Відеорепортаж: унікальний палац-музей на Черкащині

Один із найбагатших княжих палаців 19 століття в Європі збудований на Черкащині. Палац Понятовських-Лопухіних у Корсунь-Шевченківському називають перлиною на річці Рось. Він уже більше двох століть вражає своєю величчю та масштабністю. Проте, ні покої старовинної будівлі, ні територія досі не досліджена. Першим власником цих земель в кінці 18 ст. був корсунський староста князь Станіслав Понятовський, родич останнього польського короля Станіслава Августа. Він збудував свою заміську резиденцію на трьох островах. У радянські часи вартість палацу оцінювали у 4 мільйони рублів. А в 1994-му княжа будівля та 100 гектарів прилеглих угідь стали Корсунь-Шевченківським заповідником.

Замок став першою і найрозкішнішою будівлею у палацо-парковому комплексі. Вражаюча і найбагатше декорована – бальна зала. Дерев’яні оздоби княжих часів збереглися й досі. Тут проводили бали, а на балконах грали кріпаки-оркестранти.

За 200 років палац змінив три родини-власники, які розбудовували комплекс. Працівники замку кажуть: княжі володіння досі добре не досліджені, адже пережили чимало реконструкцій за радянських часів.

Нещодавно опікуни княжого спадку у палаці випадково вимили двохсотлітній оздоблювальний візерунок під стелею. А от якого кольору були колись стіни та інтер’єр кімнат лишається тільки здогадуватись. Після перемоги в Другій світовій війні, палац заполонила військова техніка. Тепер, у колись величних залах, розповідають про історію Корсунь-Шевченківської битви. Загалом тут більше 60 тисяч експонатів, є і надзвичайно вартісні.

На території заповідника збереглося 10 автентичних будівель. Нині тут діє три музеї. Одне із найпопулярніших місць комплексу – в’їзна брама.

Загалом територія парку займає понад 100 га. Це 3 острови – і материкова частина. Вони поєднані дерев’яними місточками. Очам відвідувачів відкривається недоторкана природа річки Рось, гранітних берегів, зелень густого, часто непрохідного, парку.

Величний та масштабний, палац і досі зберігає таємниці княжих родин, та приваблює сотні туристів.

Історія в Корсунського маєтку довга – понад сто років пройшло між проектом ансамблю (1782) та втіленням цього проекту в життя. Ескізи зберігаються в Кабінеті малюнків бібліотеки Варшавського університету. В кінці XVIII ст. володів цими землями корсунський староста князь Станіслав Понятовський, родич останнього польського короля Станіслава Августа. Саме він задумав влаштувати на гранітному і дуже мальовничому острові свою позаміську резиденцію. Архітекторами були Ж.А.Мюнц та Я.Д.Ліндсей. За рік (1783) було зведено одноповерховий флігель, який потім з'єднався з палацем за допомогою ордерної галереї.
Палац став флагманом нового стилю - це перша неоготична споруда на теренах тогочасної Речі Посполитої. Причому стилістичних впливів тут можна знайти безліч: щось східне, щось візантійське, щось готичне.
Найцікавішим приміщенням палацу була двосвітна зала (проект Роберта Адама). Сам польський король (за компанію з австрійським імператором Йосипом ІІ) у 1787 р. схвалив проект корсунського палацу. На 1789 рік маєток складався з ландшафтного парку (площа 97 га, архітектор Я.-Г. Мюнц) на трьох островах на Росі, палацу, ордерної галереї, двох стаєн та трьох флігелів.
В 1799 р., коли Польща була розчавлена трьома поділами і Корсунь увійшов до імперії Романових, маєток викупив Павло І і подарував міністру юстиції князю Павлу Лопухіну. За Лопухіна (1835-1840) маєток пребудовується невідомим архітектором. Тепер тут панує російський романтизм з домішками неоготики, класицизму. Зводиться в'їздна брама в стилі середньовічних замків, швейцарський будинок (там зараз картинна галерея), лютеранська каплиця, манеж та оранжерея. А от ордерна галерея перебудови не пережила. Маєток вважається одним з найгарніших в Європі.
В другій половині ХІХ ст. Корсунем володів князь Микола Лопухін-Демидов. За його правління маєток знову видозмінюється: добудовуються ще два поверхи до одноповерхового флігелю, зводяться дві каплички, контора управителя маєтку (див. стару листівку з її зображенням в галереї праворуч) і князівська лазня. Автори перебудови, на жаль, залишилися анонімними.
На сьогодні збереглося 10 з 13 будівель палацово-паркового ансамблю в Корсуні. В 1930-х роках маєток Лопухіних-Понятовських використовувався як санаторій для залізничників. На листівках того часу з видами палацу гордо красується напис "Гуртожиток". Лопухіни б, напевно, такого гумору не зрозуміли б.
А після перемоги в Другій світовій війні подвір'я маєтку заполонили види військової техніки.
Безперечно варто обійти палац з усіх боків. Величезні каменюки на Росі надзвичайно фотогенічні, хоча башти палацу проглядаються за квітнучими яблунями лише де-не-де.
Трохи далі знаходиться закрита, але все ще вражаюча гребля, споруджена на Росі в 1929-1934 рр. На жаль, на саму греблю не можна. Цікавий вид на палац відкривається від монументу полеглим в Другій світовій, що розташований на високому пагорбі над парком. Князівський палац вражав своєю пишністю. Стіни кімнат і залів були прикрашені родинними портретами пензлів видатних художників К.Брюлова, В.Боровиковського. Тут було велике зібрання гравюр, старожитностей, малюнків костюмів народів світу. У величезному двосвітньому залі щосуботи влаштовувалися концерти. Піклувався князь й про свій парк, його алеї він прикрасив мармуровими статуями, по горах спокійно ходили фазани, павичі, по Росі плавали лебеді. Сучасники відзначали, що корсунський замок з його парком були одним з найбагатших місць не тільки в Росії, але і у Європі.
Палацовий ансамбль Корсуня, який у середині ХІХ століття вважався одним із найбагатших у Європі, оточено ландшафтним парком площею 97 гектарів. Парк було закладено у 1782 році архітектором Жаном-Анрі Мюнцем у стилі англійського ландшафтного парку. За основу для парку використали природний ландшафт кам'янистої заплави та терас річки Рось. Величезні обкатані гранітні брили, скелі, перекати та пороги численних рукавів та протоків Росі у синтезі з існуючими деревними насадженнями створюють дуже оригінальну паркову композицію. Доповнюють цю композицію малі архітектурні форми: альтанки, містки (особливо цікавим є "Чортів міст" перекинутий над каньйоном), скульптурні зображення, світильники. На одному з островів на узвишші залісненого пагорба ще за часів Понятовського у скелі висікли грот. Грот цей існує і зараз.
Флігель (1782–83, 1835–40-і рр.). У первісному вигляді - одноповерхова споруда, прямокутна в плані, з чотирисхилим дахом, бічні фасади якого були прикрашені дерев'яними фіалами. З'єднувався з палацом ордерною галереєю. У 30–40-х рр. ХІХ ст. флігель частково, а у другій половині ХІХ ст. – остаточно був надбудований двома поверхами. Будівлю зведено в стилі раннього класицизму. Флігель у плані прямокутний, триповерховий, з трьома симетричними і несиметричним ризалітами, що розташовуються по головному фасаду. Стіни двох нижніх поверхів гладенькі, з прямокутними віконними прорізами, завершені простим профільованим карнизом, що по вертикалі поділяє споруду на дві рівні частини. Крайній (ліворуч) ризаліт на рівні третього поверху був акцентований відкритою дерев'яною галереєю (сьогодні зашита дошками), що повторювала контур будівлі до додаткового несиметричного ризаліту. Центральний ризаліт (на рівні третього поверху) декорований дерев'яними напівколонами. Стіни всіх ризалітів мають віконні прорізи із стрілчастими перемичками. Третій поверх завершується звичайним профільованим карнизом, а несиметричний ризаліт ще й аркатурним фризом. У ХІХ ст. дах був покритий черепицею. Планування будівлі різне на усіх поверхах. Разом з корпусами, прилеглими до в'їзної брами, флігель утворює господарський авандвір садиби.
У будівлі на третьому поверсі знаходиться художня галерея.
Ордерна галерея (триповерхова споруда входу – 1782–83, перехідна галерея – до 1787 р.). Автором проекту, вірогідно, був Ж.А. Мюнц. Складалася з двох частин: триповерхова споруда входу, що була з'єднана з одноповерховим флігелем, і перехідна галерея. Вікна споруди триповерхового входу були стрілчастої форми. Перехідна галерея стояла на цегляному оштукатуреному фундаменті, висота якого залежала від рельєфу, і природному камені. Галерея мала 18 (19) пар колон, що утримували трискатний дах. Вірогідно, між колонами стояли скульптури. Галерея були обвита плетючими рослинами. Ордерна галерея з'єднувала одноповерховий флігель і палац. У 30 – 40-х рр. ХІХ ст. з невідомих причин була зруйнована. Залишилась споруда триповерхового входу, до якої було прибудовано другий і третій поверхи флігеля.
Палац (1787–89, 1835–40-і рр.). Зведений за проектом Я.Д. Ліндеся. Відомо, що у травні 1787 р. під час перебування в Корсуні польського короля Станіслава Августа та австрійського імператора Йосифа ІІ силами місцевих майстрів було зведений дерев'яний в натуральну величину макет майбутнього палацу, фундамент якого на цей час вже був закладений. Після закінчення будівництва (1789) і до 30–40-х рр. ХІХ ст. палац мав такий вигляд: двоповерхова споруда, зведена з цегли й дерева, прямокутна в плані, Н-подібна на рівні другого поверху і, вірогідно, з п'ятистінним тамбуром головного входу, по боках – ризаліти. На рівні другого поверху між ризалітами – відкрита тераса з огорожею. Палац був одним з перших на землях Речі Посполитої, зведений у стилі неоготики. У 1835–40-х рр. відбулася значна перебудова палацу, який після закінчення будівельних робіт набув рис російського романтизму. У такому вигляді він існує й сьогодні. По кутах споруду надбудовано кілеподібними кокошниками, над якими височіють башточки-бельведери. Обабіч головного входу на рівні першого і центрально симетрично на рівні другого поверхів розташовані відкриті тераси. Фасади по горизонталі поділені карнизами й гуртами. Віконні заповнення тамбура імітують вітражі (з 1969 р.). Тимпани кокошників декоровані ліпними розетками. Віконні прорізи на рівні першого поверху прикрашені кілеподібними, а на рівні другого (частково) – напівциркульними архівольтами з гирками по кінцях. Бельведери увінчані декоративними мерлонами. Димарі (чотири) прикрашені аркатурним фризом і мають зубчасте завершення. Башти з'єднуються між собою відкритими переходами (дерев'яні містки-настили), улаштованими по гребенях двосхилих дахів. Огорожа переходів – у вигляді ажурних романтиків перегукується з огорожею відкритих терас головного фасаду. Вірогідно, у 30–40-х рр. ХІХ ст. на даху першого поверху з тильного фасаду було влаштовано засклену терасу, що виконувала функції зимового саду. Зруйнована тераса у першій половині ХХ ст. Внутрішнє планування приміщень палацу анфіладне по периметру центрально розташованої двосвітньої зали, декорованої в класичному стилі. У будівлі на першому поверсі знаходиться музей історії Корсунь-Шевченківської битви, на другому – адміністрація Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника.
В'їзна брама (30–40-і рр. ХІХ ст.). Зведена за проектом невідомого архітектора у формах французької середньовічної оборонної архітектури. Споруда з цегли, прямокутна в плані, із наскрізним проїздом, фланкована по головному фасаду круглими в плані баштами, по тильному фасаду – пілонами. В оформленні споруди використані елементи архітектури неоготики. Перший ярус між баштами декорований квадровим рустом. Стіни другого ярусу башти та бічні фасади – гладенькі з вузькими віконними прорізами й нішами з стрілчастими перемичками. Стіни завершені декоративним стрілчастим аркатурним фризом, увінчані мерлонами, башти – мерлонами з несправжніми машикулями. Склепіння наскрізного проїзду має стрілчасту форму. Арка брами з обох боків оздоблена профільованим архівольтом з декоративними гирками. У 1991 р. споруду прикрасили ворота, виготовлені реставраційною майстернею Вільнюса (Литва). Будівля в'їзної брами належить до нечисленної групи пам'яток архітектури романтизму, художній образ яких створений на основі архітектурних мотивів середньовіччя. Обабіч до брами прилягають довгі одноповерхові корпуси.
У брамі знаходиться наукова бібліотека.
Швейцарський будинок. Побудований, вірогідно, у 30 – 40-х рр. ХІХ ст. за проектом невідомого архітектора, як будинок для челяді. Будівля дерев'яна, у плані прямокутна, двоповерхова з галереями, які оточують будинок з трьох боків. Головний фасад має два яруси галерей. На галерею ведуть надвірні бокові східці, а потім інші східці з'єднують галерею другого поверху з мансардою. Великі прямокутні віконні прорізи розташовані асиметрично у відповідності з функціональним розташуванням груп приміщень. Високий двосхилий дах, краї якого набагато виступають над стінами, добре захищає будинок від атмосферних впливів. Стіни споруди були увиті плетючими рослинами (можливо, диким виноградом). У 1950 – 60 рр. до будинку з обох боків були прибудовані веранди. Будинок знаходиться на т.зв. Швейцарському острові. Є унікальною парковою спорудою архітектури раннього романтизму, що є невід'ємною частиною оточуючого ландшафту кам'янистого острова.
У будинку мешкає 3 сім'ї.
Одноповерховий корпус господарського призначення. Прибудований до в'їзної брами, вірогідно, у 30 – 40-і рр. ХІХ ст. (на його місці ще з 1789 р. була окрема будівля). Будівля з цегли, прямокутна в плані, з глибоким підвалом із стрілчастим склепінням. Віконні прорізи прямокутної форми, дах трисхилий. Споруда побудована в стилі поширених у Росії у ХІХ ст. т.зв. будинків з мезонінами (верхній напівповерх над середньою частиною невеликого житлового будинку). Надбудова має три вікна-ілюмінатори. Внутрішнє розташування кімнат – анфіладне.
У корпусі знаходиться історичний музей, у підвальному приміщенні – кафе-бар "Княжий двір".
Оранжерея. Збудована до 1848 р. у стилі неоготики з елементами середньовічної французької оборонної архітектури. Автор проекту – невідомий львівський архітектор. Знаходилась у східній частині Острова (нині острів Коцюбинського). Складалась з трьох частин: башти-входу, великого та малого залів. Башта-вхід прямокутна в плані, верхня її частина була прикрашена по кутах напіввисячими (на кронштейнах) круглими башточками-донжонами. Кожна мала по чотири вузьких вікна стрілчастої форми і була увінчана шатровою покрівлею із шпилем. Стіни башти-входу мали зубчасте завершення. Верхній пояс кожної з чотирьох стін був прикрашений аркатурним фризом, під яким розташовувались вікна-ілюмінатори. Більшу по висоті й ширині частину стін займали потрійні стрілчасті вікна з вімпергом. Віконні рами – дерев'яні, багатосекційні. З двох боків (від палацу й від річки) розташовувались ганки, до яких вело по сім східців. Великий і малий зали оранжереї були перекриті заскленими рамами, які піднімались, що давало змогу регулювати температуру в приміщеннях. Конструкції рам спиралися на цегляну стіну, що завершувалася зубцями. Вони були і прикрасою, і огорожею оглядового майданчика, улаштованого вздовж гребеня великого залу. Вихід на оглядовий майданчик знаходився на верхньому рівні башти-входу. Висота малого залу була майже вдвічі меншою висоти великого залу. Приміщення розташовувались анфіладно. Перед малим залом було облаштовано відкриту терасу, прикрашену мармуровими вазами на спеціальних тумбах підставках. Зруйнована повністю у 1947 р.
Лютеранська каплиця. Збудована у 1835 р., автор проекту невідомий. Знаходилась на південний захід від палацу на скелястому березі р. Росі. Зведена в готичному стилі. Шестикутна в плані, з стрілчастими віконними та дверними прорізами. По кутах прикрашена чотиригранними пілястрами, увінчаними башточками-донжонами. Посередині будівлі здіймалося чотиригранне шатро, на якому було встановлено хрест. По нижньому периметру шатра розташовані трисекційні вікна стрілчастої форми. Вікна та двері були засклені кольоровим склом. До вхідних дверей вели чотири мармурові сходинки. Над дверима – дата будівництва: МDCCCXXXV (1835). Колір зовнішніх стін невідомий. Стіни всередині були побілені, без будь-яких прикрас. Посередині було встановлено мармуровий престол, на якому закріплено великий золотий хрест. З часом каплиця отримала неофіційну назву – каплиця графині Де ля Ферроне, на честь віконтеси Олександри Лаферроне – дочки найяснішої княгині Жанетти Іванівни Лопухіної. Споруда знесена повінню у 1942 р.
Манеж. Зведений у 30 – 40-х рр. ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Будівля одноповерхова, цегляна, у плані – витягнутий прямокутник. Віконні прорізи прямокутної форми, на сьогодні мають різну ширину. Вигляд будівлі неодноразово змінювався, у зв'язку з чим відбулося еклектичне нагромадження елементів, притаманних різним архітектурним стилям: неоготика, романська архітектура, класицизм. За роки радянської влади зроблено три добудови до приміщення.
Православна каплиця. Знаходиться в середині князівського двору біля в'їзної брами. Побудована в середині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Будівля цегляна, у плані восьмикутна, спирається на гранітну скелю. Зорієнтована з південного заходу на північний схід. Має хрестову конструкцію склепіння, що було характерним для храмів Московської держави. Вікна стрілчастої форми. Вхід з боку південно-західного фасаду. Над входом – вікно-ілюмінатор. Простінки декоровані неглибокими нішами із трилопатевим завершенням. До південно-західного фасаду каплиці прилягає цегляна стіна, що йде знизу вверх уступами. У планово-просторовому вирішенні і декорі каплиці проглядаються риси російської середньовічної архітектури, поєднані з елементами раннього класицизму та неоготики. У 2007 р. відновлена частина опорної стіни, що виходить до в'їзної брами.
Стайня-каретна. Будівля, прибудована до в'їзної брами в середині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Зведена з цегли, прямокутна в плані. На даний час віконні прорізи прямокутної форми, дах трисхилий. У радянські часи було проведено перепланування внутрішніх приміщень. В остаточному варіанті планування коридорне з частково однобічним, часткового з двобічним розташуванням кімнат.
Знаходиться на скелястому березі р. Росі ліворуч від мосту, що веде на острів Коцюбинського. Починаючи з 1789 р., там завжди була одноповерхова будівля. Існуючий цегляний будинок побудований наприкінці ХІХ ст. Він складається з трьох частин: центральна – двоповерхова з мансардою під двосхилим дахом, дві одноповерхові прибудови – праворуч з односхилим дахом, ліворуч – з трисхилим. Вікна одно- та тристулчасті з напівциркульними перемичками, над вікнами бровки прямокутної та напівциркульної форми. В основі просторової будівлі лежить ранній класицизм. Будівля неодноразово перебудовувалась.
Житловий будинок, власність міської ради.
Каретна. Побудована наприкінці ХІХ ст. (?). Автор проекту невідомий. Зведена з цегли, одноповерхова, прямокутна в плані. Віконні прорізи прямокутної форми, дах чотирисхилий. Внутрішнє планування коридорне із однобічним розташуванням приміщень. У радянські части неодноразово перебудовувалась. Проте в своїй архітектурі зберегла риси господарського приміщення поміщицької економії кінця ХІХ ст.
Лазня. Розташована в північно-східній частині острова Коцюбинського. Побудована, вірогідно, на початку ХХ ст. Автор проекту невідомий. Будинок одноповерховий, цегляний, прямокутний в плані. Віконні прорізи мають перемички, які за конфігурацією подібні до стрілчастих. В елементах споруди простежується прагнення до деякого узгодження з архітектурним стилем будівель палацово-паркового ансамблю.
У будівлі знаходиться відділ Державної служби охорони.
Трохи дивний, але неймовірно вишуканий, палац князів Лопухіних-Демидових у 50-х роках XIX століття був найбагатшим палацовим ансамблем Європи.
Колись розкішний палац князів Лопухіних-Демидових сьогодні перетворився на музей часів Великої Вітчизняної війни — замість вишуканої фурнітури, у величних залах тут тепер склад старої військової техніки періоду Корсунь-Шевченківської битви.
Від усіх меблів — в ньому лишився тільки один стілець. Втім, кажуть робітники палацу-музею, навіть, якщо й вдасться переконати місцевих ветеранів перенести склад музею війни в інше місце, то палац все одно не буде чим наповнити. А поки там час від часу намагаються відтворити дух того часу — влаштовують бали, музичні вечори, а в романтичному парку — вистави.