Наймолодший сільський голова Черкаського району прагне виховувати нове покоління молоді

Ми продовжуємо «в кулуарах» знайомити наших читачів із цікавими особистостями нашого краю. Цього разу наша розмова з одним із наймолодших сільських голів Черкаського району – Сергієм Кукушкіним, який вже півтора року очолює Думанецьку сільську раду. Аби дістатись до роботи, він щодня долає майже 60 кілометрів дороги, бо живе в Черкасах, пише газета «Сільські обрії».

Все почалося з води

29-річний Сергій Кукушкін до виборів сім років разом із батьком вів у Думанцях підприємницьку діяльність – займалися видобутком та реалізацією думанецької води, яку черкащани добре знають під торгівельною маркою «Живун».

- Дійсно, вода тут має живильну силу землі. Справу розпочинали практично з нуля. Справжнім наставником, натхненником та бізнес-партнером став для мене батько. Він радив та вчив долати перешкоди. З часом придбали окрему ділянку, розширили реалізацію. Результат не забарився – ФОП «Кукушкін С.В.» не лише успішно запрацював, але й розпочав допомагати громаді села, - розповідає Сергій.

Відтак, підприємці у селі побудували дитячий майданчик та нову зупинку громадського транспорту, висадили алею, сільське кладовище обгородили парканом. Батько та син Кукушкіни допомагали не лише пересічним жителям села, а й відгукувалися на прохання керівників закладів соціальної сфери, настоятеля церкви.

- Я бачив результат – і мені самому було приємно. Взагалі, вважаю, що бізнес має бути соціально відповідальним та соціально спрямованим. В тебе вийшло і ти можеш заробляти, отже - здатний приносити користь суспільству. Я був переконаний, якщо розпочати з малого, змінити життя однієї невеличкої громади, то зміниться й сама країна, - пригадує керівник села.

Тоді й з’явилася ідея стати сільським головою. А з нею і сумніви. Адже молодий бізнесмен розумів, що підприємництво та державна служба – кардинально протилежні речі.

- Проте люди переконували, що все вийде, а батько, знову ж таки, підтримав та обіцяв допомогти. Вагався довго і документи для участі у виборах сільського голови подав лишень в останній день реєстрації кандидатів. Назад шляху вже не було, - розповідає Сергій.

За досвідом до старших колег

- Мені кажуть, що бухгалтера в сільській раді немає і охочих працювати тут теж, - пригадує Сергій установчу сесію і перші гулі . – Чесно кажучи, була паніка. Село маленьке, майже за 30 кілометрів від Черкас. Ну хто захоче тут працювати? Та ще з бюджетними грішми. Проте на допомогу прийшли старші та досвідчені.

Серед них і секретар сільської ради Валентина Сіренко, багаторічний досвід роботи в органах місцевого самоврядування якої став надійним тилом для молодого сільського голови. Згодом знайшли й досвідченого бухгалтера – Вікторію Статну. Вони разом стали допомагати Сергію Кукушкіну розібратися в «бюджетних премудростях», роботі з документами та звітами.

- І мені не соромно в цьому зізнатися, як не соромно братися за лопату, сокиру, молоток та цвяхи й облаштовувати зупинки, лагодити паркани. Охочих допомагати на словах було багато, а «сміливих до роботи» - значно менше, - каже Сергій.

Мрії та реалії

Ще до головування, проводячи підприємницьку діяльність у селі, Сергій Кукушкін познайомився з багатьма людьми. Вони розповідали про свої проблеми, цікавилися його виробництвом.

- Я був переконаний, що людей потрібно об’єднувати спільними справами. Для розвитку рідного краю можна гуртом проводити суботники з прибирання території чи толокою щось відновлювати, будувати, організовувати озеленення. Думав, що долучиться кожен, варто лишень показати приклад, - розповідає сільський голова. – Натомість поки що виходить за принципом «сам придумав, сам зробив, сам і відповідаєш». У переважній більшості люди залишаються інертні і пасивні до змін. Вони продовжують «варитися» у своїх проблемах, але не стануть щось робити власноруч у селі. Навіть на загальні збори не приходять. Їм нічого не цікаво. А хотілося б більшої активності, пропозицій та ініціативності, а також допомоги в реалізації задумів. Конструктивна розмова та спільні рішення - лишень так зможемо змінити своє життя.

Проте байдуже до громадського не всім. Є люди, які не чекають на вказівки, а самі беруться допомагати. Серед них депутати сільської ради Ігор Кремньов та Олександр Проценко. Останній навчає дітей бойовому гопаку і бере з ними участь в усіх організованих у селі заходах.

- Ось, коли святкували Івана Купала, Олександр Проценко підготував для сільчан масштабне шоу, а коли проводили суботник – то обидва депутати вийшли із господарськими інструментами, закотивши рукави стали наводити лад у селі. А ще є люди похилого віку, які бачать зміни і хочуть допомогти. Проте я не можу собі дозволити, щоб до важкої роботи ставали люди у віці. Хоча заради таких людей хочеться працювати, вони надихають, - зауважує сільський голова.

Про плани на майбутнє

За цей час у селі відбулися значні зміни – його озеленили, з’явилися облаштовані зупинки громадського транспорту, два дитячі майданчики, місця для відпочинку. Спільним коштом з районним бюджетом відремонтували покрівлю в будинку культури. До речі, він, за задумом Сергія Кукушкіна, має стати культурним осередком, своєрідною родзинкою у Думанцях. Там молодий сільський голова збирається виховувати нове покоління думанецької молоді - активних, творчих, ініціативних.

- Але для цього там потрібно зробити капітальний ремонт – замінити на енергоощадні вікна, відновити опалення. Хочу придбати в будинок культури проектор, аби діти могли переглядати пізнавальні чи й розважальні фільми, а не тинялися по забігайлівках. Вже купили колонки, встановили тенісні столи. Творчому колективу обновили сценічні костюми та взуття. Окрема тема – ремонт доріг. Ми вже пропонували дорожнім службам лише дати нам асфальт на ремонт центральної дороги в селі, а ми власними силами його виконаємо. Не можна. Перевиконання місцевого бюджету за півроку незначне. Маємо лише одного орендаря землі. А місцеві жителі не хочуть братися за відкриття власних справ, а воліють краще їхати на заробітки, або взагалі нічого не робити. Проте я сподіваюся, що так буде не завжди і люди підуть на співпрацю. Власне, аби зробити їх життя комфортним, я й долаю до місця роботи та назад, додому, майже по 60 км. щодня.