “Гетьмани України”, а також за філософсько-історичне полотно “Страшний суд”. Картини Данила Нарбута з народознавчо-етнографічної тематики демонструють знання автором давньої міфології, демонології, обрядів і звичаїв. До таких робіт відносяться полотна “Колядки”, “Щедрий вечір”, “Скоморохи”. Остання серія його робіт – “Квіти України” – вдало поєднує символіку образів, утверджує перемогу добра на Землі, що є головним лейтмотивом творчих надбань художника.

Заходи супроводжувались книжковою виставкою «Мистецька палітра».